Зона

     До 2016 року стороннім потрапити в Зону можна було лише нелегалом, або маючи друзів де потрібно. Згодом вирішили дозволити організовані групи туристів з сертифікованими провідниками, але як туризм це оформити так і не вийшло. В типі "візи" досі написано "Для ознайомлення з радіаційною обстановкою", чи ще якась маячня. Як результат - Зону відвідує +-100 тисяч людей на рік, а після відомого фільму - і того більше. Для туристів виділено 15 маршрутів, за межі яких людей не водять. Не лише тому, що там може бути небезпечно, часто там просто немає що дивитись.

Веселі і жваві провідники в камуфляжі сидять і говорять в мікрофон, а поруч пролітають села, що згадуються в всесвітньо відомому записі.

Іванків, Поліське, ВПЧ-2 - пожежні частини, що першими відреагували на дзвінок диспетчера Чорнобильської АЕС... 

Нам пощастило. Гіди наші - справжні патріоти Зони, і є офіційними її співробітниками на державній службі. При цьому один з них краще за мене говорить англійською.

Мене звати Ян, і сьогодні я буду вашим гідом у Чорнобильську Зону. Мені допомагатиме мій колега Сергій. Найголовніше правило Зони - слухатись провідників, і нікуди не відходити від групи. Якщо все буде добре, ваш день буде цікавим і насиченим, і ви отримаєте дозу радіації, що еквівалентна двом годинам перельоту на комерційному рейсі. Так-так, в польотах ви отримуєте солідну дозу радіації, оскільки атмосфера більше не захищає вас від сонця.

Отже, Правила. Категорично заборонено сідати і лягати без дозволу провідника, відхилятись від маршруту, брати з собою будь-які речі і частинки, їсти і пити в невідведених місцях, і так далі...

    Для тих хто не в курсі що сталось 26 квітня 1986 року, і звідки утворилась "Зона", коротко розповім. Після аварії на АЕС ніхто не знав що робити, і вирішили діяти як при ядерному вибуху. Методичка писала, що потрібно взяти військову мапу, поставити в її центр циркуль, обвести коло радіусом 30 кілометрів, і вважати це зараженою територією. Так і зробили. І утворилась мертва Зона. 

     Насправді, ядерного вибуху не було. Вийшло от що. В нормі, ядерний реактор (як і будь-який інший), гріється, за рахунок цього утворюється пара, яка крутить турбіну, яка генерує електрику, яка надходить по дротах в енегросистему країни, до якої під'єднані ваші розетки для лаптопів. На АЕС реактор гріється за рахунок ядерної реакції, яка йде всередині. І ось він грівся-грівся, і вночі 26 квітня 1986 року через якийсь завтик персоналу перегрівся, і вибухнув. Відбулось те саме, що буде, якщо кастрюлю з борщем поставити на вогонь, а кришку герметично заварити. Згодом кастрюлю розірве, і борщем заляпає все довкола. Радіактивні частинки, викинуті неймовірно потужним вибухом з реактора, рознеслись на десятки кілометрів, а з допомогою вітру долетіли в наслідили навіть в Скандинавії і Британії. І тому вийшло так, що радіація розкидана "плямами" - в одному місці дозиметр може буквально вити в режимі сирени, а зовсім поруч - легенько потріскувати, або й взагалі мовчати. Просто, там де сирена - впав якийсь радіактивний фрагмент.

На вході в 30-кілометрову зону всім роздають дозиметри на шию - для контролю скільки ви набрали за день.

Сам по собі Чорнобиль - давнє містечко, яке просто опинилось поруч зі станцією. Є навіть теорія, що місце прокляте. Спеціально для станції було збудоване інше місто - Прип'ять, і воно було втричі більше за сам Чорнобиль. На відміну від Чорнобиля, у Прип'яті немає старих будинків і приватного сектора - це місто повністю збудоване from scratch для персоналу станції і їх родин.

Тепер обидва міста закинуті, лише деякі будинки використовуються під гуртожитки для тих, хто обслуговує Зону - поліції, єгерів, нацгвардії, працівників станції, та інших.

Але - є магазин :)

З жестяковим, як по всій Зоні, туалетом, і антуражем часів СРСР. Власне, найбільшою небезпекою Зони для мене виявилась  відсутність людських сралень - видно я остаточно звик до комфорту - при вході в цей заклад мозок дав команду задраїти всі клапани, і по-людськи сходити в туалет я зміг лише в готелі в Києві.

Алея з назвами відселених і закопаних під землю сіл.

Вулиці 25-річчя жовтня. Чорнобиль. Зона так і лишилась чудовим експонатом музею СРСР, бо спеціальним наказом Гаранта декомунізація її не торкнулась. Саме тут стоїть останній в Україні офіційний пам'ятник Леніну.

Такі штуки використовуються для дозиметричного контролю на виході з Зони. Цей не працює - просто стоїть в магазині, і відділяє жахливий туалет від не менш жахливого магазину...

Пам'ятник пожежним-ліквідаторам.

Техніка, що реально використовувалась при ліквідації. Тут є і радянський лунохід, і роботи з різних капіталістичних країн.

