Покращення своїми руками

Вступ

   Пляшки, бички, шприци, темні сходові клітки, і засрані народною творчістю стіни, які не бачили ремонту багато років - невід'ємні атрибути  більшості українських багатоповерхівок. Не є виключенням і центральна (історична) частина Львова, де я живу, але крім ЖЕКів нами "опікується" ще й управління охорони історичного середовища м. Львова. Як вони на пару доглядають ввірені їм об'єкти - широко відомо - ЖЕК збирає квартплату за свої так звані "послуги", місто голосно вигукує дурнуваті гасла про "архітектурну перлину", завзято пиляє гроші, та з блиском в очах рапортує про відкриття чергової кнайпи в центрі. А люди живуть в срачі, і вже до цього настільки звикли, що не вірять, що все може і повинно бути інакше.
     Цей пост - історія моєї боротьби за порядок і чистоту у моєму будинку - звичайному львівському будинку в центральній частині міста. Коли я починав цей процес, я дуже потребував інформації і прикладів. З чого починати, як робити, чого чекати - купа питань, відповіді на які я довго шукав в Інтернеті, розпитував знайомих про подібні випадки, та все було марно - інформації було обмаль. Тому я робив все сам - зі своїм унікальним набором граблів і пострілів собі в ногу. Але в процесі цієї захопливої діяльності я набув деякий досвід, і тому цей пост має на меті не стільки повідати світу який я кльовий і активний, скільки поділитись цим досвідом, і описати мій шлях вирішення питань, які виникають практично у всіх багатоповерхових будинках і серед усіх громад. В свій час я б дорого дав за те, щоб хтось поділився подібним досвідом зі мною...

  Гопи.

      Як жеж вони задовбали - дим стовпом, пляшки, шприци, п'яні крики - всю цю красу мешканці терпіли роками. І я теж, аж поки горня терпіння не переповнилось, і я вирішив з цим поборотись. Всі говорили - "Не чіпай їх. В тебе родина, треба себе берегти. Не лізь." Однак, незважаючи на те, що я далеко не безстрашний воїн-самурай, терпіти цього я більше не міг, і почав потроху в коректній формі просити їх - "не паліть, не лишайте сміття, вимкніть рінгтон "альона даст...". Негативних наслідків це не мало - розбиратись зі мною ніхто з них не рвався, але і позитивних було не більше - щойно я йшов, все поверталось на своє місце. 

     І я вирішив спробувати технічні засоби. Спочатку я думав зняти одну раму з вікна жеби вони померзли, але не наважився - раптом хтось з них у зміненому стані свідомості, з якого вони не виходили, впаде вниз. Я пішов іншим шляхом - в магазині був придбаний потужний прожектор з датчиком руху, який має три "ручки" - час горіння, чутливість, і мінімальна освітленість, при якій спрацьовує датчик. Лампу на сходовій я поміняв на мінімально потужну - 20 ваттну, що забезпечило тьмяне романтичне освітлення, а на прожекторі викрутив чутливість на максимум, а час горіння - скрутив на мінімум. Хто ще не зрозумів - результат це дало наступний - як тільки починався рух на сходовій клітці, датчик врубав потужну 200-ваттну лампу, яка заливала сходову яскравим світлом. Оскільки час горіння стояв мінімальний, через 5 секунд лампа гасла, а при найменшому русі - знову вмикалася. Виглядало це як постійне блимання яскравої лампи, а це блимання дуже швидко доводить людину до сказу. Змонтував прожектор, і став чекати.
     Ввечері вони прийшли. Подивившись у вічко в дверях, я зромумів, що все працює як задумано, і, судячи з концентрації мату, дає потрібний психологічний ефект. І пішов займатись домашніми справами. І десь за годину я почув дзвінок у двері. Відкриваю... батюшки ! Перед моїми дверима стоїть один з "пацанів", а в його на плечах - його корєш, який намагається збити прожектор. І зняв би, якби коліном не зачепив мій дзвінок. "Це що ?!" - сказав я єдину доречну в такому випадку фразу. Ефект був знаменитий ! Нижній поверх почервонів, і винувато мовив: "можна вимкнути прожектор ?". Відмовивши і пообіцявши взятися за них серйозно у випадку повторення, я на ранок перевісив прожектор на висоту 3.5 метри, і ми стали чекати вечора. Декілька днів все було спокійно, та вони прийшли знову. По всьому було видно, що прожектор вони не любили - збиратися стали на так часто, і не так надовго.

