Діти

Давно і твердо сидить в голові думка про те, що у дітей відсутня свідомість. Намагатися в чомусь їх переконати, чи щось пояснити з точки зору загальнолюдських понять і цінностей - це така ж марна справа, як сидіти і пояснювати коте, що сцяти в пантофлі недобре, бо смердітимуть. Тобто свідомість  це те, чого в дітей схоже нема в принципі. Розум, хитрість, логіка - оооо, це все є з надлишком, але свідомості - немає й сліду. Можливо, я неправильним словом це називаю, але той, хто приймає участь у вихованні дітей, мене неодмінно зрозуміє.
А зараз - конкретика, куди ж без неї. Наприклад, хтось пробував дитині пояснити, що тато настільки стомився з нею "бавитись", що скоро просто впаде з ніг. Якщо так, то колега по цеху розуміє трагізм ситуації - пояснити це нереально. Та ну, така проста річ ?? А Ви спробуйте ! Спробуйте пояснити малому кровососу, що ти погано себе почуваєш, і тому бавитись не будеш. Найімовірніше, ти не доб"єшся жодного граму співчуття і розуміння, як би тебе не ковбасило. В кращому разі в тебе спрацює своєрідний запобіжник, і ти малечу "пошлеш" і тупо ляжеш спати, а в гіршому це спричинить істерику. А якби в малечі було достатньо сили, ти б напевне загинув в процесі гри - з тобою б бавились як кицька із мишкою поки в мишки не стало б серце.
Йдемо далі - ти просиш нащадка лягти спати раніше, бо дуже стомився. Так от, всі ці розмови про те, як вам хочеться спати бо заєбала робота і безкінечні ігри, справляють на дітей не більше враження, ніж на голуба оголошення на вікні "Шановні голуби, будь ласка перестаньте срати мені на підвіконня, бо некрасіво". Та їм це просто не осягнути ніяк і ніколи. Їм по барабану, що там у вас не так, тому що в них не розвинена свідомість, що явно або так задумано і має бути, або в цьому якийсь дуже прикрий баг мірозданія. То все було б не так і страшно, якби місце нерозвиненої свідомості не займало здоровезне шило в дитячій сраці, яке (через відсутність свідомості) часом так боляче відгукується в сраці і головах їхніх батьків. Якби вона не ходила в садок, я б просто йобнувся за тиждень-два, і мене б завезли у правильне місце на реабілітацію.
Наостанок - ілюстрація з життя.
- Тато, я хочу щоб мама померла.
- Щоо ??
- Я тоді зможу не спати вночі.

І це сказала дитина, яка ще вчора плакала, бо не хоче, щоб я помирав коли буду старий...

Home - побачення з планетою

Випадково натрапив на цей фільм, і був вражений як швидко людство своїм споживацьким ставленням нищить нашу планету. Нам все здається, що небезпека далеко, і на наш вік вистачить, та виявляється, що все не зовсім так. Декілька фактів, які шокували мене:

• До 2025 року планета може мати  200 міліонів "кліматичних біженців", тобто людей, які змушені будуть піти з територій, які населяли тисячами років. Куди піти - неважко здогадатись.
• Три чверті місць вилову риби близькі до вичерпання ресурсів. 
• За останні 15 років Земля істотно розігрілась, середньорічна температура невпинно росте (хто не вірить, згадайте літо в Україні, і зими, які пам"ятаєте з дитинства). 
• Гора Кіліманджаро тепер зовсім не біла від снігу, а острів Борнео тепер майже баз лісів, та й загальні світові "запаси" джунглів скоротились за останній час на 40 (!) відсотків. 
• Річка Йордан тепер брудний струмочок, а купа річок просто більше не впадають в моря і океани.
• 20% населення планети споживає 80% ресурсів планети, при цьому на планеті один міліард просто голодних людей, в них не задоволені навіть елементарні потреби. І в той же час на озброєння грошей витрачають в 15 разів більше, ніж на допомогу тим самим голодним.
• Більшість бідних країн - це країни багаті на природні ресурси.

