Як добре, що ти до мене прийшов. Мені було сумно і ти прийшов саме вчасно. Я сидів на вікні і пив коньяк, вікно було відкрите, а в голову лізли численні філософські роздуми. Здебільшого не дуже позитивні, але це як кіно - найкращі фільми майже завжди сумні.
Поруч з думками про багатожонство і херові вареники в голові юрбились і думки про роботу. Колись давно-давно в мене була зарплата сто доларів, я не міг на неї прожити навіть сам, та робота приносила мені радість і задоволення. Тепер, вже давно-давно, цього нема. Хоча моя зарплата виросла, і я виріс професійно. Можливо це вік, звичка, втома. А можливо і ні. Можливо тоді я робив справу, результат якої я бачив. Я бачив як конектяться юзери, які щойно мені дзвонили що не можуть зайти в систему. Мені приносили шоколадки зі словами вдячності дівчата з Інтернет-клубу. І це для мене було гідною винагородою за два місяці роботи над білінгом Інтернет-клубу. Мені ставив пузирь Броніч за нову онлайн-статистику, на формування якої він раніше витрачав тиждень часу, а тепер на це йшли хвилини. І навіть коли я сидів під столом на відділенні пошти і лагодив термінал, що приймав платежі, поки оператор відбивався від розлючених пенсіонерів і неадекватів, що не могли заплатити за телефон - я відчував себе майже героєм, що робить потрібну справу. Результат був близько, і я відчував наскільки Справі потрібен я. І мене це шалено перло. Заради цього відчуття я міг прийти на роботу вночі і просидіти там допоки все не запрацює. Я не вимагав за це жодних компенсацій, і не почувався ошуканим коли мені жодного разу не замовили піцу в офіс.
А що в нас тепер? Не у всіх звісно, але в більшості. Ми здебільшого не знаємо бізнесу кастомера і не користуємось продуктом, який пиляємо. Як він працює нам також не видно. Праця, важливості і результату якої ми не відчуваємо і не бачимо. Навіть якби і бачили - це чужий продукт, в який ми робимо настільки дрібний внесок, що результат нашої роботи важко побачити. І цей результат настільки далекий, що нам здебільшого байдужий. Він відірваний від нас. До цього всі звикли. Ми працюємо за непогані гроші, та бачимо лише кількість змінених рядочків і результати білдів у Дженкінсі. Критерій якості нашої роботи. Але цього мало для робочого щастя. Це не дає відчуття що ти робиш важливу і потрібну Справу. Робота перетворюється на технодрочерство в кращому випадку, або на просте заробітчанство в гіршому. Цього мало. Це примушує нас шукати адреналіну в нових фреймворках, лібах, мовах, та плюсах до зарплати. Хибний шлях...
2 comments:
Вихід є - шукати продуктову контору чи стартап і копати аж до ринку і бізнес моделі ;) правда, такого відчуття, як в тебе було раніше теж не знайдеш - спеціалізація поглибилася. Зате більше сенсу буде в щоденній рутині + час від часу випадатиме шанс подонкіхотнічати, як в старі добрі часи ))
Та я в принципі і працюю на продуктову контору. В аутсорсі все ще сумніше в основному. Штука в тому, що продукт став більш абстрактний, а ринок, що його споживає - більш далекий. Не видно що робиш і кому це треба.
Я якось працював на проекті, де за два роки так толком і не зрозумів що ж вони роблять. Щось пов’язане з іграми, зі статисикою. Але я вже 15 років не гамав, і взагалі не уявляю що там діється. Більд зібрався і ок. Тести пройшли - роботу зроблено. Такого в галузі дуже багато, і це на мою думку дуже шкодить результату і мотивації. Сумняк.
Post a Comment