Сила минулого

     Коли почався Майдан і довколомайданні події, я став учасником скайп-чату приблизно на 40 людей, в якому цілими днями велись бурхливі дискусії щодо подій тих буремних днів. Ці розмови були дуже емоційними і патріотичними, вони показали як багато в нас людей, які незгідні терпіти знущання, і не хочуть бути рабами. Нехай поки що переважна більшість з цих людей потребує сильного стимулу, і не готова до щоденної боротьби, але це - дуже добрий знак, який дає надію.
         Ці розмови примусили велику кількість людей висловити свої думки відверто, що не зробиш щодня, і це дало мені натхнення і підгрунтя висловити думки, які давно крутилися в голові. З тих часів, як я переїхав на Західну Україну. В ті часи слово "бандерівці" для мене було майже лайкою, слово "партизани" було таким однозначним, а ім"я Богдана Хмельницького сприймалося лише позитивно. Так вчили в школі. Так вчили в універі. Так вчили вдома.

        Я завжди непогано говорив українською, але не міг повірити, що в Україні є люди, які погано говорять російською. Що слово "партизани" може означати зовсім інше, ніж означало для мене все життя. Що про бандерівців можуть складати пісні, і ставити їм пам'ятники, а радянських бійців вважати ордою, а СРСР загалом - окупантами, і прирівнювати їх до нацистів. Що фігура Богдана Хмельницького може бути більш ніж сумнівною. Що... Проти цього поставало все моє минуле і моє виховання. Це не сприймалось серйозно. Це ламало те, чого мене вчили все життя. Я швидко зрозумів, що ми - дуже різні. Це непомітно туристам, для цього потрібно пожити тут і поспостерігати. Це й не дивно. У великої  західної України дуже коротка і уривчаста спільна історія, на нас впливали і впливають різні зовнішні чинники, і навіть церкви в нас - різні.
      Моя перша реакція - неприйняття - була очікуваною, але я швидко зрозумів, що це - не вихід. Ігнорувати це, і просто жити у світі, де є лише кабаки, забугри, і комп, як це робить багато "емігрантів" довкола - не вийшло, та й не хотілося. Допомогли бажання думати, спостерігати, і вміння ставити себе на місце іншого. Я почав слухати,  читати, і думати. Інші думки, "інші" пісні, "інші" спогади, книжки "інших" авторів, архівні документи. Мало значення все, навіть тембр голосів людей під час розповідей. Я намагався проаналізувати і зрозуміти їх, вибудувати для себе несуперечливу картину світу, яка б примирила два світи всередині мене, і утворила б світогляд, з яким мені було б комфортно.

      Ми часто не хочемо слухати те, що не вписується в наші канони. Східняки далі "знають" про садистів-бандерівців, що забивали трупами дітей і вчителів криниці по Західній Україні, навіть не бажаючи хоча б трохи поцікавитись історією тих подій, яка написана не в кабінетах Лубянки. Західняки, нічого насправді не знаючи про східняків і їх історію, автоматично вважають все, що було "там" - поганим і диким, а їх часом інші цінності - неправильними. Також абсолютно не бажаючи поцікавитись історією розвитку східної частини нашої держави, і зрозуміти "інших" людей.

     Причому мова не про старих людей з зашкарублими мізками, час яких минув. Йдеться про молодих, розумних, освічених людей з обох світів, з якими мені доводиться спілкуватись. Я багато разів радив численним друзям і знайомим почитати щось про національно-визвольну боротьбу на Західній Україні, і кожен раз натикався на категоричну відмову. "Я все і так знаю.", "мені ближча історія моїх дідів", "читай сам про фашистів" - всі відповіді в основному звучать однаково. З обох боків "барикад". Звичайно, сказати так - легко. Відкрити книжку - важко.

    Це - тривала важка робота, бо це - робота над самим собою. Вона вимагає сміливості, розуму, і здатності змінити себе. В чомусь ця робота для мене триває і понині, хоча головним її результатом вже стало внутрішнє порозуміння. Через знання і розуміння різних точок зору на одні події і процеси приходить розуміння різних ментальностей і поглядів різних частин нашої країни. Це вчить ставити себе на місце іншого, і не вважати свою думку і погляд автоматично єдино правильним лише через те, що мене все життя вчили саме так, і це міцно засіло в моїй свідомості. Це важко, але воно того варте.