     І вони б мабуть пішли згодом і самі, бо витерпіти цю екзекуцію світлом було реально важко, та якось ввечері тесть вирішив з ними поговорити. Ну і я долучився, не кидати ж його самого. Говорили довго, а сусіди в цей час сиділи тихо як мишки, хоча не почути це було неможливо. Не втручалися навіть ті, хто ще вчора обіцяв надрати обнаглілій молоді задниці. Погавкавшись, ми врешті решт таки переконали їх, що ходити сюди більше не потрібно, бо нам це не до вподоби.
      І вони пішли ! І я не мав жодних проблем з ними після цього. Страх і принцип "моя хата з краю" - варто було трохи вийти за рамки цих таких розповсюджених анти-патернів поведінки, і ми одержали велику перемогу без жодних втрат з обох боків. Більше я не вдихав дим вечорами, не збирав пляшки і голки, і не боявся повертатись спиною до сходової клітки, вставлячи ключ в замок. Все просто. От би ще під'їзд закривався, взагалі було б супер !

Двері.

    Двері в будинок були в жалюгідному стані.  Красива аутентична дубова брама з різьбленням була рясно оббита цвіками всіх поколінь, завіси були відірвані, двері просіли і не закривались. І одного літнього дня я пішов в ЖЕК.

- Там в нас двері туйво... поламані всі. Завіси перебийте.
- Я пришлю столяра. В нас є - хороший хлопець !

Через місяць, не побачивши слідів хорошого хлопця, я прийшов знову:

- Там в нас двері туйво... Ви обіцяли прислати столяра. Він був ?

- А ! Його нема. В відпустці. Він підійде, гляне, завтра виходить на роботу.

Я почекав 2 тижні, і прийшов знову:

- Там в нас двері туйво...Столяр щось дивився ?

- Ще не дивився. Та в нас таких завіс нема. Але він гляне.

 Ще через 2 тижні:

- Там у нас двері туйво...

- Які двері ?

- Ну як же - Ви ж говорили вже тричі, що столяр подивиться.

- Хмм. Який столяр ? Хто говорив ? Я говорила ?

- Та Ви.

- Не помню, не помню, не помню. Ой, а Ви знаєте ! Ви напишіть офіційного листа - то точно мусять зробити.

    Написав листа, зареєстрував, і став чекати. Прочекавши місяць, і не отримавши жодної відповіді, я зрозумів - так і до зими не далеко. Треба робити самому. Напевне,  тоді я розчарувався в ЖЕКу, і, забігаючи наперед, це розчарування з тих часів в мене лише зростало.
    Поділившись планами щодо дверей з тестем, я почув очікуване - "Не лізь. Нічого з того не буде, ніхто тобі не подякує, і не дасть грошей. Наживеш лише проблеми. В цьому будинку нічого робити не можна." Але я вже все вирішив. Довго-довго гуглив, шукаючи майстрів, потім завіси, потім ходив з майстрами на Торпедо у пошуках завісів. В результаті довгого процесу два хлопці за 980 грн "перебили" завіси, повитягали цвяхи, поставили шпингалети на двері - словом, провели їх ремонт. Після того я надрукував листівки, і кинув кожному в поштову скриньку:

Я став чекати грошей і лаврів героя, натомість отримав гроші від двох квартир з двадцяти, і скаргу в міськраду, де значилось, що мешканець 15-ї квартири самовільно поремонтував двері, чим сплюндрував історичну спадщину, та ще й вимагав за це гроші ! Не подякував ніхто.

Комісія з міськради, щоправда, скаргу спустила на гальмах, очевидно зрозумівши, що нарешті знайшовся придурок, який робить їх роботу, і чіпати його собі дорожче.
А гроші для мене не були важливими - тепер наш будинок зачинявся !  От би ще він зачинявся на ключ...

