В тих краях ми ще не бували, отже електричка Львів-Сянки, якою ми мали їхати, мене трохи лякала традиційними електричковими приколами - великою кількістю циган і інших антисоціальних елементів, сильним запахом і т.і. А от і ніфіга - там дуже все пристойно - сільські люди їдуть додому, або до міста. Найбільше вразила кількість і якість ментів у поїзді - це був повноцінний наряд з трьох озброєних, підтягнутих поліцаїв, які при цьому реально працювали і патрулювали потяг. Можливо, тому, що кінцевий пункт - Сянки - це прикордонна зона.
Місцевість дуже гарна, я не думав що таке є в 120 км від Львова - гори, вкриті смерековими лісами, полонини, річки - є все, чого забажає душа. Колись давно-давно, за австріяків і поляків, село Розлуч було популярним курортом, тут навіть проводився чемпіонат Європи з лещатарства (лижі по-нашому), але потім про це місце майже забули. Все оточене невисокими і цілком підкорябельними горами і полонинами, з яких відкриваються казкові краєвиди. Одним словом, місце саме для нас.
У селі є джерела трьох мінеральних вод - содової (кажуть, помічна з бодуна), Нафтусі (штиняє так, що хоч святих винось), і залізної - не смердить, але пити тре вміти - кажуть, псує зуби (ніхто на це не зважає, п"ють як столову воду).
Джерело содової води - половина місцевих знавців радять пити тільки після їжі, друга не менш впевнено запевняє, що тільки до. Це єдине джерело, яке офіційно досліджене:
Вода тече дуже повільно, на смак аналогічна воді з ложкою соди.
Сірководенева вода Нафтуся - по запаху цілком виправдовує свою назву:
Білий слід очевидно від сірки, біля "залізного" джерела - купа іржі прямо на землі.
База "Альтана" виявилась не зовсім схожою на наші уявлення - якась дивна територія в кам"яному стилі (ноги поломить можна), темний-претемний бар... Номер посилив враження - він виявився маленьким, і проектувався явно людиною, яка ніколи там не була, або взагалі була нетвереза - настільки він неергономічний. Я ніяк не міг зрозуміти чому єдина розетка розташована під стелею, поки на третій день випадково не знайшов другу розетку - глибоко за ліжком. Мансардне вікно, яке неможливо зашторити, єдина мегадизайнерська мебля у вигляді купи збитих дошок для складання лахів, поличка для ТВ, яку неможливо не зачепити головою два рази при поході у санвузол... Один раз влетів в неї головою так, що впав на коліна і кілька секунд приходив до тями. Санвузол теж на рівні - душ працює як газонна поливалка - в усі боки крім потрібного... Одним словом, 5 зірок !
Червоним позначено місце для удару головою:
Сама база, якщо звикнути, досить цікава - тут я вперше в житті побачив карпатську анімацію в особі "організатора дозвілля" Нати. Це круто, особливо для тих хто не може зайняти себе сам. Річка на території, купа пропонованих розваг і спортмайданчик - теж круто. Мало того, на базі наявна непогана бібліотека(!!), і такий-сякий Інтернет. Розрекламовані плакатом на вході "дівчата-чародійки нашого ресторану" виявилися чародійками-двійочницями - борщ без інгредієнтів і відбивна, для розчленування якої потрібна була болгарка, не задовільнили навіть такого всеядного чувака як я.
Ще вразила купа начальства на території, які нічого не роблять, а тільки дивляться і роздають цінні поради "рабам". Потім розібралися, що то власники і їхні родичі, які втікли з Києва (+40) в Карпатські +30.
Одним словом, після першого дня наше враження можна було визначити по нашій шкалі як "в льогком ах..є", тож ми вирішили звідти втікти, і в процесі не дуже приємних, але цілком дипломатичних переговорів з адміністратором Наталкою (яку вигнали звідти геть через два дні), з 10 днів ми передомовилися на 5.
База Альтана:
Апартаменти. Зверніть увагу на завішане рушником вікно - тільки так можна було врятуватися від сонця в обід.
Рушник приштуковується до рамки вікна за допомогою ножа. Дуже зручно.
На щастя, спали ми в обід в горах, то ж до цього методу вдаватися доводилось нечасто.
