Сон водія

    Ніщо так не за%обує як нічний потяг. Я доплентався додому, загорнувся в свою ковдру, повернувся на бік, і відрубався. Вперше за чотири дні я спав нормально. Мене ніхто не будив, алкоголь в крові не заважав нейронам в моїй довбешці паруватись у чудернацьких комбінаціях, і навіть кішка-велетень не лягала біля мене помуркотіти, бо я погодував її раніше. І наснився мені сон, та такий чіткий, що його було не відрізнити від реальності...

    Наче став я жертвою одного нерегулярного перевезення чомусь на Фукусіму-1 - це такий японський Чорнобиль. І за старою звичкою втомленої текілою людини заснув в автобусі в обід замість вийти покурити з усіма. Прокидаюсь, а в автобусі нікого немає. Лише біля входу палить старенький дідусь-водій з нехіпстерською сивою бородою і в капелюсі з газети. Я висуваю голову з-за "сидячки", і втуплююсь в нього поглядом людини, що щойно прокинулась після денного nap-у. В нього в очах величезний життєвий досвід, і вся печаль Уругвая, перемішана з втомою. Водій помічає мене, і ми починаємо смолтокати. Рідкісний дар, якого людям дуже бракує. Але цей водій - майстер!

- Чого не йдеш з усіма?
- Спав.
- Боже, як я хочу спати. А ти вночі спав?
- Так. До 6.
- Щастить тобі. Я до 1:20 нині. Вже другий рейс. Ввечері напевне на Херсон. І так четвертий день.
- Що за графік такий? Я б не витримав.
- А куди я дінусь? Начальнику потрібні гроші...
- А хіба це дозволено? У вас є "шайби", як в трак-драйверів? (шайба - девайс, що фіксує час водія в дорозі)
- Заборонено. А "шайба" є.
- Як же Ви їздите?
- Ну, поки не зловлять. От в Європі штраф за таке 2 тисячі євро. І не пропетляєш. А в нас... Скільки людей гине... Заснув за кермом - вилетів... по трасі живого відбійника немає.
- Так. Про Новоград чули? Мінус дев'ять людей.
- Чув. Фура влетіла вночі. Заснув, я думаю. Я ж кажу.
- А в мене там двоє знайомих насмерть...

    І тут мені уривається терпець. Я дістаю з чемодана з ноутбуком зварювальний апарат, вмикаю його в USB-порт наче флешку, і починаю повільно заварювати дєда в кабіні. Водій настільки о%уіває, що не може вимовити й слова, просто сідає на пасажирське сидіння, опускає його, і провалюється в сон. Проваривши шов по периметру двері, я повертаю голову. Дідо спить. Я виглядаю в вікно. Автобус оточують спраглі продовження подорожі пасажири, жадібні начальники, тупоголові сліпі менти, і ще якісь люди. Вони стукають у двері і вікна автобуса, і щось голосно говорять. Діда ось-ось розбудять, і він поїде "на Херсон", проспавши лише десять годин за останні чотири доби.
    І тут між автобусом і людьми, що йдуть на штурм, шикується загін з якихось дивних істот. Вони напівпрозорі. І всі побиті. В когось відірвані руки-ноги, в когось немає голови, в когось вибиті очі і синець на все тіло. Люди з жахом відходять від автобуса, і замовкають. Дідо міцно спить під вартою дивних охоронців, що не бажають повторення своєї долі іншим. Я впевнений, що вони прослідкують, щоб дідо, хай там що, виспався, і можливо врятують десятки інших від такої долі. Штори автобуса закриваються. Я випадково торкаюсь щойно провареного шва на дверях...

     І прокидаюсь від болю. Немає ні водія, ні убитих в дтп мертвих охоронців сну діда, ні Фукусіми за вікном. Це Ніка прийшла перевірити чи я не вмер, тичеться в мене фантастично симпотною котячою мордою, і лоскоче мене вусами. Фух. Присниться ж таке. Добре, що в житті водії не потенційні убивці, менти свідомі, а начальники не жадібні. Та й пасажири - відповідальні, і завжди розуміють, що наше життя й без того гівна варте, і не варто знецінювати його ще більше.