І так далі. Є і позитивні речі - наприклад, в Данії 40% енергії видобувають з відновлювальних джерел - вітру, води, сонця.
Висновок фільму - людство в найближчий час має докорінно змінити політику використання ресурсів Землі, інакше вже наші діти будуть отримувати воду по карткам, а сніг бачити на наших із Вами старих фото...
Подивіться, не пошкодуйте часу: http://www.youtube.com/watch?v=jqxENMKaeCU

Чим більше паперу...

Сьогодні ходив міняти закордонний паспорт - все класно - ввічливі службовці, порядок, але... Підписав ... тучу паперів, а потім пішов в банк оплатити послуги. Дають пачку квитанцій - я спеціально їх полічив, і вийшло не багато не мало - 14 штук (на 500 грн). Невеличка книжечка. І ще - печатці про реєстрацію в паспорті вони не довіряють, а тому вимагають додатково довідку що ти дійсно там зареєстрований :-)

Сайт будинку

Все ж таки блог це не зовсім те що потрібно нашому будинку. Тому переїхав на http://moyahata.ucoz.net
Сайт не готовий, лише початок.

Сайт нашого будинку

Виникла ідея створити сайт нашого будинку. Тут можна висвітлювати події в житті будинку, ділитись інформацією, якої мені так бракувало до ремонту, а іноді не вистачає і досі. Як виявилось, чи не найбільшою проблемою є спілкування з мешканцями, тому спробуємо організувати його в Інеті, хоча я і свідомий того, що рівень інтернетизації нашого суспільства досі низький.
Зустрічайте: http://krushelnytskoi25.blogspot.com/ !

Картінги

У Львіві з"явився критий картодром, який ми частиною команди і відвідали вчора. При вході в розважальний центр Апекс, в межах якого діють картінги, тобі дають підписати папірець, що ти нікому нічого не винен, і без всякого інструктажу, про необхідність прослуховування якого кричать плакати в холлі, випускають на трасу. Картинг - приземкувата машинка, схожа на іграшкову, дуже стійка і досить добре керована. Без амортизації, чим нагадала мені т.з. "тачки", які ми в дитинстві клєпали з дошок і підшипників. Відчуття від катання на них нашими тротуарами були абсолютно незабутні - жопа вібрувала після заїзду кілька годин. Тут все дешо веселіше - колеса все ж таки гумові, та й траса не асфальт. Насправді вона різна - є і ділянки для любителів вібрацій, і слизькі повороти, в яких тебе шалено заносить (їх я полюбив найбільше), є і вузькі місця, в яких легко застрягти. Заднього ходу машина не має, тому при аварії до гонщика підбігає пацанчег, який розтягує машини руками (зі мною це сталося двічі). Круто, що поруч є бар, з якого можна спостерігати гонки.

В кінці нам видали результати, в яких були пораховані кола і час їх проходження, по результатам підрахунків я був останній. Виправданням може слугувати тільки те, що я не знав що треба ганяти на швидкість і просто їздив. Одним словом, як завжди - не зрозумів завдання :-)

Мишей забули

Читаю Ярославі "Кота у чоботях":

"В одного мельника було три сини, а в господарстві був млин, ослик і кіт. Сини мололи, ослик возив зерно та борошно, а кіт, звісно, ловив миші.
Коли мельник помер, сини поховали його і почали спадщину ділити.
Старший узяв собі млин, середущий - осла, а молодшому дістався кіт."

- А миші - кому ??

Сімейні портрети

Оскільки панталантула не дає нам гуляти, ми малюємо. Я попередив дитину, що мав дві двійки в табелі за креслення і малювання, отже все чесно.

Це я намалював Ярославу (вона малює і має в руці пензлик):

А це її помста:

Срочно в номер !!!

От чекав я грошей за ремонт дверей і розуміння сусідів, і дочекався ! Завтра чекаємо комісію з ЖЕКу і міськради - мешканець третього поверху написав в міськраду скаргу на те, що я пошкодив архітектурну цінність, чим наніс непоправну шкоду архітектурі м. Львова. Та ще й вимагав з нього за це гроші.
Отакої !

