Нарешті я маю селфі

Кінець епохи

    Найкращому в світі офісу кінець. Я не буду постити фото з пакувань, бо це сумно. Я не буду постити селфі з фаревЕл-паті, тому що фаревел-паті не буде. Буде лише сум в очах, сконцентрований в одній точці погляд, і механічне складання речей в коробку. А потім - виїзд в момент коли нікого не буде в офісі - щоб не було болісних прощань і запитань, що ятрять душу. І ще буде жаль. В такі моменти я шкодую про те, що належу до сентиментальних романтиків, і в моїй душі забагато рецепторів. В такі моменти хочеться, щоб їх стало менше, а з ними менше стало почуттів, емоцій, і вражень. Так легше жити.

     Зараз я допишу в чат прощального листа, подякую всім за те що були поруч, про щось промовчу, щось не зможу вимовити, про щось забуду. Більшість людей сприйме це прощання як спам, голосно скаже "ку...ва, кому це цікаво", і піде їсти. А я візьму в руки коробку, попрощаюсь внизу з вічним охоронцем паном Іваном, і більше ніколи сюди не повернусь. Вдома на мене чекатиме той самий коньяк, до якого я звик в цьому офісі, і Іванка, яка дуже захоче мене розрадити, але не зможе навіть зрозуміти мене.

Привіт
Не бійтесь, це не черговий збір підписів за ремонт дороги чи перехрестя. В п'ятницю був мій останній день в офісі. Зараз буде багато сентиментів і геть невікінгських слів, тому цинікам і "міцним горішкам" мабуть краще далі не читати. Хоча я й не був повноцінною частиною Компанії, я звик до цього місця, і полюбив його. Ці два роки були однозначно найкращими роками мого офісного життя, і я завжди пам’ятатиму ці часи і людей з вдячністю і ностальгією. Думаю, що такого неймовірного офісу я не матиму вже ніколи.
Мій друг, собутильник, і співрозмовник в часи творчих і особистих криз Роман, біг босс Андрій, Перша Леді, близький відділ бухгалтерії, дружній відділ рекрутингу, пан Іван, Остап_людина_що_тримає_слово, алкоерудит Костя, найінтелігентніший в світі СТО Іван_що_притримав_мені_ліфт, найкращі з бачених мною, дивовижно чуйні до юзерів адміни, особисто колишній Верховний екс-Адмін Саша, Северин-Джун, Оксі, жартун-ерудит Олексій, прибиральниця нашого поверху пані Наталя і її весела колежанка, ті_кого_я_вітав_з_Днем_Учителя, і всі-всі, з ким я перетинався, але забув, чи з певних причин не зміг тут назвати - я дуже дякую всім вам за часи, проведені поруч! А Компанії вцілому - за неймовірну гостинність. З вами було кльово.

     Нажаль, навіть найкращі часи колись закінчуються. Ні, не так. Найкращі речі зазвичай закінчуються швидко. Так сталось і цього разу. Перепрошую, що з особистих причин я не можу організувати фаревелл-паті. Та проститись з тілом ушедшего все ж матимуть можливість усі бажаючі. З ранку понеділка 31.07 в к. 611 на моєму столі стоятиме мій улюблений коньяк. Кожен, хто має бажання сказати мені цьом-па-па - зайдіть і випийте 50 за мій спокій. Можна 100. Мені буде дуже приємно. Нажаль, мене не буде, але в цей момент я обіцяю голосно гикнути десь далеко, згадавши доктора Цвака, посиденьки на терасі, і розбавлений колою Лагавуллін з чіпсами. І тоді десь на небі має з’явитися веселка.