Замок

    Я маю одне спостереження. Лише самий факт наявності дверей, що зачиняються (не на ключ) відсікає велику кількість непроханих гостей. Це якийсь психологічний ефект - є двері, значить територія чиясь, і краще посцяти там, де дверей нема. Це працює навіть за відсутності замка на дверях. А щоб відсікти більш наполегливих бажаючих - потрібен замок.
     З замком все було складно. Справа в тому, що ця зміна глобальна, і зачіпає абсолютно всіх, тож це не можна просто зробити, а потім постфактум всіх повідомити і роздати ключі. І тому на пробивання цієї зміни пішло дуже багато часу. Ключовим моментом був пошук однодумців, і знайшлись вони серед мешканців першого поверху. Такі небайдужі люди є скрізь, їх потрібно лише "розбудити". Краще, якщо це буде жінка - в них талант "пробивати" питання закладений генетично. Почав я з обмірковування варіантів:

• ключі відпадали через те, що тоді швидка чи міліція в будинок не потраплять
• простий кодовий замок - незручний, ненадійний, код елементарно підбирається, і його складно набирати літнім людям. 
• домофон - виходило дорого через малу кількість квартир, плюс домофонні компанії вимагали заміни дверей, що в нашому випадку було неможливо.

     Після довгих блукань в Неті я знайшов, здавалося, ідеальний варіант - замок з RFID-ключами і кодом + магнітний замок + кнопка виходу. Відкривається набором коду з клавіатури або піднесенням RFID-ключа до замка. Знайшовши цей варіант, і зрозумівши, що це те, що потрібно, я взяв комерційні пропозиції у двох львівських фірм, проконсультувався з їх монтажниками, і зрозумів, що технічно це можливо. Зараз я все частіше бачу такі замки на дверях у центрі, і це тішить - вибір був правильним. Вартість виходила біля 3 тисяч гривень, і тепер лишалось найважче - підбити на це діло людей і зібрати гроші. Я довго над цим думав, потихеньку працював з сусідами, але справа йшла дуже туго, і допоміг прискорити цей процес щасливий випадок.
     Одного разу ввечері я помітив на першому поверсі купу міліції - злодії намагались зламати замок в квартирі першого поверху, але хтось їх спалив і вони не встигли. І обікрасти хотіли саме квартиру, мешканці якої були дуже добре налаштовані щодо замикання будинку, тож, перелякавшись не на жарт, вони здійняли в будинку потрібний гвалт, люди злякались за своє майно, і побачили свого спасителя в мені, оскільки я давно хотів замкнути під"їзд. Десь за тиждень гроші вже були зібрані, і одного дня до нас прийшов монтажник, отримав від мене всі інструкції, і почав ставити замок.
     Десь всередині дня він передзвонив, і сказав - "Тут прийшли з ЖЕКу, вимагають зупинити роботу. Даю трубку.". ЖЕК був у своєму репертуарі - замість допомогти, подякувати, або хоч не заважати, вони люблять все забороняти. Забороняти - це мабуть єдина функція, яку непогано виконує наша влада. Правда, забороняють в основному для того, щоб потім за гроші дозволити. Грошей в мене не просили, та я б і не дав, зате я у праведному гніві висловив представниці ЖЕКу все-все, що я про них думаю, і поклав слухавку. ЖЕКівка пішла, монтажник все вислухав, перекурив, і продовжив роботу - він до такого звик, і зовсім не здивувався.
      Робота тривала до 12:30 ночі. Я весь час був біля майстра, зі мною а поруч стояли двоє сусідів, які за цей час витягли з різних закапелків  купу шприців, позамітали підлогу, витерли вікна. І ми багато говорили про наш будинок, його славетну історію, і про те, що ми маємо берегти наше житло, а не бути вандалами. Інша сусідка принесла всім гарячий чай в термосі. Ніхто більше не проклинав мене і не писав скарги. На даний момент замок простояв вже півтора роки, хоча я оцінював ймовірність, що його поламають за перший тиждень, у 50%. Тепер наш під'їзд зачинявся, лише часто ламався...

Доводчик

    Доводчик - це штука, яка автоматично повертає двері у закритий стан при відкритті. Вони є у будь-якому магазині чи офісі, але у більшості будинків, особливо в центрі, цю роль виконує стара іржава пружина, яка з диким грюкотом гримає дверима об раму. Як правило вона прибита до гарних дверей здоровенним цвяхом, а цвях загнутий молотком в полотно двері. При встановленні замка нам встановили і доводчик, який плавно і ніжно замикає двері. Без нього ніяк - інакше двері часто будуть відкриті, і замок розмагнітиться. Або його просто спиздять. 
    Оскільки навантаження на нього велике, частина, що кріпиться до стіни, в нас уперто не хотіла триматися, і швидко розхитувалась. Кілька разів я, на той момент вже автоматично зробившись відповідальним за замок у будинок, перекріплював доводчик, але щоразу він знову відходив. 

  І от одного вечора я знову взяв табуретку, інструменти, і почав колупатись у стіні. Справа загалом досить тиха, але за кілька хвилин вийшла сусідка, стіну якої я колупав, і разом з сусідом почали розповідати мені, що вони хочуть спати, що їм завтра на роботу, і апще що я "займаюсь хєрньою". Так-сяк доробив, але за два дні він знову розхитався, і ремонт вимагав пересвердлити дирки на більш глибокі і в інших місцях. 

   А для цього потрібно що ? Правильно - електрика ! А взяти її можна в сусіда, і за іронією долі - лише в того, хто хотів спати.

- Мені треба доводчик закріпити, потрібна електрика. Можна ?

- Що ти там робиш ? Я спати хочу ! Хєрньою займаєшся !

- Я ж не для себе. От зараз воно зламається, і не буде замка. Це ж всім потрібно.

- Мені це нафіг не потрібно. Займаєшся хєрньою. Це нікому не потрібно. Той замок - що він є, що його нема...

Сил на суперечки не було - я був стомлений і злий, і я сказав: 

"Я не згоден з Вашою позицією. Коротше - дасте підключитись до розетки, чи ні ?"


А він - злий і стомлений - подивився на мене, і несподівано сказав:  "Давай дріт" !

     А далі відбулося диво - весь вечір, а це щонайменше година дуже брудної роботи на протязі і в стовпі пороху, він не відходив від мене - подавав інструменти, підказував, ніжно тримав мене за талію під час свердління... Під кінець він поскладав і поміг мені занести інструмент, сам виніс сміття, і ми розійшлись як друзі ! Тепер я знав як його звати ! А ще годину тому він ладен був роздерти мене на шмаття. Що змінило його думку ? Моя ввічливість ? Твердість ? Можливо, він побачив, що я такий самий як і він, і теж хочу спати ? Я не знаю. Але ми з ним зробили добру справу, і дотягувач тримається на стіні вже 10 місяців !

   Коли в нашому будинку з"явився замок, в свідомості мешканців, здавалося, відбулась якась зміна - вони ніби почали розуміти, що це - їх будинок, і в них з'явилася віра, що він може бути інакшим, ніж він був десятиріччями. Мене все менше вважали шахраєм, який хоче на них заробити. До того ж до мене почали звертатись з різних будинкових питань - там часто перегорає лампа, там вибили скло, тут хтось не замикає за собою двері... Як міг, я вирішував ці питання - міняв лампи, як тільки вони згорали,  склив вікна, які часом вибивала районова гопота. Причому робив це одразу,  оскільки пам"ятав про теорію розбитих вікон. Тому тепер всі вікна в будинку були цілі, а сходові постійно освітлені. Часу і грошей на це йшло зовсім мало в порівнянні з позитивними наслідками цієї роботи - в будинку почав проглядатись хоч якийсь порядок. Правда, і далі ніхто участі в акціях не брав - я робив все сам, нікого ні про що не просив, і ніяких грошей на це з сусідів не збирав.
    Таким чином я замінив всі лампи на енергоощадні "вічні", освітлив нарешті колись улюблене місце місцевих нариків, підвали (за що випадково чуть не отримав п..и від бухого сусіда :)), полагодив замки на вікнах на зиму, почав постійно прибирати сходову клітку свого поверху... На це прибирання йшло 20 хвилин на тиждень, а в результаті по нашому поверху можна ходити мало не в шкарпетках, хоч коли я це починав - мені говорили: "Не лізь туди ! Там бруд страшний, зараза яка хочеш. Хай ЖЕК миє." Одним словом, я почав робити ЖЕКівську роботу без ЖЕКів. За нормативами, доречі, ЖЕК має міняти лампу за одну добу. Ну як може ЖЕК ефективно міняти лампи в під"їздах, якщо на весь район з 200 будинків вони мають одного ледь живого електрика - як правило пенсіонера ? Який не має навіть велосипеда, а для заміни лампочки жеж потрібна драбина ! І перти її з ЖЕКу ой як важко. Взагалі, у ЖЕКів обслуговування будинків стоїть на останньому місці в списку пріоритетів. Перше місце з великим відривом посідає збір бабла за ці так звані "послуги".

