Як дивно іноді працює мозок...

    П’ятниця. Сьома година вечора. На дворі мороз, а вранці був мокрий сніг, і тому мій припаркований біля офісу дирижабль безнадійно обмерз. Парковки в нас, доречі, толком немає, і машини стоять просто довкола офісу без жодної охорони і огорожі. Вийшов, глянув на залізного супутника життя - капєц повний. Навіть двері сі не відкривають. Так-сяк відкрив одну методом простукування. Переконався, що щітка той панцир на склі, певна річ, не бере, і сів в машину слухати музику під звуки пічки, що гріється мінімум п’ять хвилин навіть на ходу. Доречі, більшість водіїв вперто гріє машини, хоча в інструкціях на нові авто чорним по білому написано, що гріти їх непотрібно, завів і поїхав. Але хто ті інструкції читає...

      Це сумно капєц. Завжди сумно. Зимовий автомобілізм і без того не надто фанова річ, але ці обмерзання - особлива його родзинка. Думаю - чого я буду чекати десять хвилин? Лишу її грітись, а сам піду в офіс. Ще емейл треба відіслати, а вдома інету все одно нема. А емейл найважливіший в моїй роботі - інвойс на зп.

     Але ж машина, напевно, потім не відкриється без ключа. Інакше чому я раніше так не робив, ну така ж кльова ідея. І ніхто інший так не робить чомусь... Ну, але спробувати варто. Клац-клац - наче відкривається. З лаптопом на плечі я повернувся в офіс, думаючи дорогою який я розумний, і як добре все придумав. Лохи сидять в машинах доки ті гріються. Мерзнуть, нудяться, і не знають, що в цей час можна в офісі відправляти емейли з інвойсами про зп. Дивно, наче ж недурні люди. Включив грітись - пішов у справах. Повернувся - вже на все готове. Геніально...

    Відправивши емейл, я почав складати речі в наплечник, і раптом усвідомив, що лишив відчинену і увімкнену машину з ключем в замку ввечері на доволі дикій території. І одразу зрозумів чому раніше нікому не спав на думку цей геніальний прийом :)