Його мотив ? Бажання зберегти архітектуру Львова ? Невже хтось повірить, що це чмо ратує за обличчя міста ? Чому ж він сидів роки з дверима які відвалювалися і купою бомжів в під"їзді ? Це не псувало архітектуру ? Мотив один, точніше їх два - заздрість і підлість...

Давній дверний доводчик

Зараз на кожних дверях магазину чи офісу можна побачити дотягувач типу цього:

А ось такий допотопний "доводчик" знайшли на дверях мого будинку при ремонті брами:

Цей девайс кріпиться до дверної рами, а кована сталева дужка, на яку тисне пружина, їздить по коліщатку прикріпленому до стулки дверей. Механізм навіть досі  працює:

Соціальний експеримент результати

Думаю, настав час опублікувати результати експерименту з збору грошей з поремонтовані двері у будинок. Початок історії тут
Отже, наступного ранку сусідка з першого поверху принесла 50 грн, більше не прийшов ніхто. Але та сама сусідка обійшла кілька квартир, і зібрала ще 150 грн. І ще 50 грн дав сусід, зустрівши мене випадково в коридорі.
Ну, двері поки не ламають, і то добре.

Дивні малюнки

Останнім часом на стінах кабінету на ранок почали з"являтися дивні химерні малюнки, які ніхто не може зрозуміти. Помічено, що їх об"єднує одне - вони з"явились після п"янок напередодні ввечері. Приклади:

останній з"явився просто на стіні за моїм столом після святкування промоушна. Зміст обох - загадка.

Келих бургундського

Ну не бургуддського, але французького та італійського вина - Захотілось спробувати чогось не дуже стандартного, з трохи вищого цінового діапазону. Ось мій вибір -

Гарно сухе вино. Нам сподобалось. Хоча очікував більшого - чогось "едаково".

Соціальний експеримент

Нарешті здійснив свій давній задум, і поремонтував двері у наш будинок. Стара автентична дубова брама дійшла до жалюгідного стану, і ремонтувати її ніхто не поспішав. Три усні візити в ЖЕК з проханням зреагувати закінчувались обіцянками, на четвертий раз порадили для вірності написати звернення, що я і зробив прямо при них їх же ручкою. Звернення чемно зареєстрували згідно Закону про звернення громадян, і на тому ремонт дверей завершився. Навіть відповідь не надіслали. Після з"ясування степеню гавняності ЖКХ, я провів купу часу в Інеті, а потім на телефоні, шукаючи людей які можуть це зробити. Хочеш - реставруй - 50 у.о. за кв. м - в районі 600 у.о. за двері загалом. За бюджетний ремонт запросили 1000 грн, оскільки об"єкт непростий, завіси такі знайти ціла проблема, і т.д.
Зробили, гроші вирішив збирати постфактум. Написав оголошення, і став чекати на дзвінки.

Додому хотілося швидше - жеби дзвінків і візитів мегавдячних сусідів не пропустити. Приходжу, чекаю,  стоїть теща, і дякує мені за двері, а також пропонує свою долю - 50 грн (1000/20 квартир). Все. Наразі більше ніхто і нічого. Очікую в районі 20% мешканців, час покаже.

Несподіваний поворот подій тут

Два таланти

(12:54:13 PM) Уляна: співробітниця йде в декрет
(12:54:20 PM) Уляна: я їй зробила колажик і віршика написала

Була собі Інна. Ні в чому невинна!
Буденно-щоденно працювала натхненно!
Усе пам’ятала, усім помагала.
Могла у суботу прийти на роботу.
Про все вона мала свій клопіт й турботу.
Та якось одного зеленого травня
Здійснилися Іннині мрії давні.
Лелека над домом її пролітав
Безцінний клубочок йому там упав.
А в тому клубочку – немає роботи
Немає суботи уже на роботі,
Немає буденних клопотів-турбот.
А просто маленький-маленький синок!

