Розвіяні міфи

На самом деле, блядь, 

мне очень обидно,

и хочется, блядь, вешаться,

от состояния панк-рока

в нашем великом Новгороде...

(С) Представитель группы Лес

Вступ

      Собачий холод, величезні відстані (площа міста - 1400 кв.км. проти 180 кв. км. Львова, і 650 кв.км. Києва), рускій мат і пияцтво, злі гопніки і ще більш злі безпридільні мєнти, що чіпляються до людей просто на вулицях - приблизно так уявляв я собі Санкт-Петербург і Росію загалом перед двотижневою поїздкою у північну столицю Росії.

     Як не дивно, виявилось, що знайти житло у столь "приємному" місці за прийнятну ціну - дуже складно. Ціни на нормальні готелі просто космічні, і легко перепльовують Еуропу, ціни на хостели - теж такі, що очі на лоба лізуть, а якщо ціна приваблива, то в кімнаті ще 10+ ліжок; крім того, все житло просто забите. Після тижня інтенсивних пошуків, за допомогою AirBnb.com були заброньовані однокімнатна квартира в трьох зупинках метро від центру за 77$/день, та кімната в хостелі (без санвузла) за 58$. Ціни на літак - звичайні - біля 700 євро з Борисполя, куплені за 2 тижні до вильоту без будь-яких проблем.

     Відповідно до очікувань я взяв з собою штормову куртку, осінні черевики (думав брати зимові, та не влізли), та підготовлений до всіляких "приємностей" ясний розум. Оскільки у Львові саме починався сезон дощів і холоду, все це ми вдягнули просто на себе. Іванна набрала їжі - я давно помітив, що незалежно від того куди ми їдемо, запас їжі на день вона мусить мати завжди, і ніякі аргументи на неї не діють. Ярослава, як завжди, несла найцінніше - прикраси і кролика Дубліна.

       Аеропорт Пулково-2 - відверто найгірший з мною бачених, нам добре вдалось розгледіти під час зворотньої дороги - він здався мені схожим на автостанцію №6 у Львові - така сама дупа, тільки з крилами. Непривітна страж кордону, претензії до документів - одним словом: "все, почалось. вількамен ту раша !"
      Єдине, що мене здивувало - в таксі мені стало так тепло, що я скинув штормову куртку - на дворі світило яскраве сонце, яке я останній раз бачив кілька днів тому.

     Офіційний таксист за тисячу рублів привіз нас на нашу першу квартиру в районі станції Метро "Новочеркасская" в мікрорайоні Малая Охта, ми поспілкувались з працівницею хостелу родом з Хабаровська (це недалечко, 8 тисяч км від СПБ), і пішли гуляти.

На моє величезне здивування, в межах 50 метрів від мого будинку виявилось два спортивних майданчики для дорослих, і два - для дітей.

Причому якісь майданчиків - дуже висока, у Львові я бачив лише кілька подібних, один з них в стрийському парку, дітей туди звозять з усього міста. Спортивних майданчиків для дорослих крім кількох іржавих турніків у Львові я не бачив взагалі...

 

Новий напад здивування я відчув, побачивши, що у місті є тротуари. причому це не смуги перешкод, а саме тротуари:

Доріжка до нашого будинку. Одразу скажу, що район зовсім не елітний, звичайні панельні хрущовки.

Впродовж всієї подорожі я уважно придивлявся до тротуарів і доріг, і мушу визнати - переважно вони незрівнянно кращі, ніж у Львові. Причому навіть в таких районах, які не назвеш центральними. Ось, наприклад, район станції Приморська - рідкісна задниця околиця, але і тут все на рівні:

Було трохи образливо - це не Європа, в них зима 7 місяців на рік, а дороги і тротуари - якісні.