     Ну ладно, досить. Нехай неcк.азане лишиться неск.азаним. Я ще деякий час з’являтимусь в спортзалі (адміни, я вас в цьому заповіті згадав, а ви не вимикайте плз мою картку :)), тому не хрестіться, побачивши мене. Це не привид. Колекція пляшок лишається Перфекшиалу, оскільки я бачив подібну у Остапа, і хотів би зробити свій скромний внесок в експозицію цього музею. Ще раз дякую Компанії за притулок, а всім Перфекшиальним людям - за те, що ви були поруч. Сподіваюсь, всі наші позаофісні добрі справи не припиняться, і ми зробимо ще багато цікавого і корисного для цього Світу. З найкращими спогадами.
Євген Коваль, к. 611

Кільце готове

Ех, ми добили кільце в Стрийському Парку! Дві вилазки, і велика проблемна ділянка стала гарною. А ще - Костя купив кльовий байк, на якому пофоткались всі бажаючі.

Сенсею Рей!

Добірка накопичених ФБ фото з айкідо. Щоб не стерлось з пам'яті.

Зле звернення :)

Заїбали

Перший курінний табір, літо 2017

Одинадцять днів в спартанських умовах. В наметах посеред лісу, без смартфонів і зв'язку, мами-тата. Вся подряпана, схудла, засмагла, але вишколена і щаслива - ти повернулась додому. Пласт це круто. Круто.

Чого боїшся те і стається

сабж

От що добра молитва робить

Микола Миколайович постукав в двері рівно в 7:45 ранку в неділю. О 8-й за 40 діб до від'їзду починають давати квитки на потяг з Мелітополя до Львова, яким він має вертатись з моря. Чому саме за 40 я не знаю. Доречі, потяг на перон подають також за 40 хвилин. Я маю підозру, що це якось пов'язано з культом мертвих.

А в мене нині ранком важлива місія - я маю купити квитки через Інет, бо в касі в 8-й ранку починається пандемоніум - на море хоче надто багато людей, а вагонів мало. Минулий раз я проспав чотири хвилини, і тесть подивився на мене з таким виразом обличчя, що я відчув ніби самого мене переїхав потяг. Той самий, Львів-Мелітополь. Але цього разу все ок - в 7:55 я вже за компом, і мишка міцно затиснута в руці, а курсор стоїть рівно посередині кнопаря "Квитки на 22.08.2017" - щоб не схибити. Клікаємо - квитків нема. 8:00, 8:10, 8:20, 8:25 - квитків нема. Замахався. Навчив Миколу Миколайовича клікати так само як я. Він клікав півтори години, а потім кудись пішов. Повернувся він з двома аркушами А4 з "дуже потужними молитвами". Тепер він клікав і молився. Годину. А потім з Божою допомогою задзвонив в довідку, і там йому сказали, що цей потяг ходить лише по непарних.

Завіса

Херові вчені

Була б моя воля, я б зняв всіх до...я вчених з усіх їх до...я космічних проектів, і кинув би на дві речі. Перша - щоб зробили так щоб ковдра заправлялась в ту х...ню не знаю як зветься легко, а не в муках. Друга - щоб можна було вирізати с...ука банальну дирку в стіні без с...ка хмар пороху.
А, і може ще щоб нежить вилікувати. А то займаються всякою космічною х...нею, а елементарні речі сторіччями pain in the assssss. Посадити б-ть всіх вкупі і доки не розберуться не випускати, а якщо за півроку нє, то влаштую їм настоящий с...ка ад - хай замість займатись х...нею - заправляють, прибирають після свердління, і шмаркають.
В мене все.

Для чого?

Чергове непорозуміння і чергова довга дискусія з Іванкою. 

- Чому ти маєш прибирати горище, яке тобі не належить? 

- Чому ти маєш платити за прибирання будинку, якщо там ще 20 квартир? 

- Навіщо робити якісь лавки, садити клумби, і робити ще 100500 речей для когось, якщо вони навіть це не цінують і не дякують? 

- Вдома вже все пороблено? 

- Багато зайвих грошей? 

Як це часто буває, в підвищеному емоційному стані я, здається, знайшов непогану відповідь. Іванка навіть припинила сперечатись після цього. Мабуть подумала - пацієнт безнадійний :)

У меня секретов нет,
слушайте детишки,
я удачний свій атвєт,
помєщаю в кніжкє

(С)