Річка на території - вода дуже холодна, але ми купалися, а Ярославу було взагалі важко звідти витягти:
Спортмайданчик:
За цїєю сіткою купа всякого "реманенту" типу ракеток, м"ячів, і т.і.:
Турнічки на території:
Як не дивно, але на жодній базі я не бачив жодного турнічка або хоч якогось спорт-снаряду для дорослих, Альтана стала першою.
Штурм хатинки Баби-Яги:
У всіх місцевих ресторанах у серці карпат традиційно звучить російська попса, в маршрутках - пісні, що кличуть слухачів "до любіміх Зон"... Карпатський колорит. Доречі, туристи там в основному зі сходу і Росії. Ми "запізналися" з двома мамашами-москвичками, яких жартома трохи полякали ведмедями і бандерівцями в лісі. Хотіли ще порадити кричати "Слава Україні" при зустрічі з озброєними людьми у лісі, але вирішили не перегинати палицю :-). З реальної небезпеки у тих місцях - гадюки (бачив дві), і звичайно кусючі комахи. Вовків і т.і. влітку не буває. Гадюк двох бачив прямо на стежках, тож треба бути обережним, особливо якщо ходиш в шльопках.
В готелі зустріли цьотку з Нью-Джерсі, яка посміхнувшись до вух (це одразу видалося мені підозрілим - видно що не наша), попросила провести її до джерела. Там ми розговорилися з чергою, в якій вона зустріла... землячку із Нью-Джерсі. Всі були у шоці.
Колишній басейн, в якому, запевняють місцеві, в австро-угорські часи купався сам цісар. Зараз його відновлюють власники місцевого готелю, думаю за рік-два туди не соромно буде і нового цісаря запросити. Плотина в основному збереглася з "тих часів".
Робітники сколочують подіум для т.з. "Свята Меду", на яке приїхав аж один бджоляр - рідкісний фашист, який продавав мед вдвічі дорожче ніж деінде - антимонопольний комітет за ним плаче...
Та сама закинути лижна траса, де колись проводився чемпіонат Європи:
Дорога в Карпатах:
Залізничний міст:
Вперше в житті побачив стадіон на хребті гори - йти туди досить далеко, та й м"яч напевне може довго котитися. Ця гора виявилась до нас досить непривітною - то від якихось коней тікали, то з карпатською гадюкою зустрілися (фотографуватися відмовилась). Газон просто ідеальний.
Ось у що виливається бажання мати мобільний зв"язок у Карпатах - вся я купа стовпів - до 40 штук - до вишки (позначена стрілочкою):
В такій красі перші 5 днів минули непомітно, до бази ми звикли, і все ж приємно було переселитися у вражаюче крутий (принаймні як на Карпати) готель Собінь. За ті самі гроші ми отримали афігєнний номер. Все новеньке і зроблено на совість, навіть матраци на ліжках - Венето. Діставав лише холодильник Норд з низьким рівнем шуму (на ньому так написано). Настільки низьким, що я його на ніч вимикав, бо не давав, холєра, спати. На цьому недоліки і закінчуються. Ага, ще традиційна карпатська технологія сортування і переробки сміття - весь пластик спалюється у прямо під парканом готелю, а всі пляшки, підозрюю, знаходять останній притулок у лісі неподалік. Якщо вітер дує на готель з боку такої ватри, можна собі уявити наслідки для мешканців.
Кілька фото готелю:
Ресепшн особливо кльовий - все з дерева і LCD-панель на стіні. Краса неймовірна, зроблено з душею. Але я ніколи не бачив там жодної людини - адміністратор сидів у кімнатці біля сходів неподалік.
Ландшафтний дизайн території а висоті, вся трава однакової довжини і кольору. Одразу ложка какашек - бігати дитині по траві не дозволяють. Стикаюсь з цим вже вдруге - чим крутіший готель тим менше свободи на території :-(
Всі хочуть їсти у колибах на території, офіціантки здебільшого худенькі і замахані - бігати між колибами і кафе досить далеко.
Такий собі веселий візочок для немовлятка - геть увесь чорний. Цей знімок проситься в якусь ідіотеку...
Зі смішного ще оцей наплечник для справжніх карпатських волоцюг:
І розетка, розташована за всіма правилами електробезпеки - тут жирний інспектор міг би мати добрий хабрахабар:
Ффух, стомився. Ту бі контіньюд...
No comments:
Post a Comment