(12:56:20 PM) Євген Коваль:
...
який намотає багато кишок,
і скоро, від соплів, горшків і плачУ,
набавившись в справжні ляльки досхочУ,
ти знову захочеш піти на роботу,
тепер і в неділю - не тільки в суботу

Сімейні архіви

     Хтось колись замислювався, як донести до нащадків те, що ми зараз так інтенсивно клацаємо своїми цифровими фотіками, та й просто набиваємо в файли, або навіть в Інет, як от наприклад сімейний фотоальбом, або цей блог ? Що буде, наприклад, якщо посипеться хард ? Ага, зробимо бекап і без проблем ! А куди ? Я от зробив на низку компакт-дисків, хоча запис на них великої кількості інфи - це дуже марудний процес. Але якщо задуматись - що станеться з цим бекапом за 5 років ? 10 ? 50 ? Я можу легко прочитати листа з війни, написаного 70 років тому моїм родичем, людство читає берестяні грамоти тисячорічної давності, але я не бачу іншого способу зберегти свої архіви для нащадків, крім як все перенести на ту саму бересту фірми Маестро Гутенберг ??

      Адже навіть якщо уявити, що за 20 років (я навіть не кажу про більше) виживе електроніка флешки, прочитаються компакт-диски, на розмагнітяться харди - хто і чим їх прочитає ? Адже прогрес йде такими темпами, що вже і п"яти-дюймову дискету прочитати немає чим. Якщо там ще є що читати. Тепер уявімо, що ми зберегли такий девайс, і він навіть працює (що само по собі малоймовірно), але що з самою інфою ? Формат ворда, картинок у JPEG - хто це все розпізнає за 20-30 років ? З великою ймовірністю новий комп навіть файлом це не визнає... Чи буде існувати PicasaWeb за 10-20 років ? Не впевнений...

 

       Берестяні грамоти, старі листи, фотографії - закрив у суху скриню, і вони будуть стояти (і стоять) сотні років, хіба фотки пожовтіють. З цифрою все складніше. Адже сучасний спосіб зберігання інформації (закодованої в одинички і нулі), на відміну від старих способів, вимагає додаткових девайсів і методів для перетворення її у вигляд, що може бути сприйнятий людиною.

Хто, знайшовши через 200 років в себе на горищі флешку розміром 1х1 см, подумає, що на ній є безцінна інформація, хай навіть вона безцінна лише для родини власника горища :-)

Технічний прогрес

Цей модем я купив в перші дні свого перебування у Львові. Модем працював гарно, підтримував V.92 (56 Кбс). Одразу згадалося, з яким ентузіазмом ми впроваджували цей революційний протокол 7-8 років тому, як ставили нові модемні пули, налаштовували Е1-потоки для роботи з АТС (ISDN PRI, R2D), колупали 53-ті та 54-ті циски, і пили вечорами горілку за успіх проекту.
Де це все зараз... Випадково наткнувшись на цей модем вдома, так і не придумав, що з ним робити, і врешті, сфоткавши на пам"ять, не без певного професійного суму викинув у смітник.
RIP...

Особнячки

Є У Львові затишні гарненькі райони, які забудовані такими от особнячками. Часто це будинки, збудовані поляками, які відновлені новими графьями в наші дні. Або ще не відновлені...

Знято в районі вулиць Гіпсової та Коновальця - елітний райончик в центрі.

Дитячі шедеври

Ось що на днях Ярослава намалювала. Перший малюнок презентує нашу родину, з якоїсь причини з неї виключені обидва діда. Друга це лев. Спочатку він був триколісний - ззаду лиш одна лапа, на моє прохання наділила його четвертою кінцівкою.

Наявність в мене от наявність в мене такого колоритного носа  - це привід задуматись - може забагато вживаю... А взагалі-то схоже цей малюнок багато чого розповів би психологу...

MBTI

ISFJ

Kinder Surprise !

Ви ніколи не просили в магазині зважити вам кіндер-сюрприз ? Я теж, отже був здивований, коли продавець поклала кіндер на вагу перед тим, як віддати його мені.
- Ви що їх на вагу продаєте ??
- Ви розумієте, вони є по 30 грам - там іграшки простенькі, є по 32 - там цікавіше, а найцікавіші кіндери з найважчою іграшкою - важать 34 грами. Я вам саме такий шукаю !

От би нам лідера, який спрямував би хитрість і своєрідний розум наших людей на благо країні... швейцарці були б в нас швейцарами...

Велика чистка

Чистили із тестем підвал. Це таке приміщення 12 м.кв., яке він собі виділив з бомбосховища під будинком, закидане сміттям "по самоє нєхочу". Чистили 7 годин безперервно, було знайдено декі артефакти (фото coming soon). Після 7 годин я ледве приплентався додому, з годину відмивався і виколупував із носу чорні смолі, нарешті ліг і внутрішньо присягнув, що хай хоч інопланетяни нападуть на Землю з метою захопити мій підвал - я не встану до вечора.
І тут - тук-тук-тук - заходить тесть і діловим таким тоном:
- Євгене Михайловичу, я трохи поспав, випив кави, зараз іду на дах ! Як Ви дивитесь, щоби сьогодні зробити чистку на даху ? Я завтра не матиму часу - маю багато роботи...

Хмм. Хто бачив старий дах, той сповна оцінить підступність цієї пропозиції. Якщо після підвалу чорні тільки соплі у носі, но після даху чорні і сльози в очах - там шар пороху років за 50 і кілька тон найрізноматнішого сміття :-)
Я стримано відмовився, чесно сказавши, що якщо ми сьогодні приберемо і дах, то його дочка лишиться вдовою. Відвісивши мені комплімента, що я дохляк, і повинен в свої роки вйо...ти 24х7х365, старий солдат пішов на дах і чистив його до глибокого вечора.

Да, были люди в наше время,
не то что нынешнее племя
богатыри ! не вы...

Прикол

Вчора забирав Ярославу з садочка. Все було добре, діти бавились на майданчику в дворі. Але коли мені вже вдалося вмовити її йти додому (бо тато хоче їсти), дитина підійшла до мене, і зі словами "тааатооо" замкнула мене у своїх міцних обіймах... Такі напади ніжності в неї бувають, але раптом я почув тихий плач. Блін, ХТО МОЮ ДИТИНУ ОБРАЗИВ ??! Порву як мавпа газету !!
Тримаючи її на руках (причому обійми не розжимаються і плач не припиняється), кажу:
- Сонечко, тебе хтось образив. Зараз я тебе покладу на землю і ти все мені розкажеш, добре ?
- Не тут, там ! (крізь сльози і схлипування)

Таак, думаю... залякали, фашисти, дитя ! Боїться в полі зору вихователів і дітей говорити. Що ж таке сталося ??
- Добре, йдем звідси

Не міняючи положення, несу її за кут будівлі садочку, ставлю на землю:

- Сонечко, тут нас ніхто не бачить, кажи що сталось ??
- Ти мені ніжку ліктем прищемив !!!

Дивлюся, дійсно, її коліно притиснуто моїм ліктем. Відпустив - плакати перестала :-)

Якби ми вчились так як треба...

Дзвонить батько:
- Женя, а ну скажи мені - "програмний засіб що виконує управлінські функції". Дохєра букаф, на Р сі кінчає ??
- Можна я подумаю...
Під коробкою починається інтенсивний процес:
процесор ?
скедулер ?
сопроцессор ?
таскменеджер ?
нічо не влазить.
трохи думаю, потім лізу на гугль і думаємо разом - він теж не знає, потім підключаю команду, і кращі уми циско-юай тіма думають в кластері...
- ой па, я не знаю.

Відповідь прозвучала тоном, що показує повне розчарування якщо не у моїх розумових здібностях, то в моєму професійному майбутньому:

- Як це не знаєш ?? Це ж основа основ !!!

через хвилину дзвонить і повідмляє що відгадав:
"Адміністратор"

