В цей урочистий момент, коли всі засерають стрічку останніми але лютими порціями виборчого інфокалу, і дякують президенту, я розбавлю це чимось ріденьким. Я розповім вам як я йо%нувся з ескалатора.
Прошу не проводити жодних глибоких аналогій, і тримати свої політично-електоральні інсайти при собі, я нічо такого не мав на увазі - я просто йо%нувся з ескалатора.
Помойму це був Будапешт, і там було просто капєц як холодно. аж настільки, що я погодився піти на шопінг в місцевий Форум, і витерпіти поки дівчата обвішувались необхідним. Я навіть мовчав, бо найбільше боявся, що тре буде знов іти на вулицю, і там мені не поможе навіть тут же куплена схожа на презерватив з крапочками шапка.
Ми ходили і ходили, і ось зайшли в якийсь двоповерховий магазин, забув назву. Я так бачу - жінського тут нічо нема, напевне воно внизу. І стриб на ескалатор. Їду, їду, і тут чую згори - "не туди!".
От шо б ви зробили? Ну канеха - доїхали б до кінця і пересіли на ескалатор догори. А я не такий! Думаю - виберусь назад, проти течії. І я побіг вгору. Оскільки обидві руки були зайняті пакетами з награбованим, біг я незграбно і повільно, але все одно добіг. І ось ти вигріб проти течії, і шоб стати героєм, тобі потрібно лише красіво вийти на берег по білосніжному піску, розтягнутись на березі в позі звєзди, і ловити на собі захоплені погляди тих, хто їздить ескалатором лише правильно. Так?
Ніфіга. Там же скелі! І якщо поки ти плив, було тяжко, то тепер стало ще й страшно, що хвилі розмажуть тебе на мілині по камінню, і тебе діставатимуть з води не рятувальним кругом, а багром. Не забуваючи підбігати вгору, я вдивлявся в те як ескалатор випльовує мені назустріч сходинки, намагаючись увійти в резонанс з ним, щоб обрати потрібний момент. Я наважувався доволі довго, і врешті вклав всю свою силу в один стрибок вперед і вгору, назустріч небезпеці...
Те, що до берега я в цей польот не долечу, я зрозумів ще у польоті. Помню тіко шо стало дуже страшно і чомусь дуже соромно. Я уявив, як охоронець надає мені першу допомогу зеленкою (я ні на що не натякаю!), а всі довкола дивляться на мене як на довершеного ідіота, і знімають мене на телефон.
Але довго думати сили матінки-Природи мені не дали. Гравітація пакнула мене до ескалатора в кількох сантиметрах від берегової лінії, я втратив рівновагу, і неслабо %обнувся коліном, ліктем, а потім і всім решта прямо на сходи. Пакети розлетілись в різні боки, і я, ламая крилья і тєряя пєрья, поїхав донизу.
"І шо, отак безславно здаватись, і як всі люде плисти за течією?! Це ж поразка!" - подумав я, і, вчепившись руками з пакетами в перила, побіг догори, назустріч небезпеці. Тепер вже припадаючи на хвору ногу, і час від часу пхаючи в рот обдертий в перший обірваний політ палець. Мене так бабця вчила, казала то дезінфекція.
Цей раз я подумав перехитрити ескалатор, і вибиратись не з наскока, а йолочкой. І щодуху відштовхнувшись руками й ногами, я полетів з нахилом вперед, як лижник на трампліні. Гравітацію перемогти знову не вдалось, і тепер я також на%бнувся, но вже інакше. Перша ступєнь - ноги - впали на ескалатор, а руки з пакетами і голова досягли берега. Швиденько перебираючи задніми лапками, як жабка в басні про сметану, і допомагаючи собі руками, я вигріб на берег. Битву було виграно. Не без втрат звісно. На березі стояло лише двоє глядачів, і виглядав я так жалюгідно і страшно, що сміятись вони не наважувались.
Я зробив покерфейс, обтрусився, оцінив пошкодження фізичного тіла, засунув палець назад в рот, і заходився ходити магазином з виглядом дитини, яка щойно усралась у штани, але не хоче щоб хтось про це взнав.
Взнали всі. Але ніхто не сказав нічого - всім було страшно. А я подумав, що колись напишу про це пост - в назіданіє нерозумним нащадкам, що бігати по ескалатору нагору - просто, а от зістрибнути з нього - не дуже...
No comments:
Post a Comment