Гора Гостра

Цю гору ми вибрали для підкорення з декількох причин. Перша - місце непопсове - ніхто серед наших знайомих не бував, тож похід мав бути цікавим і неочікуваним. Друге - гору Гостру дуже добре видно зі Жденієва, де ми відпочивали не раз, і, попиваючи каву на дворі, думали - як би класно було на неї залізти.

Напарник Максим - чоловік зі страшно "цікавим" почуттям гумору, та й взагалі хлопець, що називається, "з цікавинкою" :) Щоразу, зустрічаючи його в місті, ми домовляємось "кудись колись" вибратись, та виходило це лише раз. Хоча, тепер вже два.

Пропозицій в нього не було жодних, тож ми вирішили йти на Гостру з півночі. Місяць назад я з родиною відпочивав у чудовій садибі Золота Модрина, господар якої розповідав, що вилізти на гору звідси - неважко. Мало того - перейшовши хребет, можна пішки за день дійти до Жденієва, до якого по дорогам кілометрів 100. От і готовий маршрут !

Морально підготувавшись до важкого походу по дощовій погоді, (напередодні у Львові лило як з відра), і можливої ночівлі під вікритим небом, пізно вночі ми сіли на потяг Львів-Ужгород, і в півсьомої ранку були там. І навіть встигли погуляти центром, і зробити кілька фото:

Вхід в Ужгородський замок. Нажаль, сам замок ще зачинений.

Мур замку.

В Ужгороді є свій міні- Шевченківський Гай, в який ми також не потрапили.

Річка Уж.

Далі електричкою потрібно їхати до Великого Березного, де нас вже чекав таксист, який за 150 грн пообіцяв довезти нас до місця початку маршруту - села Люта.

І тут Максим перший раз відчув, що йому для повного щастя не вистачає круасана з шоколадом. Запам"ятайте, це важливо. В Великому Березному круасанів в магазині не було, тому він вирішив, що так-сяк замінити його зможе 7 булочок з часником. І ми поїхали.

Село Люта знаходиться в тупіку - за ним сіл вже немає, є лише нескінченні гори. Глуш ще та. Незважаючи на це, в селі є дуже охайна школа, декілька магазинів та барів - все, що потрібно селу, щоб не зникнути з лиця землі.

Водій довіз нас до кінця села - пункту, що називається "Пилорама", або просто "Пила". Дорога - жахлива, тому Макса на задньому сидінні неслабо укачало, і вийшовши з машини він мало що усвідомлював. А я ще думав чому дорогою він підозріло мовчав :) Забігаючи наперед, скажу, що щойно побачивши машину таксі у Жденієво, він кинувся на переднє сидіння з криком, що ззаду більше не поїде.

Ось і початок маршруту:

Перед поїздкою господар "Золотої Модрини" телефоном пояснив нам як підніматись, але оскільки дорога була занадто легка, на мобільних зв"язку не було, а GPS ніяк не одуплявся, ми звернули направо - на першу ж дорогу, що йшла стрімко вгору. Хоча місцевий нам говорив - триматись струмка.

Вилізши на гору, змогли нарешті перезвонити йому ще раз і перепитатись. Добре, що тут нарешті на телефоні з"явилась одна "палка", і добрий чоловік сказав нам, що ми неправі. Довелося вертатися...

І ось ми видерлись на хребет крізь кущі чорниці, що покривають всі схили ніби килим. Який вже майже не містить власне чорниць, і має червонуватий колір. Осінь...

Максим в момент, коли нам сказали, що з гори потрібно вертатись вниз - на стежку :)

Так ростуть чорниці. Раніше я думав, що вони ростуть у літрових банках :)

Ще чорниці. Місцеві називають їх "афени".

З хребта вигляд зовсім інакший - довкола на десятки кілометрів гори, час від часу між ними проступають села.

Нарешті роздуплився ГПС, і показав нам нашу ціль, хоча вона вже й так була очевидна.

Ще трохи пройшовшись, ми вийшли на вершину ! Якщо на схилі було тепло і не було вітру, то тут довелося вдягати і куртку і капюшон. А то я вже починав жаліти, що взяв теплий одяг.

На вершині ніяких знаків нема. Лежить оця загогуліна, і залишки петарди. Все.

Стежка на вершину, протоптана в чорниці.

Сівши на чорничний килим, ми поїли, почекали поки GPS підтверить, що ми на вершині гори Горстрої, та почали спуск.

Десь там має бути Жденієво, з якого ми якось маємо дістатись до Воловця, щоб в 21:05 сісти на потяг до Львова...
Вже перед виходом на дорогу зустріли лисицю, яка подивилась на Максима, розвернулась, і втікла в ліс.
І ось нарешті дорога ! Нею ми години за дві дійшли до Жденієва, але машин до Воловця видно не було, і ми попросили Іванку нагуглити номери таксистів. Що вона і зробила, і ми навіть встигли випити по пиву в очікуванні машини. Їхали вже в темряві з шаленою швидкістю, бо таксист чомусь був впевнений, що ми спізнюємось (потім зізнався).
Жденієво - туристичне місце з купою баз відпочинку, крутих відпочивальників, а отаким чудовим фонтаном в центрі села:

 
У Воловці Макс знову захотів круасан. Пішов, довго не вертався, потім прийшов і сказав:
- Женька, круасанів не було. Я взяв ще по пиву (!)

За що я люблю такі акції - так це за те, як після них спиться. Навіть в поїздах. Спали мертвим сном аж до самого Львова, незважаючи на шпари в вікнах і вітер з них...

Отже, маршрут:
Львів - Ужгород - Великий Березний - с. Люта - г. Гостра - с. Пашківці - с. Жденієво - ст. Воловець - Львів.
Тривалість походу - 1 доба, тривалість пішого переходу - 9 годин, всі витрати - на транспорт:

Львів-Ужгород (купе): 180 грн
Ужгород-В. Березний - 20 грн
В. Березний-Люта - 150 грн
Жденієво-Воловець - 100 грн
Воловець-Львів (купе) - 200 грн
----------------------------------------------------
Разом: 650 грн - 325 грн на лице.

І море фану !