Кривава йолка

      О 4-й ранку міліцейський спецназ не спав. Вони займались важливою справою - за 4 тис грн зарплати жорстоко мочили беззахисних людей, які прийшли висловити абсолютно мирний протест проти свавілля і несправедливості влади. Кілька сотень виспаних вгодованих орків в повних обладунках проти купки голодних і холодних, сонних і мирних людей. Гідний бій. Горіти їм всім у пеклі, а перед тим все життя думати як відповідати на запитання дітей про цю ніч. Я до останнього не вірив, що штурм можливий, і не бачив в цьому жодного сенсу. А ранком дивився відео, і сльози навертались на очі...

      Який в цьому був сенс? Все б і так затихло до понеділка, бо люди - байдужі. Не всі, але... небайдужих злочинно мало. Всі сидять по норах - їх хата з краю. Часто це розумні освічені люди, які б мали мати високий рівень свідомості. Однак, нажаль це люди без голосу і почуття гідності. Поки в магазинах є віскарь і камамбер, вони мовчатимуть. І поки в країні таких буде 90+% - ми будемо мати саме таку владу за законами демократії. Не вийдуть вони і зараз, коли їхніх дівчат, жінок, дітей-студентів відлупцювали кийками за свою ідею і переконання, висловлені у мирний спосіб.

    Але не всі такі. Іноді звичайні люди, від яких цього не чекав, в екстремальних ситуаціях стають бійцями, що не бояться сказати "ні", і захистити свої переконання. Для цього не обов"язково з арматурою в руках кидатись на орків, достатньо підняти дупу і вийти на вулицю, або просто добрим словом підтримати людей, що мерзнуть і ризикують за те, щоб нас мали за людей, а не за худобу.

Всім, хто це зробив - дякую. Всі, хто міг, але не зробив - вам більше немає на кого  жалітись. Ви самі зробили свій вибір.

Європейці

Євромайдан. "Україна - це Європа". Бігає хатою Іванка з гаслами і блиском в очах, агітує їхати в Київ і кричати "Україна - це Європа!". Скільки друзів поїхало, скільки емоції, стільки піднесення!

      Але є побут, від цього нікуди не дінешся. Потрібно йти за яблуками в підвал. Цього сезону я присвятив багато часу і витратив багато грошей на приведення цього шляху до мінімального ладу. Вичистив все від сміття, посадив газон під балконами, поремонтував і пофарбував двері...

Йду. Двоє пацанів тягнуть мопед через двері. Відкривають їх колесами і ногами. Закривають з диким грюкотом. Валиться штукатурка. Хтось підпер куском цегли щойно зремонтовані і пофарбовані двері. Щоб ходили коти. Хтось заплював бичками, закидав кульками газон. Хтось відкривав двері ногами, і тепер на свіжій фарбі слід чиєїсь ратиці. Хтось...

    Боже мій, я ж все це зробив власноруч! Зовсім недавно, а ви не поворухнули і пальцем. І не треба, Бог з вами. Просто бережіть це. Воно ж ваше. Ваш будинок, ваш двір, ваше місто. Що ж ви його нищите? Хто сказав вам це робити? Жиди, комуністи, янукович?

З порога на мене налетіла Іванка. Вона захоплена і схвильована:

Наші - в Києві!

Європейський вибір!

Ми - європейці!

- Ти впевнена?

- Ти про що?

- В підвал сходити не хочеш? Я проведу...

А далі вона говорила. Багато, піднесено, полум"яно - як ті люди на Майдані. Але я не сприймав цього. Один похід у підвал тепер важив більше, ніж всі слова про нашу "європейськість" разом узяті. Нехай краще Європа лишається Європою, а свині живуть в свинарнику. Краще хоч і з візами, але їздити в Європу, а не інфікувати цією чумкою свідомості і їх, опустивши до нашого рівня.

Майдан 2.0

        Так швидко минуло 9 років. Навіть в нас на роботі є досить людей, для яких 2004 рік - дитинство. А мої спогади досі дуже чіткі і живі. Тоді мені були пофігу Ющенки, Юлі, Януковичі - скептицизм до політики вже сформувався, і жодних ілюзій щодо того хто з них лідер, а хто - підер - я не мав. Дух повстав проти іншого - підкилимних ігор і нескінченної брехні. Проти незрозумілих маневрів людей, яких ми поставили керувати країною, і які натомість брешуть нам, мають нас за дебілів, і крадуть в нас гроші. Мій Майдан був проти цього, а не за якихось тривимірних ляльок, що стояли на сцені з погано прихованими ниточками над головою.

