Сила лайка

"Я на пляжі такому-то"

"Я в аеропорту такому-то"

"Я з бухлом за 50 ойро і кальмарами"

"Я в новому кабаку"

"Я в новій країні"

     Ладно дівчата. В них бажання показати себе є майже інстинктом. Най буде, "Врешті решт, це красіво!". Але хлопці. В нас в країні війна. Десятки тисяч таких самих людей, як ми з вами, годують вошей і комарів в окопах, відірвані від родин, і позбавлені елементарних зручностей. Вони не мали можливості чи совісті відкосити чи втекти. Тисячі молодих людей  взагалі годують хробаків. Це все, звісно, суб’єктивно, але при перегляді ленти фейсбуку в мене виникає питання. Чи не тремтять руки в людей, коли вони постять в свій фейсбук чергове селфі на фоні чергової країни, або чергове селфі з дорогим бухлом. Особисто для мене це все чомусь виглядає досить дико.

     Уявіть, що у Вас в дворі - похорон. Для повноти картини - похорон молодої людини, що загинула наглою смертю. А у Вас - бац - і День Народження. Звісно, його не завжди можна відмінити. До Вас приїхали родичі, Ви все спланували завчасно. Але ж вечірній салют і барбекю на балконі Ви влаштовувати не будете? Чи будете? Принаймні я, на підсвідомому рівні, його б відмінив. Просто не зміг би. Можливо і разом з усім паті. Якщо ж ця людина загинула, бо її відправили рятувати Ваш спільний будинок від пожежі замість Вас, все стає ще однозначніше. А якщо додати ще й те, що Ви не пішли гасити пожежу, зробивши вигляд, що Вас немає вдома - все стає зовсім однозначно.

     Ніхто не каже відмовлятись від улюблених забав. Хоча їх, напевне, можна було б обмежити. Нехай лишаються кабаки, камамбери, і ісландії. Але, можливо, не варто кричати про це бродкастом? Якщо Ви будете щасливим тихо, щастя ж не повинно стати менше, правда?