Відчуття таке саме як було під кінець Майдану, який я, якшошо, щиро підтримував. Але все одно було відчуття - як це теоретично може розрулитись позитивно, якщо суспільство так поляризоване, та ще й географічно? А закінчилось все - ми знаємо - гірше нікуди. Так і тепер - мені важко уявити собі як будуть уживатись в одній країні люди, що воювали, що ухиляються, хто біжить через кордон, хто калічить і принижує людей в катівнях, хто помгає їм з боку поліції, хто здає біглих кріпаків, ті, кому здають, ті, хто всім цим керує, і ті, хто закриває на все це очі, все знаючи.
А ще - цей народ навіки травмований. Мільйони людей, що сміялись зі своїх бабусь, коли вони змітали крихти хліба зі столу, будуть все життя виходити з дому, озираючись. В мільйонів людей буде відчуття проживання у великій зоні через десятиріччя після того як відкриють клітку. Це якщо її ще відкриють. А скільки людей не зможе більше тут жити через цю травму? Їх же вже стоїть черга. У скількох мільйонів буде відчуття провини? І так далі. Я не вірю, що наше керівництво здатне впоратись з викликами такого рівня. Це на 90% абсолютні кретини з інтелектом людиноподібної мавпи, принаймні в напрямках відмінних від спи%да бабок.
На нас чекають темні часи. Не під час війни, а після. Навіть якщо не буде війни громадянської, в чому я сумніваюсь.
No comments:
Post a Comment