Польська віза, продовження

На чому це я спинився ? Ах да, на тому, що вирішив скористатись допомогою колл-центру, і подзвонив на телефон, який вказаний на сайті консульства. Якась підозріло ввічлива і терпляча "телефоністка" Софія порадувала мене тим, що анкету я зареєстрував не там де треба, і тому її треба перереєструвати. Йопть... Але є вихід - вона може зареєструвати мене сама, в телефонному режимі. 

- Я Вас зареєструю на Садову, 2а, добре ?

- Звичайно, реєструйте !

Зареєструвала. Найбільше мене потішило, що наші готові анкети "заканають", що і було метою дзвінка.

Похваливши той кінець дроту за янгольський терпець, заспокоївся і став чекати на день подачі.

Потрапивши у візовий центр на вулиці Садовій, я спочатку не повірив, що таке буває, та ще й у Львові. У величезному  новому приміщенні було заледве 15-20 відвідувачів, мало не біля кожного з яких був помічник у формі, якому неписьменні прохачі віз грали мозок дурними питаннями по анкеті. Сім з десяти віконечок були вільні, тож з отриманим номерком я одразу почимчикував до потрібного.

Тут нас знову чекав сюрприз. Не по-українськи ввічлива дівчина за склом відправила нас перезаповнювати анкети, бо мої, бачте, для консулята, а їхні - інакші ! Анкети на отримання однієї візи тією ж самою особою - різні, і суттєво різні.

В процесі заповнення ми безжально використовували коректор для виправлення численних помилок, і в результаті анкети вийшли дещо потаскані, але, сподіваюсь, правильні. Знову ж таки, обслуговували нас по першому розряду, за що дівчата отримали свою порцію подяки.
Нарешті всі документи були здані, і нас відправили в касу, і тут я зрозумів,  чому тут всі такі ввічливі - за послуги візового центру в підсумку ми переплатили 650 грн :-)
Ми подякували, і пішли геть.

Ніщо не дається нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість.