8:30 - "поспав ок"
9:30 - "душик ок"
9:30 - "душик ок"
12:30 - "Борщик в Кулінарна студія Крива Липа"
12:45 - "Борщик ок"
20:00 - "Стейк в The grill"
21:00 - "стейк ок"
22:00 - "Прощавай Львів, привіт Жмеринка"
22:30 - "Жмеринка - чудове місто !"
22:00 - "Прощавай Львів, привіт Жмеринка"
22:30 - "Жмеринка - чудове місто !"
Мабуть, успіх фейсбука і форсквера здебільшого полягає в тому, що вони знайшли якусь дуже важливу струну в певної категорії людей - бажання розповісти всім що ти з'їв і де ти був. Чомусь саме ці дві речі складають 90+ відсотків ленти соцмереж, що наводить на думку - для того, щоб бути до кінця щасливим - необхідно не лише їздити по світу якомога скоріше і дальше, і не лише їсти в престижних місцях, а й кожне місце наколювати на мапу, і неодмінно розповідати про це всім знайомим, бажано одразу в момент відвідування чи трапези. Канон каже до цього докладати фоточку найгіршої якості з вікна, чи фотку тарілки з залишками їжі. А якщо це медовий місяць чи романтична поїздка, на фото обов"язково має бути кохана. Одним словом, треба викласти в ФБ будь-який пук, і зібрати на цей пук якомога більше лайків.
Завжди було цікаво навіщо люди це роблять. Це можна було б пояснити бажанням просвітити інших, і відкрити їм дива світу і гастрономії, та майже завжди ці коротенькі відмітки не несуть бодай якоїсь корисної і цікавої інформації - це просто бі-бі, яке сигналізує - "я теж щасливий, осьо де я є, ось що я щойно зхрумав ! А ну полайкайте мене". А по інший бік екрану інші люди сидять і клікають "лайк", ніби кажучи - "молодець, круто, мені_б_так".
Цей пук-лайк синдром є дуже заразним, і передача вірусу відбувається теж через фейсбук наступним чином. Певно через те, що бачачи безмежне щастя людей, що постять фотки з хавчиком у престижних місцях, та месаджі типу "Прощавай Львів, привіт Жмеринка", інші думають - "Блін, а я чо пальцем роблений ? Щас я теж натикаю, щоб знали яким повноцінним і щасливим життям я живу!" В них з"являється відчуття, що їм треба зробити те саме, щоб не виглядати лохом, і... зробити бі-бі про це на ленті ФБ, щоб всі-всі про це знали. А далі відбувається ланцюгова пук-лайк реакція, яка полягає в постійній пук-лайк конкуренції - хто голосніше пукає, і кого більше лайкають.
Незважаючи на ніби очевидну комічність ситуації, на пук-лайк синдром страждають часто цілком розумні люди, що з одного боку дуже сумно, а з іншого дає надію, що ця епідемія скоро мине, і люди зможуть отримувати задоволення від життя, не кричачи про свої досягнення на весь світ, і не вимагаючи, щоб хтось їх полайкав. І не засмічуючи в принципі корисні ресурси типу соцмереж нікому не потрібним пук-лайк спамом.
Цей пук-лайк синдром є дуже заразним, і передача вірусу відбувається теж через фейсбук наступним чином. Певно через те, що бачачи безмежне щастя людей, що постять фотки з хавчиком у престижних місцях, та месаджі типу "Прощавай Львів, привіт Жмеринка", інші думають - "Блін, а я чо пальцем роблений ? Щас я теж натикаю, щоб знали яким повноцінним і щасливим життям я живу!" В них з"являється відчуття, що їм треба зробити те саме, щоб не виглядати лохом, і... зробити бі-бі про це на ленті ФБ, щоб всі-всі про це знали. А далі відбувається ланцюгова пук-лайк реакція, яка полягає в постійній пук-лайк конкуренції - хто голосніше пукає, і кого більше лайкають.
Незважаючи на ніби очевидну комічність ситуації, на пук-лайк синдром страждають часто цілком розумні люди, що з одного боку дуже сумно, а з іншого дає надію, що ця епідемія скоро мине, і люди зможуть отримувати задоволення від життя, не кричачи про свої досягнення на весь світ, і не вимагаючи, щоб хтось їх полайкав. І не засмічуючи в принципі корисні ресурси типу соцмереж нікому не потрібним пук-лайк спамом.
No comments:
Post a Comment