Знаменитий туристичний об'єкт - Село Копачі. Все, що від нього лишилось - дитячий садочок. Це була єдина недерев'яна споруда, тому її вдалось "відмити". Дерев'яні будинки дезактивації практично не піддавались - тому біля кожного з них екскаватор копав велику яму, а бульдозер згортав туди будинок з усім нажитим. Не лишилось нічого.

Так званий Рудий Ліс. Надзвичайно забруднена ділянка в кількох кілометрах від станції, знаменита тим, що ділянка лісу просто почервоніла після аварії. І хоча той, справжній Рудий Ліс давно знесений і захований на глибині двох метрів під землею, фонить тут просто страшно. Але - дозволяють зупинитись і поробити фото. Одній британській туристці захотілось селфі на залізничній колії в двадцяти метрах від дороги, вона тишком-нишком відійшла, і лягла на землю для гарної знимки. В результаті дозконтроль на виході з Зони вона змогла пройти лише в самих трусах - так все "світилось". Насправді, це і є найбільша небезпека Зони (після херових туалетів і відсутності магазинів з бухлом). При теперішніх рівнях радіації на туристичних маршрутах Зони насправді дуже важко серйозно собі нашкодити, бо там хоч і нормально "фонить", але турист там ненадовго. Але, лягаючи, сідаючи, споживаючи місцеву їжу, і вдихаючи пил в небезпечних приміщеннях, можна забрати частинки Зони з собою додому, і мати їх біля себе або й в собі, місяцями. А це вже може бути дуже небезпечно.

Школа. Заходити в приміщення заборонено, тому фотки приміщень не мої. І не тому заборонено, що там радіація - якраз навпаки, там зазвичай чисто, бо на момент вибуху вікна були закриті. Просто багато аварійних будинків - тридцять років минуло...

Спортзал.

Басейн. З вишкою. Дуже популярне в "самоходів" місце. Кажуть, тут часто сидить патруль поліції, і штампує протоколи за самовільне проникнення в Зону, після чого відвозить порушників на дальнє КПП. Це зветься Чорнобильське Таксі.

Житлові багатоповерхівки. В багатьох квартирах щойно зданих будинків ще не встигли зробити ремонт. Люди полишали все крім документів - навіть домашніх тварин.

Квартири всі відкриті і розграбовані, але сам будинок виглядає подекуди краще, ніж житлові будинки у Львові :)  Бетон все ж таки - суперміцна штука. Та й дерево - вікна майже зовсім не погнили.

Парк атракціонів у Прип'яті. Довкола маса іноземців. Затримався ще з двома людьми біля колеса обосрєнія, раптом чую:

Щас оні всє с'єбуцца, і я тебе сфоткаю.

Наш провідник розумно зауважив іншому гіду - автору висєра, що тут не всі іноземці, і свою помийницю потрібно контролювати :)

Біля тріщини в асфальті, жахливо фонить. Під цим асфальтом - та земля, що була тут на момент аварії. Потім наверх поклали асфальт - щоб знизити рівні. Взагалі, тепер особливо далекоглядні вчені чухають казан, бо закопані під землю радіактивні частинки щороку природніми процесами опускаються вниз, і їм вже недалеко до грунтових вод. До чого це призведе, ніхто поки не знає, але скоро дізнаємось.

 

От лежить собі кришка люка. Звідки вона, чому вона так фонить - невідомо. Забереш її собі на дачу капусту квасити, і отримаєш вдома міні-чорнобиль...

Сільпо радянських часів :)

Тут колись був штаб комісії з ліквідації наслідків аварії.

Річковий порт м. Прип'ять. Рівні радіації знову високі, дозиметри часом перемикаються в режим сирени.

Помню їх. 1 копійка без сиропу, 3 - з сиропом! Останній такий донедавна стояв на Привокзальній у Львові.

Звідси нас везуть на обід, і ми знову потрапляємо в СРСР, але вже діючий - величезна радянська столовка,  той же жахливий туалет, але тепер вже з чергою. Вхід в їдальню також через "рамку" - стаєш ногами на визначені місця, кладеш долоні на спеціальні майданчики, і детектор каже "ок". Ну або ні. Якщо ні, тебе не пустять, поки не "відмиють". Це справжня їдальня для працівників ЧАЕС і інших трудящіхся, але по вихідних годує туристів. Тьоті, що наче зійшли з радянського букваря, радо видадуть тут вам перше, друге, третє, і компот... 

Десерт - надсекретний об'єкт для виявлення пусків ворожих ракет. Являє собою просто неймовірних розмірів антену, що дивовижно добре збереглась. Я б сказав, вона як нова. Розпиляти її не вийшло - може впасти і підняти хмари радіактивного пилу - от і стоїть як атракція для туристів. Кажуть, за 100км стояла інша антена - передавач, який передавав сигнал довкола земної кулі, ця антена мала його зловити, і щось там порахувати. Все це так і не запрацювало - щось не врахували, а потім вже було не до того.

Фото на пам'ять.

Людей тут немає. Природі добре. Несподівано, Україна має величезний і майже повністю ізольований заповідник. Де ще в Україні ви побачите стадо оленів чи коней Пржевальського на дорозі перед автобусом? Ніде. В інших районах всіх тварин ми вистріляли. А тут - немає кому стріляти, і природа відновилась. Хоча б щось добре...