      Так і тепер. Я не знаю що для нас зараз краще - стояти збоку, чи намагатись асоціюватись з Європою, щоб ще кільканадцять мільйонів людей могли виїхати туди мити толчки, а такі як я мали менше геморою з візами. Не знаю, не впевнений. Можливо, варто ще кількасот років зачекати, поки ми не станемо людьми, а не аморфною масою без совісті і свідомості. А можливо Євросоюз взагалі приречений. А може й праві критики євроінтеграції щодо того, що наша недоекономіка не переживе цього об'єднання. Не знаю, я не рублю в економіці і політичних стратегіях на такому рівні.

     Проте я чітко знаю, що те, що відбувається зараз довкола цього питання - погано пахне. Знову підкилимні ігри,  незрозумілі розвороти на 180 градусів без жодних пояснень, знову брехня, виконання рішень судів о 5-й ранку в суботу. Незрозумілі заяви влади про можливі проблеми з курсом долара, і на наступний день стрибок на 5 копійок за долар...  Все те саме, що підняло мене і мільйони мені подібних у 2004-му. 

       І знову вогники в очах. Їх поки менше, і вони не такі яскраві, але так приємно їх бачити! Хочеться підійти до вогників і сказати їм - "Молодці, що прийшли і висловили свою позицію. Молодці що не змовчали. Якщо ви будете думати що кричите і за що боретесь, а не сліпо слухати фігури на сцені, ви переможете.".

Якщо ми будемо мовчати, ми нічого не варті, і нема нам виправдання. І справа тут не в росіях, єесах, юлях чи януковичах, справа в вічних святих речах - почутті власної гідності, прагненні справедливості і свободи. Лише за це варто мерзнути, лише це ніколи не знеціниться.

Здобудемо або згинемо!

Зимова гума

Три спроби купівлі зимових шин через Інет завершились невдало, і тому коли я почув дзвінок з Інтернет-магазину, де лишив четверте замовлення, я був майже впевнений, що ввічливий голос скаже "Вибачте, замовлених Вами шин по ціні, вказаній на сайті - в наявності немає." А на питання - "А по якій ціні є?" відповідь буде теж стандартною - "ні по якій немає".

    Але голос сказав:

- Ви знаєте, лишився останній комплект, але він 2009 року випуску.
- Але вони нові?
- Нові.
- Ну то яка мені різниця?  Хоч 19 сторіччя, що їм зробиться?
- Ну так ми відправляємо?
- Так!

Прийшовши додому, я відкрив Інтернети, де прочитав, що шини, виявляється, старіють, а таких як я вважають лохом. І що шини потрібно повертати продавцю. Оскільки це питання сильно пов'язане з безпекою, а значить, за моїми правилами підлягає т.н. глибокому гуглінню перед вирішенням, я сів шукати відповідь. Читав півдня, відповіді не знайшов, і досхочу нагуглившись, відіслав запит на офіційний емейл фірми НокіаН. Саме так зветься фінський виробник шин, у фінів видно туго з фантазією. Запит і відповідь навожу повністю, вони можуть бути корисні багатьом водіям:

Subject: 4 y.o. tyres

Hello

I've just bought Nokian Hakkaperita R tyres for winter, but found that they weren't used, but manufactured in 2009 year (seller told me this, but I didn't pay attention). Can it be a problem, or it's ok, because they were not used for these 4 years?

 =================

It will not be a problem as long as the tires were not stored outside.

Thank You,

Matt St.Amand

Warranty/Customer Service Rep.

Nokian Tyres INC.

1945 Main Street

Colchester, VT 05446

Хто не бачив Пікуя

     В мене не було шансів жодних шансів поїхати. Батьківська доля :-) В людей є така риса як сумління, яка не дає їм лишити дитину на маму ще й в вихідні. Адже виховання дитини - це не просто глянцева радість зі сторінок жіночих журналів. Не хєромантія на кшалт "мама-друг", не суцільне щастя, а серйозна робота. Часто куди серйозніша, ніж протирання штанів в офісі для добробуту чужого, хоч і доброго, вуйка, поки з дітьми сидить баба.

       На щастя, бив копитом добрий богатирський кінь Румстер, якому до того ж щойно вдарили зимові підкови, і якого потрібно об'їжджати, інакше заіржавіють його підкови і навички його власника. Потрібно набувати досвід, щоб не страшно було возити своїх дівчат, а досвід можна здобути лише в тренуванні. В тренуванні в чудовій компанії, яка хоче зазняти захід сонця у горах.

Бісотня

"А зараз в нас буде бісотня" - сказала Ярослава, коли я нарешті знайшов час з нею побавитись. 

І дійсно. Шалена "Бісотня" тривала дві години, протягом яких я намагався, тримаючи однією рукою фотоапарат, фоткати цю вертляву малявку. Потім я викинув біля 100 фоток, і ось що лишилось:

Крехівський монастир

Я був в цьому чарівному місці тричі, і щоразу вражений його чарівно спокійною атмосферою і красою довколішніх пейзажів.

Містер Румстер

      Хоч Іванка і називає його нашою пташкою, містер Румстер в першій дальній подорожі показав себе стійким пацаном. Йому довелось подолати 350км трасою Київ-Чоп за холодної дощової погоди, сонця, туману, і дебілів-далекобійників, що вічно поспішають на цвинтар, причому рвуться туди не самі, а з компанією непричетних до їх дебілізму людей. 

Отже, зранку неділі, я і штурман вирішили спробувати себе, машину, і фотік штурмана у подорожі за містом. За планом їхали в Стрий і назад, а потім вирішили доїхати до Карпат і назад. Побачивши Карпати, зупинитись вже не змогли, і під музику і розмови доїхали до кордону Закарпатської області.

Історія під ногами

В парках Львова я не раз бачив дивні потужні стовпці-двутаври з літерою Т, і часом римськими цифрами. Таких стовпців є з десяток у парку Франка, є вони і вздовж огорожі парку Культури, і на Знесінні. Впевнений, що є вони не лише там. Виглядають отак:

Тімбілдінг в стилі графіті

Вступ

    Був похмурий ранок - кінець бабиного літа. Ватага обвітрених усіма вітрами вікінгів у нескінченних виснажливих боях з Багами вперто просувалась до Релізу Великим Канбанним фарватером. На носі ладді, пильно вдивляючись у бурхливі потоки тікетів, стояв загартований альфа-вікінг ярл Віталька. Його мужня постать дихала впевненістю, а руки міцно стискали сокиру, готові в будь-яку мить відбити чергову атаку Багів.

      Раптом на горизонті засяяло сонце, і щось схоже на посмішку з'явилось на його суворому напруженому обличчі. Таке бувало нечасто. Віталька опустив сокиру, обернувся до війська, зняв роги, і голосно і урочисто промовив:

 "Багнети в землю, Вікінги. Тімбілдінг!"

Лаком треба!

Повільно, але впевнено, до завершення навігації я завершив майже все, що планував в цьому сезоні:

З багатого досвіду кількох років я зібрав колекцію моїх найулюбленіших реакцій сусідів при вигляді мене в робі зі шпателем або пензлем у руках. 

Отже, найпопулярніші види допомог на нашому терені:

"Хто це, пане, примусив Вас працювати в неділю?"

       Нерідко автор цитати знаходиться в стані алкогольного токсикозу після вчорашнього, або вже зранку десь прийняв на груди. Все вірно - в неділю працювати - то є гріх. Бухати, пиздити сім'ю, ламати фікус - растєніє корисне - то є справа свята. Головне перед цим сходити до церкви. Як правило, не відстають навіть після "Бог все бачить, Бог оцінить.", і "Я потім сповідаюсь.".

"Там внизу хтось шибу вибив"

("Там ще отамті двері не закриваються", "я вже 20 років хців отам пофарбувати",...)
   Зауваження видається з дуже серйозним виглядом просто після привітання. Іноді замість привітання. З натяком, що коли ти закінчиш тут, треба йти і вставити шкло. Як правило в такий момент ти стоїш однією ногою на драбині, тримаючи між ніг шуруповерт, а в зубах цвіки, і не можеш навіть по-людськи послати помічника накуй. Хоча дуже хочеться.

"Тут було б непогано спочатку підшпаклювати"

      ("Тут краще було б вскрити лаком, так краще видно структуру дерева", "Мені здається, що колір якийсь занадто яскравий", ...).