Карпати, Розлуч

Натхнення ніхєра нема, але й робити нічого, отже 50 грам Старого Ринку - і починаємо псувати віртуальний інтернет-папір !
В тих краях ми ще не бували, отже електричка Львів-Сянки, якою ми мали їхати, мене трохи лякала традиційними електричковими приколами - великою кількістю циган і інших антисоціальних елементів, сильним запахом і т.і. А от і ніфіга - там дуже все пристойно - сільські люди їдуть додому, або до міста. Найбільше вразила кількість і якість ментів у поїзді - це був повноцінний наряд з трьох озброєних, підтягнутих поліцаїв, які при цьому реально працювали і патрулювали потяг. Можливо, тому, що кінцевий пункт - Сянки - це прикордонна зона.
Місцевість дуже гарна, я не думав що таке є в 120 км від Львова - гори, вкриті смерековими лісами, полонини, річки - є все, чого забажає душа. Колись давно-давно, за австріяків і поляків, село Розлуч було популярним курортом, тут навіть проводився чемпіонат Європи з лещатарства (лижі по-нашому), але потім про це місце майже забули. Все оточене невисокими і цілком підкорябельними горами і полонинами, з яких відкриваються казкові краєвиди. Одним словом, місце саме для нас.










У селі є джерела трьох мінеральних вод - содової (кажуть, помічна з бодуна), Нафтусі (штиняє так, що хоч святих винось), і залізної - не смердить, але пити тре вміти - кажуть, псує зуби (ніхто на це не зважає, п"ють як столову воду).
Джерело содової води - половина місцевих знавців радять пити тільки після їжі, друга не менш впевнено запевняє, що тільки до. Це єдине джерело, яке офіційно досліджене:

Вода тече дуже повільно, на смак аналогічна воді з ложкою соди.

Сірководенева вода Нафтуся - по запаху цілком виправдовує свою назву:

Білий слід очевидно від сірки, біля "залізного" джерела - купа іржі прямо на землі.

База "Альтана" виявилась не зовсім схожою на наші уявлення - якась дивна територія в кам"яному стилі (ноги поломить можна), темний-претемний бар... Номер посилив враження - він виявився маленьким, і проектувався явно людиною, яка ніколи там не була, або взагалі була нетвереза - настільки він неергономічний. Я ніяк не міг зрозуміти чому єдина розетка розташована під стелею, поки на третій день випадково не знайшов другу розетку - глибоко за ліжком. Мансардне вікно, яке неможливо зашторити, єдина мегадизайнерська мебля у вигляді купи збитих дошок для складання лахів, поличка для ТВ, яку неможливо не зачепити головою два рази при поході у санвузол... Один раз влетів в неї головою так, що впав на коліна і кілька секунд приходив до тями. Санвузол теж на рівні - душ працює як газонна поливалка - в усі боки крім потрібного... Одним словом, 5 зірок !

Червоним позначено місце для удару головою:


Сама база, якщо звикнути, досить цікава - тут я вперше в житті побачив карпатську анімацію в особі "організатора дозвілля" Нати. Це круто, особливо для тих хто не може зайняти себе сам. Річка на території, купа пропонованих розваг і спортмайданчик - теж круто. Мало того, на базі наявна непогана бібліотека(!!), і такий-сякий Інтернет. Розрекламовані плакатом на вході "дівчата-чародійки нашого ресторану" виявилися чародійками-двійочницями - борщ без інгредієнтів і відбивна, для розчленування якої потрібна була болгарка, не задовільнили навіть такого всеядного чувака як я.
Ще вразила купа начальства на території, які нічого не роблять, а тільки дивляться і роздають цінні поради "рабам". Потім розібралися, що то власники і їхні родичі, які втікли з Києва (+40) в Карпатські +30.
Одним словом, після першого дня наше враження можна було визначити по нашій шкалі як "в льогком ах..є", тож ми вирішили звідти втікти, і в процесі не дуже приємних, але цілком дипломатичних переговорів з адміністратором Наталкою (яку вигнали звідти геть через два дні), з 10 днів ми передомовилися на 5.

База Альтана:


Апартаменти. Зверніть увагу на завішане рушником вікно - тільки так можна було врятуватися від сонця в обід.

Рушник приштуковується до рамки вікна за допомогою ножа. Дуже зручно.

На щастя, спали ми в обід в горах, то ж до цього методу вдаватися доводилось нечасто.

Річка на території - вода дуже холодна, але ми купалися, а Ярославу було взагалі важко звідти витягти:


Спортмайданчик:


За цїєю сіткою купа всякого "реманенту" типу ракеток, м"ячів, і т.і.:


Турнічки на території:




Як не дивно, але на жодній базі я не бачив жодного турнічка або хоч якогось спорт-снаряду для дорослих, Альтана стала першою.