Збори мешканців

    Згідно правил ЖЕК має щороку проводити збори мешканців, на яких я ніколи в житті не був, але одного разу я побачив відповідне оголошення - нас запрошують на збори в ЖЕК ! На той момент в дворі вже кілька місяців витікала каналізація, і ЖЕК кілька місяців обіцяв це виправити. Отже, я мав що їм сказати. Дорогою уява малювала картину гнівного виступу перед громадою і працівниками ЖЕКу, що, зашарівшись, сидять у президії, засунувши язики в жопу.

Прийшов за вказаною адресою, а двері - зачинені. І вікна не світяться. Ну - думаю - спізнився. Побіг в ЖЕК, а там вже всі додому збираються. І ті, хто має проводити збори - теж. Інженер вже і курточку вдєгнув, і зачіску поправив. Працювала лише невтомна начальниця.

- Я на збори мешканців.

- Які збори ?

- Ну, в нас оголошення висить, то ви повісили ?

- Ми. Так Ви на збори прийшли ??

"Шефова" подивилась на мене поглядом слуги народу на представника народу, і наказала головному інженеру проводити збори.

Інженер розстібнув курточку, дістав протокол, заповнив графи майстрів,  секретаря, начальника жеку, та інших відповідальних таваріщєй, "присутніх" на зборах, довірливо потис мені руку, і каже:

- Ну як ми працюємо ? Я Вам зараз розповім, що ми за цей рік зробили !

- Ну давайте.

І розповів. Зробили, виявляється, багато. Дійшли до каналізації, і він сказав:

- Євген Михайлович, знаю ! Але ж зараз морози, Ви розумієте...

- Розумію. Коли зробите ? 

- От зараз розмерзнеться - так і зразу ! 

- Так коли ?

- Давайте так - щоб не помилитись поставимо з запасом - в березні зробимо - "кров з носу".

- Ок. Запишіть в протокол.

Записав. Пообіцяв мені змінити мою думку про роботу ЖЕКу докорінно, і ми розійшлись майже як друзі.

В середині квітня я подумав, що щось не так, і подзвонив другу особисто.

- Я памятаю, що Вам обіцяв, ми зробимо ! Наступний тиждень 100%.

Пройшло ще 3 тижні, і в суботу Іванка відправила мене в підвал за яблуками. А шлях туди пролягав через ту саму річку гівна, русло якої на той момент вже загрожувало екології двору і підвалів. Це мене надихнуло, і я вирішив знову подзвонити суперменам у чорних плащах на гарячу лінію міста. Розповівши всю історію, пішов погуляти з родиною, вертаюсь, і тут дзвінок.

- Це головний інженер ЖЕКу, що у Вас сталось ?
- В нас, знаєте, трубу прорвало... півроку тому.
- Відкрийте будь ласка двері, поговоримо.

В суботу ! До мешканця додому ! Оце так служба, оце так сервіс ! Головний інженер переминався з ноги на ногу - видно боліла задниця.

- Ну я памятаю. Ми зробимо. Там і роботи - на день-два.
- Коли ?
- Ну давайте так - в понеділок зазвичай багато роботи, тому не обіцяю, а от в вівторок - ну стопудово... Ви тільки заявочку з гарячої лінії зніміть будь ласка, я обіцяю - ми зробимо !

Зняв заявочку. Ну головний інженер ЖЕКу пообіцяв жеж - такі люди своєму слову господарі !
     Пройшло ще 2 тижні, ніхто не прийшов, і я знову подзвонив на гарячу лінію. Цього разу розмова вийшла якась суха - дівчина просто сказала, що записала звернення, і поклала слухавку. Далі десь місяць-півтора мені було не до гівна, за цей час до нього таки подивились робітники ЖЕКу, і проробили для какашек шлях до дощового люку (!) прямо по поверхні ! Я знову подзвонив у ЖЕК, а потім ще й написав електронне звернення на гарячу лінію міста. У відповідь мені подзвонив ще один начальник, який назвався майстром по ремонту з ЖЕКу, сказав, що головний інженер, який займався проблемою, звільнився, а він не в темі, і тому тепер починає все з початку ! Випросив в мене 2 тижні на фікс, і десь за півтора місяці проблему так-сяк вирішили.

