Битва при Черняхові

На цей пост мене надихнув Dima Maleev! Він так душевно розповідав про всі ці касети і дискети, що мене при прослуховуванні накрив флешбек. Це таке нове слово, недавно вивчив, і воно мені дуже подобається.

     Було це в доісторичні часи. Я тоді мав важливу місію - розробляв для черняхівського РУСу телефонний довідник на С++ Білдері. Мій тодішній бос - Олексій Федорович - познайомив мене з кастомером - начальником РУСу Осіповим. Чоловік він був прогресивний, і ще за х%єрнадцять років до Епохи Зе просік, що Сила в Діджиталізації. До Укртелекома в смартфоні він не додумався (напевне тому шо не було смартфонів), а от телефонний довідник диджиталізувати мріяв. Він дав мені здоровезний текстовий файл, з якого я за місяць чи два вродив телефонну книгу, яка зберігалась в таблицях Парадокса. 

     Коли настав час деплоя, мені видали в касі 6.50грн добових, і я пішов на вокзал щоб їхати в райцентр Черняхів, до якого було тридцять кілометрів на північ.Я готувався грунтовно, не подумайте. Всі мої кишені були забиті дискетами, за які потрібно було засунути величезний об'єм архіву - а саме біля п'яти мегабайт. Оскільки кожна дискета вивозила лише 1.44мб, з яких, як правило, працювало не більше ніж 1.2мб, інформація була розбита на частини спеціальними авторськими способами, і таким же чином резервована. Копії потрібні були тому, що дискети читались через раз. Тобто, ймовірність того, що ви прочитаєте те що записали, на іншому дисководі, була мабуть не вище 50%. В ті часи всі з ностальгією згадували старорежимні 5-дюймові дискети, які могли провалятись тиждень на підлозі, і після того прочитатись, і кляли виробників "трьохдюймовок", які продавали нам відверте лайно. Якщо порахувати втрачені курсові, дипломні, лаби, і всі похєрені через гавьоні дискети терабайти, то це буде втрата, співмірна з втраченою Бібліотекою Ярослава Мудрого щонайменше. Також, цікава була б статистика самогубств з цього приводу, але тоді нас було ще 52 мільйони, і людей ніхто особливо не рахував. Їх і зараз ніхто не рахує, але тепер хоча б є флешки!

     Автобус докалатав мене до холодного Черняхова, я добрався до РУСу, засунув в дисковод шість дискет (послідовно ), з яких з диким звуком прочиталось аж три, але цього було досить. Я клацнув на іконці InstallShield Express, комп крякнув, перднув, і видав дуже страшну для мене річ - "VCL35.bpl not found". 

"От с%ка",

подумав я, ще трохи подавив умняки за столом, шалено думаючи як зберегти залишки репутації. Оскільки наближався час обіду, я сказав що йду їсти, і, вискочивши з будинку РУСу, побіг на вокзал за VCL35.bpl... Ой, що я кажу! На автобус, який завезе мене назад в Житомир - єдине відоме мені місце, де є цей 3.5мегабайтний файл. 

     Автобусів не було. Я побіг на виїзд з Черняхова, зловив якусь попутку з двома здоровезними, наче два бички, селянами, і став потихеньку піджирати куплену на станції шоколадку замість обіду. З тієї подорожі я пам'ятаю вид ззаду на шиї селян, які були завширшки з мої тодішні плечі. І ще як в дорозі нас спинили якісь аферисти, які вимагали в селян гроші за якесь золото. На щастя, їх швидко послали на%%й, я вискочив на початку міста, і скоро вже слухав симфонії дисковода, який записував файл VCL3.5bpl на трьохдюймовий кусок гівна, що звався дискетою. Накидавши дві копії, я вискочив з кабінету, доїхав до виїзду з міста, спіймав попутку, і прилетів в РУС. На все-про все обернувся за дві години, але чому такий довгий обід - ніхто не спитався.

    Я запхав в дисковод першу дискету з видом переможця. Дисковод щось пропердів, з чого я зрозумів, що він не в захваті від того що в його засунули. О, я знайшов добру аналогію! Процес читання дискет дисководами взагалі більше нагадував не обмін інформацією, а процес весняного парування, особливо звуками, і примхливістю "приймаючої" сторони. Те саме було з аналоговими модемами, але це вартує окремої історії.

    Отже, самка дисковода несхвально заревіла, що означало "сьогодні ні", і я запропонував їй другу дискету. Цього разу парування пройшло успішно, дисковод тихо і задоволено застогнав, і чорна смужка Волков Командера доповзла до 100%. Не тямлячи себе від щастя, я засунув третю дискету, але цього разу дисковод видав звук, про який писав класик - "ніби тупою пилою возять по шихверу". Ну, думаю, то ніц - ось тобі ще одна дискета! Я ж набрав найкращих, найнадійніших, найновіших, найсексуальніших дискет! Шо ще ти хочеш??! 

     Кллац -  остання дискета зникла в горизонтальній піхві, і я з тремтінням рук натиснув F5. Дисковод покрякав, і чорна смужка потроху поповзла направо, в напрямку до мого професійного триумфу. Я вже було розслабив булки, і уявив як покажу районовим зв'язківцям яку проривну річ вони тепер мають, та несподівано дисковод недобре крякнув, і замість ритмічних стогонів в його надрах почувся недобрий звук, який означав, що акт не відбувся. Простіше кажучи, п%%здєц. Я натиснув кнопку, дискета вилетіла, я повернув її тричі, помолився, і знову "зайшов". Примхлива черняхівська дисководша красу такої прелюдії абсолютно не оцінила, виплюнувши дискету, і посіявши в мої голові паніку.

      Найгірше було те, що довкола мене вже сиділи готові "прільнуть" і увібрати іновацію місцеві аборигени і кастомери, і так обісратись на їх очах я просто не міг. Я повторив операцію, потім ще і ще раз, з тим самим результатом. Потрібно було щось робити, і варіант тут був лише один...

     Вискочивши з будівлі, я побіг на виїзд з Черняхова. Починало сутеніти. Попутка стала не одразу, а водій навіть не взяв з мене грошей. Я записав VCL3.5bpl на всі дискети які мав і які зміг позичити, і вискочив з кабінету у цей непривітний Світ. Годині о шостій вечора я влетів в кабінет Осіпова, і почав методично, одного за одним, пропонувати дисководу інших партнерів. Кастінг мав повний успіх - дисковод здався від такого напору з другої спроби, Волков показав 100%. На щастя, все решта було добре. Я запустив довідник, і почав з моєї гордості - модального вікна "About" з величезним жовтим телефоном на фоні...

 

Я вже й не пригадую як доїхав до Житомира. Пам'ятаю як ледве волочив ноги вже дорогою з Контори додому пізно ввечері, не маючи навіть сил підняти їх над калюжами. Пам'ятаю як обляпав якусь родину, йдучи таким чином, і навіть не вибачився. Пам'ятаю, що більше нічого не пам'ятаю. Дякую вам, люди, що ви винайшли Флешки!