Штурм хатинки Баби-Яги:


У всіх місцевих ресторанах у серці карпат традиційно звучить російська попса, в маршрутках - пісні, що кличуть слухачів "до любіміх Зон"... Карпатський колорит. Доречі, туристи там в основному зі сходу і Росії. Ми "запізналися" з двома мамашами-москвичками, яких жартома трохи полякали ведмедями і бандерівцями в лісі. Хотіли ще порадити кричати "Слава Україні" при зустрічі з озброєними людьми у лісі, але вирішили не перегинати палицю :-). З реальної небезпеки у тих місцях - гадюки (бачив дві), і звичайно кусючі комахи. Вовків і т.і. влітку не буває. Гадюк двох бачив прямо на стежках, тож треба бути обережним, особливо якщо ходиш в шльопках.

В готелі зустріли цьотку з Нью-Джерсі, яка посміхнувшись до вух (це одразу видалося мені підозрілим - видно що не наша), попросила провести її до джерела. Там ми розговорилися з чергою, в якій вона зустріла... землячку із Нью-Джерсі. Всі були у шоці.

Колишній басейн, в якому, запевняють місцеві, в австро-угорські часи купався сам цісар. Зараз його відновлюють власники місцевого готелю, думаю за рік-два туди не соромно буде і нового цісаря запросити. Плотина в основному збереглася з "тих часів".






Робітники сколочують подіум для т.з. "Свята Меду", на яке приїхав аж один бджоляр - рідкісний фашист, який продавав мед вдвічі дорожче ніж деінде - антимонопольний комітет за ним плаче...

Та сама закинути лижна траса, де колись проводився чемпіонат Європи:


Дорога в Карпатах:




Залізничний міст:


Вперше в житті побачив стадіон на хребті гори - йти туди досить далеко, та й м"яч напевне може довго котитися. Ця гора виявилась до нас досить непривітною - то від якихось коней тікали, то з карпатською гадюкою зустрілися (фотографуватися відмовилась). Газон просто ідеальний.


Ось у що виливається бажання мати мобільний зв"язок у Карпатах - вся я купа стовпів - до 40 штук - до вишки (позначена стрілочкою):


В такій красі перші 5 днів минули непомітно, до бази ми звикли, і все ж приємно було переселитися у вражаюче крутий (принаймні як на Карпати) готель Собінь. За ті самі гроші ми отримали афігєнний номер. Все новеньке і зроблено на совість, навіть матраци на ліжках - Венето. Діставав лише холодильник Норд з низьким рівнем шуму (на ньому так написано). Настільки низьким, що я його на ніч вимикав, бо не давав, холєра, спати. На цьому недоліки і закінчуються. Ага, ще традиційна карпатська технологія сортування і переробки сміття - весь пластик спалюється у прямо під парканом готелю, а всі пляшки, підозрюю, знаходять останній притулок у лісі неподалік. Якщо вітер дує на готель з боку такої ватри, можна собі уявити наслідки для мешканців.

Кілька фото готелю:








Ресепшн особливо кльовий - все з дерева і LCD-панель на стіні. Краса неймовірна, зроблено з душею. Але я ніколи не бачив там жодної людини - адміністратор сидів у кімнатці біля сходів неподалік.


Ландшафтний дизайн території а висоті, вся трава однакової довжини і кольору. Одразу ложка какашек - бігати дитині по траві не дозволяють. Стикаюсь з цим вже вдруге - чим крутіший готель тим менше свободи на території :-(











Всі хочуть їсти у колибах на території, офіціантки здебільшого худенькі і замахані - бігати між колибами і кафе досить далеко.






Такий собі веселий візочок для немовлятка - геть увесь чорний. Цей знімок проситься в якусь ідіотеку...


Зі смішного ще оцей наплечник для справжніх карпатських волоцюг:


І розетка, розташована за всіма правилами електробезпеки - тут жирний інспектор міг би мати добрий хабрахабар:



Ффух, стомився. Ту бі контіньюд...