Вчора забирав Ярославу з садочка. Все було добре, діти бавились на майданчику в дворі. Але коли мені вже вдалося вмовити її йти додому (бо тато хоче їсти), дитина підійшла до мене, і зі словами "тааатооо" замкнула мене у своїх міцних обіймах... Такі напади ніжності в неї бувають, але раптом я почув тихий плач. Блін, ХТО МОЮ ДИТИНУ ОБРАЗИВ ??! Порву як мавпа газету !!
Тримаючи її на руках (причому обійми не розжимаються і плач не припиняється), кажу:
- Сонечко, тебе хтось образив. Зараз я тебе покладу на землю і ти все мені розкажеш, добре ?
- Не тут, там ! (крізь сльози і схлипування)
Таак, думаю... залякали, фашисти, дитя ! Боїться в полі зору вихователів і дітей говорити. Що ж таке сталося ??
- Добре, йдем звідси
Не міняючи положення, несу її за кут будівлі садочку, ставлю на землю:
- Сонечко, тут нас ніхто не бачить, кажи що сталось ??
- Ти мені ніжку ліктем прищемив !!!
Дивлюся, дійсно, її коліно притиснуто моїм ліктем. Відпустив - плакати перестала :-)
No comments:
Post a Comment