Tikkun Olam: Країна, про яку ніхто нічого не знає

Що ви знаєте про Румунію? Якщо всі ваші знання обмежуються тим, що це - край циган, і батьківщина головного цигана Дракули, то ви потрапляєте в 99% освічених людей з мого оточення, які не знають про Румунію абсолютно нічого. І навіть (як от я) того, що схрещена з Рено і всім в нас відома Дача Логан - насправді оригінально румунська марка, і взагалі-то ніяка не Дача, а Дакія. І це саме ті Даки, що на наших захоплених дитячих очах за сорок копійок завзято місились з римлянами на екрані кінотеатра Першотравневий. Ще до того як його розвалив землетрус під час фільму Легенда про Динозавра (нам тоді віддали гроші за квитки).
Все - неправда. Румуни - нащадки даків. Гарний народ, зовсім не схожий на циган. Навіть їхні прикордонники - дружні, посміхнені, а прикордонниці часто і відверто симпатичні.

Алкотуризм

Я дуже полюбив цей вид туризму. Коли не бігаєш як ошпарений незнайомими вулицями зі списком визначних місць, а неспішно знайомишся з містом і країною в компанії добрих друзів під душевні посиденьки вранці, вдень, ввечері, а також вночі. Це не порівняти зі стандартним туризмом, і це дає куди краще уявлення про локальне життя і ритм міста. Коли їдеш машиною тисячі кілометрів завантаженим автобаном чи затуманеним сільським шляхом, і не стомлюєшся, бо знаєш, що попереду на тебе чекає тепла зустріч з друзями.

Ой, щось я став геть сентиментальним. А коньяк пити вже ні з чого. Нафіг все. Просто спробуйте алкотуризм. Ви полюбите його.

А тепер - Румунія

Якщо б мене після чотириденного алкотуру, який, певна річ, мало що показує, попросили коротко описати економічний стан Румунії, я б сказав коротко: "глобалізована бідося". Глобалізована тому, що інтеграція з ЄС швидко знекровила місцеві марки, і вони були поглинуті мережевими гігантами. Тут не зустрінеш Епіцентру, Сільпо, Фуршету, чи Дельтабанку. Їх місце повністю зайняли Leroy Merlin, LIDL, та міжнародні банківські групи. Це помітно неозброєним оком туристу, на це іноді жаліються місцеві. І схоже, що наша надія на те, що це принесе якесь економічне щастя в країну, не дуже виправдана. Так, дороги і тротуари - куди там Львову. Можна сказати, виглядають вони майже скрізь отак:

В столиці Трансильванії - місті Cluj, який, зважаючи на масштаби країни, можна вважати румунським Львовом, я не бачив жодного розваленого тротуару чи поганої дороги. Доречі, тут є дуже класна річ - оці живоплоти довколі будинків з грабини. У Львові вони в настільки жалюгідному стані, що хочеться сидіти і ридати над ними поки не виплачеш усіх сліз. А от у Клюжі всі ці паркани підстрижені і доглянуті, наче це якась капіталістична Англія, а не тяжоле наслєдіє комуністичного режиму.

А бідося тому, що... Багато що виглядає дуже занедбаним. Найважче було бачити дроти, які румуни чомусь вирішили не ховати під землю, а кидати "воздушкою" просто по стовпах. Здається, вже в нашому селі в бабці ті дроти закопують, а тут це місцевий колорит.

Дроти скрізь. Вони стирчать, висять, теліпаються, паруються і скручуються в кільця. Як вони дають тому всьому раду - уявлення не маю. І головне - навіщо це все.

Ще з негативних вражень - чомусь дико обшарпані будинки старого фонду, і дико унилі нового. Я думав з цим дуже погано в нас, та здається є місця, де з усім цим ще гірше.

Схоже, цим просто ніхто не займається, і виглядає воно наче нічний кошмар, навіть для львів’янина.

І ситуація з паркуванням. Вона просто катастрофічна. Даки кидають свої Дакії просто де захотілось, абсолютно не зважаючи на пішоходів і інших Даків. І ніхто з цим не бореться. Боряться хіба стовпцями, з якими в свою чергу змагаються залізні коні Даків. Але стовпи тут бетонувати вміють, і я вірю, що врешті-решт порядок переможе хаос:

А тепер про хороше!

Офіс, де я провів кілька днів, Ти однозначно був найкращим офісом в моєму житті. Я мабуть вже ніколи не попрацюю за столом, висота якого регулюється кніпкою, з панорамним вікном ліворуч, центральним клімат-контролем, килимовим покриттям підлоги, та фрішним Єгерєм і снеками. Це - кайф.

Стіл, включений в розетку.

Мабуть, єдиним його недоліком була любов дизайнерів до скляних перегородок. Як на мене, абсолютно пекельна мода, яка чомусь так міцно захопила уми дизайнерів, що скоро вони почнуть ліпити зі скла навіть туалети. Ну а чому ні? "Во-пєрвіх, ето красіво!". А прокльони мешканців, що регулярно лупасяться в цю скляну красу головами, можна стерпіти. Як і прокльони прибиральниць.

А ще в офісі вельми цікаві ліфти без кнопок всередині.

Тиснеш ззовні куди тобі потрібно, ліфт каже який з них тебе ослуговуватиме, і все. Заходиш в кабіну - кнопок нема. Куди замовив на стіні назовні - туди і відвезуть. Румунське ноу-хау. Я завжди дивувався чому у всіх країнах різна сантехніка, і єдиною версією наразі є те, що так цікавіше. Мабуть і ліфти до цього рухаються...

Пабне життя

Все ж таки метою був алкотуризм, а не "вся ета нєв’єбєнная красота", тому як про це не сказати! І от заради цього я повертався б у Румунію ще і ще. Як на мене, тут ідеальний баланс між сервісом, якістю їжі, і цінами. Кабаки здебільшого чудові, люди говорять ангельською дуже пристойно, їжа - дуже смачна, бухаріки дружні і ненапряжні, а атмосфера - атмосферна. Оля Фреймут, виповзаючи з Лондонера, каже: "кабаки - ПЛЮС!".