Зауваження належить до широкого сімейства "допомог", які я особливо важко переношу. Був випадок, коли мені запропонували змити щойно нанесений шар фарби, і "вскрити все лаком", при чому обіцяли залишки лаку з ремонту. На сильно понівечену поверхню площею 8 квадратних метрів! Дуже зворушливо...

     Тримаючись обраного курсу, відповідаю по-ідіотськи браво і неприродньо дружньо, як на таку ситуацію. В результаті помічник одразу йде далі, спокійний що його поради мені допомогли і принесли неабияку користь довкіллю. А я, відповідно, працюю далі.

"Треба написати в ... щоб..."

     "В ЖЕК щоб поремонтували каналізацію.", "Меру щоб вздрючив ЖЕК." "Президенту щоб вграв мера", "В Юнеско щоб відкохали всіх"...

Дуже популярна, масова реакція. Причому враження таке, що писати в будинку вмію лише я, а всі решта неписьменні. Бо якщо відповісти "Треба, складіть будь ласка листа, я відпишу і відішлю" - людина гарантовано каже "Ок", і зникає з вашого життя назавжди.

"А коли біля мене так само зроблять?"

       Або "А чому там не зробили?". Належить до запитань, на які дуже важко підібрати необразливу і спокійну відповідь. Адже якщо ти фарбуєш одні двері, ти маєш пофарбувати всі двері в будинку, включно з тими, в які жодного разу в житті не заходив. Логічно, чо...

"Я говорив з заступником мера..."

       З заступником мера можна говорити можна обговорити назвичайно багато корисних речей. Ще б пак, то є статечна людина, що обіймає високий пост! Якби у всіх цих говорунів включно з самим "заступником мера" замість язиків були молотки і пензлі, німці зі швейцарцями їздили б до нас на обмін досвідом, а не побухати дешеве пійло і помацати гарних дівчат. А поговорити з заступником мера завжди є про що. І про це завжди цікаво послухати з цвяхами в зубах...

       Висновків не буде. Свідомо. Вони в кожного свої - в мене, в порадників, в заступника мера... Пост має суто сатиричний характер, без жодних образ на будь-кого з описаних персонажів.

Про що говорять айтішники

На одному з мітингів я назбирав отаку золоту колекцію висловлювань колег, мова яких конкретно сплюндрована роботою. Робіть висновки. І фільтруйте базар...

Ми

• білаємо рейти девелоперів.
• компітаємо конкурентів
• фітаємо реквайменти
• фіксаємо баги
• маємо витрати на оверхед
• фіксаємо кволіті ішьюз 
• камапаємо віз солюшенами

Не ми

• епічно факапаємо проекти
• зафакапили фіксед-бід проект

 Нам треба

• заделіверити гоали
• мати ремп-чекліст зі сторони сіемів і сейлів
• пушати кастомера
• знати які степс з точки зору сіема
• саксес крітеріа  

В нас

• невеличкий етрішн - це ок
• акаунт в андерсайзі! (ой бля :)
• топ-скіли ок
• скоуп естімейтається 
• кастомер лайфсайкл  
• кастомер не знає чи в нього фіксед реквайменти
• кастомер може ескалейтити поінти

Бо

• кволіті ішьюз це не просто баги!
• СЕО треба делівері!
• в релейшнз важлива така річ, як траст!
• має бути правильний майнд-сет!
• ти погодився, значить ти комітнувся!
• тімліди розуміють політікал сітюейшни і основні поінти

Якщо

• з боку кастомерів немає респонсів
• десь лікнеться цей лінк...

І тоді

• кастомер буде хеппі
• не буде оф-таргет з делівері

Grande Apple Resort, другий заїзд

От і дійшли руки до відпочинку на славетному курорті Grande Apple Resort, що знаходиться біля славного містечка на Івано-Франківщині. Місто - трохи занедбане, але ще "може бути":

Оголошеннями заклеєно все підряд. Дерева, стовпи, стіни - все це на наших теренах - рекламні площі.

Місцева Полтва. Люто смердить.

Театр.

Такого виду реклами я не бачив ніде і ніколи.

Чомусь всяди крім Ощадбанку курс просто грабіжницький. Це в момент, коли долар у Львові приймали по 8.17!

Музей писанки.

В нас так - все може бути в жопі, але горісполком мусить блищати як в кота очі :-)

Театр.

