Вчора нетфлікс підкинув кіно про 16-річну дівчину з Австралії, що з раннього дитинства була схиблена на ідеї одиночгого довколосвітнього плавання без зупинок, і врешті решт це здійснила. Якщо винести за дужки доцільність і сенс, вчинок без сумніву видатний, але виникає питання - а чи може це зробити кожен, як каже героїня у фіналі? Ладно - Усиком може стати не кожен, там фізичні дані потрібні. Хоча сам Усик каже, як і всі решта, що його досягнення - результат впахування. Ейнштейном - також. Білом Гейстом - мабуть теж ні - потрібен і розум і везіння. А у випадку яхти довкола світу нічого унікального непотрібно. Фізично. Дійсно, кожен може це зробити, якщо захоче? Очевидно, так. Не всі звісно, але середня фізично повноцінна людина - зможе.
Фізично. Але проблема в тому що середня людина не зможе наполегливо йти до мети роками, ризикувати собою, стражждати. Середня людина чогось подібного навіть не захоче, не кажучи вже про те, що цілеспрямовано рухатись до цілі десяток років. Щось таки є в цій дівчинці, що спонукало її все дитинство йти до мети. Щось є у засновника Макдональдса, що спонукало його роками "винаходити" фастфуд. Якесь натхнення, заряд, потенціал... Все життя мене цікавить питання яке джерело цієї "сили". Це щось всередині, Богом закладене? Це результат цілеспрямованого виховання? Вплив середовища? Психічне відхилення? Все разом? Якщо так, в якій відсотковій долі? Щось, чого ми не знаємо? Чому жоден з братів і сестер цієї дівчини не здійснили нічого подібного, якщо це виховання і середовище? Що саме в ній такого унікального, якщо це закладений згори "характер"?
І найголовніше питання - а можна це якось виховувати? Чи кількість цього міфічного надлишкового потенціалу в світі кінцева, і саме тому абсолютна більшість людей нічого видатного і незвичного не робить? Чи можна взяти середню людину, і зробити її зарядженою якоюсь ідеєю і метою? Зарядити, щоб потім ця людина послідовно і наполегливо працювала в цьому напрямку? Чи можна людину зрештою примусити чогось хотіти силою? Наприклад, якщо середню дівчинку з 5 років примушувати займатись яхтним спортом з метою переплисти океан, вона в шістнадцять матиме медаль і всесвітню славу, чи дві ходку в дурку? А може, як казав один блогер, топові університети випускають найкращих не тому що краще вчать, а тому, що вони набирають найкращих, а якби дати їм на вхід стандартний контингент студнів, х%й би заплетеної плющом брами вийшли цукерберги і вінклвосси? Питання без відповідей...
Далі ці питання стають все цікавішими. А чому вона обрала саме цей напрямок? А вона його взагалі обирала? Чи стала б вона, наприклад, видатною бізнесвумен, науковцем, політиком, вченою, чи волейболісткою, якби замість народилась не біля моря, а біля адронного колайдера, чи в спортзалі? За прикладом ходити далеко не потрібно, це - я сам. Я маю неабияке натхнення перетворювати хаос на порядок і бруд на красу, і досягнув в цьому якихось результатів. Я ніколи не примушував себе, воно виходило само собою, і завжди проривалось крізь всі перепони і час, що завжди викликає ширий подив у всіх довкола. Доречі, повертаючись до питання попереднього абзаца, я так і не зміг зарядити своїми ідеями жодну людину, хоч завжди прагнув цей движ масштабувати. Але. Я часом думаю - а якби я цим не займався, і спрямував би цю енергію на щось інше - я б став, скажімо, успішним бізнесменом, чи хорошим манагером? І якщо так, наскільки успішним, і чи приносило б це мені радість? Чи можна змінити зусиллям волі свідомо напрямок натхнення, і замість карабкатись на Еверест, винайти ліки від чогось %уйового, чи просто стати до дідька багатим? Чи може людина з натхненням перебудуватись, і так само наполегливо рухатись в іншому напрямку? Іншими словами, наскільки пластичний цей невидимий "потенціал"? І наскільки енергетично затратним є процес переходу натхнення на інший трек?
No comments:
Post a Comment