Це остаточно підірвало мою віру в ЖЕКи...

Ремонт. Початок.

    Оскільки будинок тепер не був прохідним двором, тепер можна було думати про ремонт під"їзду. Почав я зі своєї сходової клітки, яка сильно постраждала під час навали Золотої гоп-орди. За 500 грн двоє робочих зробили найважливішу роботу - перешпаклювали стіни і підвіконня, побілили і пофарбувати стіни. Все те, що вимагало навичок. Далі в мені прокинувся перфекціонізм, і я за два тижні сам зробив все решта - поремонтував і пофарбував вікна, пофарбував перила, поставив світильник, і взагалі - навів в нас на поверсі майже ідеальний порядок. Грошей знову ж таки не збирав, нікого ні про що не просив - просто зробив для себе і своєї родини - задовбала руїна довкола. Вартість робіт склала біля 1500 грн, часу на це пішло десь два тижні вечорами і ранками. Відпусток і вихідних для цього я не брав, і взагалі намагався робити все так, щоб родина якомога менше відчувала мою відсутність. Під кінець робіт на сходовому майданчику був майже ідеальний порядок. І знову його не загадили, чого я боявся найбільше. Теорія розбитих вікон працювала !
    Якось в шостій годині ранку я вийшов на останній сеанс фарбування перил, і тут... з дверей вийшла сусідка з відром води, і почала відмивати бруд з дерев"яних сходів - важкодоступного місця, яке я відкладав на десерт. "Хочу, щоб в нас було гарно."
Коли все було завершено, сусіди поклали вазони на підвіконня.

 Ремонт. Продовження

       Одна сходова - добре, а всі - краще ! Пройшло більше року, поки я зміг зібратися з силами та переконати Іванку у необхідності здійснити мою мрію. Ну і знайти майстрів.
Я попередив всіх коротеньким оголошенням, ніяких грошей ні з кого не брав, нікому нічого не пояснював, бо знав - якщо почнеться обговорення, це виллється у затяжну полеміку, і зі справи вийде пшик.
     За два тижні майстри зробили ремонт всього під'їзду, і нижньої частини фасаду, яка перебувала в жалюгідному стані. Замовником робіт виступав я, тож я забезпечував все, що потрібно робочим - місце для перевбирання, туалет, елементарну їжу, матеріали, та всю логістику. Сусіди дзвонили, просили десь підмазати і підмалювати, але ніхто не сварився і не заважав. ЖЕК мовчав, лише одного разу прийшли якихось дві тітоньки з управління охорони історичного середовища (теж "порожня" організація, яка реально ніц не охороняє) з фотоапаратом - пофоткали і пішли без жодних запитань.

Коли все було зроблено, я повісив в будинку наступне оголошення:

Максимальна сума була обрахована як повна сума на ремонт, поділена на кількість квартир. Повна вартість робіт з матеріалами склала біля семи тисяч гривень. Фасад в цю суму я не включав - заплатив за це сам.

    Я не мав жодних ілюзій щодо участі сусідів, але результат мене здивував - гроші здали 90% квартир, причому без жодних нагадувань і тиску. Більше того - люди дякували мені за те, що я це зробив, чого я вже ніяк не очікував. Пропонували як можна покращити наші досягнення, і робили свій внесок в цей процес. 

     Видно було, що принаймні частині людей не байдуже де жити, потрібно лише розбудити в них віру у власні сили, і нагадати, що жити в свинарнику - неправильно, і вони гідні кращого. Дати зрозуміти, що Система в нашій країні знаходиться в стані руїни, і тому ЖЕКам і Місту плювати на нас з високої ратуші. В них свої цінності і пріоритети, які з нашими мають мало спільного. Приклавши незначні зусилля, ми разом можемо дуже багато, і на зараз це - єдиний спосіб жити в нормальних умовах, а не в тій сраці, куди нас хочуть загнати. Не бійтесь проявляти ініціативу, і неважливо, що спочатку люди будуть дивитись на Вас з підозрою - в кращому випадку як на придурка, а в гіршому - як на шахрая. Згодом це зміниться.

Мій страх і небажання "висунутись" згодом зникли, натомість з"явилось відчуття того, що я роблю дійсно важливу справу, і ця робота - не просто чистка сходів і вікон, це і чистка людських душ від черствості, байдужості, і зневіри, накопиченої за роки нелегкого життя.

Amen