Вражений виставою :-)

Гранд Епле Резорт знаходиться близько центру містечка в тихому зеленому районі, що зустрічає вас щиро написом просто на дорозі:

       Поселили швидко, в паспорт нічого не клав. Без виду на море, але зато є гаряча вода і чиста постіль. По вечорам десь близько пищать дівчата, що й нормально для гуртожитку якогось коледжу, де 99% студентів складає жіноче населення. Зайшов я в свій номер з трьома ліжками, перевдягнувся в шорти, і тут зрозумів чого тут бракує. Немає тут лише опалення. За годину я вдягнув джинси, светр, та куртку, а потім і шапку, випив 50 грам горілки, але все одно було холодно. І я вирішив лягти спати. Трохи полежавши, і відчувши як в мене стукають зуби, я змушений був встати і додати ще 100 плюс гарячий чай. Виглядав я в той момент отак:

     Так і ліг спати, а оскільки було холодно, і не спалось, часу на філософські роздуми було чимало. Зокрема про те, які ми безпорадні і залежні від цивілізації, і як відсутність елементарних речей вибиває нас з колії. Після першої ночі я був реально наляканий, але на виправдання людства загалом і себе зокрема, мушу сказати, що під кінець проживання в Гранд Епл Резорт я непогано адаптувався, і навчився спати в холоді, харчуватись черствим хлібом з сиром і чаєм, і не чистити взуття...

Трохи фоток готелю:

       Але ж ми не збираємось сидіти в готелі, коли довкола стільки цікавого! Ми вирушаємо на багаті села збирати яблука - на то ж він і Епл резорт!

Що мені подобається в цих місцях, так це "грабина" - живий пліт, який тут скрізь. І переважна - підстрижений, доглянутий, і досить гарний. Можливо, місцеві привезли цю традицію з європ, де працює певно півсела.

За цим перевалом - Яремче.

Отак вона і стоїть - з усіх боків підперта тичками - допоки не дійде рука господаря її обірвати. Доречі, місцеві володіють цікавою технікою зведення довжелезних драбин вгору. На власні очі бачив, як драбину довжиною до 10м сусід ніс сам. Хто пробував переносити так щось довге - знає, що найменше відхилення по вертикалі - і драбина завалить вас. Однак не місцевого вуйка, який майстерно переніс драбину до іншого дерева.

Череп коня Віщого Олега.

"Не треба", є Інтернет. Дивлячись на цю сумну картину, я згадав, як висіли ми на паркані, виглядаючи поштарку, що ходила в село двічі на тиждень, і часом приносила такі бажані і рідні листи від мами. Як ганяли з поштової скриньки щипавок, і відкривали скриньку по 10 разів на день в надії знайти там щось з дому. На той час це був єдиний зв"язок села з "великою землею"...

Околиця села. Тут на невеликій території ми знайшли кілька слідів бандерівських бункерів. Від них вже майже нічого не лишилось, та старі місцеві досі бояться - "працює агентура". В воєнні і повоєнні роки спротив тут не припинявся до 1953-1955рр, про що ще пам"ятають родини численних виселених в Сибір і знищених селян. Фотографій цих місць не публікую, хоч впізнати місцевість на них абсолютно неможливо. Ох і залякали ж місцевий люд в свій час...

Іванчині володіння. Знав би я, що беру панянку з таким приданим коли одружувався :-)

Високий-превисокий дуб!

      В одній з сільських хат доля звела мене з Василем - сорокарічним вуйком, що пригощав мене салом з "домашнім коньяком" (пофарбована самогонка), від якого мене качало півдня. Від важкої праці на руках вуйка не було по-моєму половини пальців, а деякі були якось дивно загнуті - мало не під 90 градусів в зворотній від долоні бік. Коли він почав допомагати мені забивати ящики з яблуками, я зрозумів в чому може бути причина - він з таким завзяттям (і то добряче хильнувши) гамселив молотком по ящику просто в міліметрах від своїх пальців-мутантів, що я боявся не лише за його пальці, а й за свої ноги в жорстких черевиках, що були поруч ящика.

Ось і зібрані всі яблука, завершені всі справи, і ми з огромними тлумаками, схожі на циган, вирушаємо на вокзал. Ми добре попрацювали, і Гранд Епл Резорт був прихильний до нас. До нових зустрічей.