І дерева стрижуть, а не обрізають під стовбур щоб не паритись, як в парку Культури

І взагалі - трупи на вулицях не валялись, ментів на БТРах не було, мобілку при поході в магазин беззубі гопніки не віджали, і реєстрацію в нас ніхто не питався, тож ми дещо осміліли, сіли на метро, і вийшли в першій-ліпшій станції в центрі - на Сінній площі. Ми вийшли з довжелезного ескалатора, і вийшли в центр Санкт-Петербурга:

     Більше фотографій "центру" я зробити не встиг - просто не зміг. Хто ніколи не був на Сінній Площі - не зможе розуміти чому. Уявіть собі самий злачний прибазарний район Львова (низ Краківського?), помножте на 10 його по розміру, кількості людей, шуму і швидкості бурління цих компонентів, і ви отримаєте Сінну Площу - район т.з. "Апрашки" - величезного ринку, окупованого смуглявими "братами" з усіх куточків пострадянського простору. Саме там відбувались події "Слюш, ватєта водкі кароши?", саме це місце місцеві ненавидять, і всі путівники радять оминати десятою дорогою. Але про це я дізнався вже потім. А в той момент я був в такому шоці, що захотів застрибнути назад у літак, і хоч стоячи летіти назад до Києва. Буквально за 10 хвилин в мене крутилась голова, і, мало що усідомлюючи, я за руку втягнув Іванку і Ярославу назад у метро, і подумав, що два тижні у такому місті я просто не витримаю...

Метро, транспорт, відстані

    Метро у Санкт-Петербурзі є основним засобом пересування людей, і засіб цей доволі підступний. Поясню чому. По-перше, жетон в метро коштує 28 рублів, що в грошах означає не багато і не мало - 7 гривень. Квиток на тролейбус коштує 25 рублів. Щоб було простіше рахувати - якщо в Києві за 10 гривень вам дадуть 5 жетонів, то в Пітері - один! І тому гроші метрополітен зжирає з фантастичною швидкістю, і це викликає неабиякий біль у серці туриста з України. Плюс в тому, що метро дуже гарне. Раніше я бував всього в двох метро - київському і нью-йоркському. Якщо київське метро - гарне, нью-йоркське - жахливе, то петербурзьке - фантастичне. Спочатку я боявся там щось фотографувати через "злих імперських ментів", але під кінець поїздки настільки розслабився, що дозволив собі кілька знімків:

Цей комп покаже Вам які пересадки краще зробити, щоб швидше дістатись до пункту Б.

 

На деяких станціях в центрі є закриті платформи - рейок не видно, і по прибутті поїзда люди потрапляють у вагони через отакі двері.

На вході на кожну станцію метро Вас може висмикнути з натовпу міліція, і оглянути Вас на предмет небезпечних преметів у спеціально відведеному місці. За моє перебування я бачив таке кілька разів, і всі рази перевіряли людей, яких дійсно варто було б перевірити, судячи з їх вигляду і їх багажу. Доречі, в аеропортах після проходження рамки обмацують всіх без виключень, як пояснила секьюріті - "Пріказ №104 - стопроцентний досмотр. Для Вашей бєзопасності."

Станція Адміралтейська.

Всі в метро, товарищі !

    Друга підступність місцевого метро в тому, що воно - величезне, переходи між станціями бувають дуже довгі, і найголовніше - санкт-петербурзьке метро займає перше місце в світі за середньою глибиною залягання станцій, тож їхати ескалаторами доводиться дуже довго. Я якось заміряв - якщо відстань складає три станції метро, в підземці проводиш до півгодини. Щось подібне на літаки - летіти дві години, але час подорожі насправді вийде 7 годин - через процедури чекіну і розчекінювання, та віддаленість аеропортів від міст.
       І напевне тому місцеві часто по ескалаторам бігають, а в метро постійно оголошують правило - стояти на ескалаторі біля правого краю. Інтервал руху потягів вдень дуже маленький, чекати практично не доводиться. Для спостереження за всім цим скрізь стоять величезні камери, а чергові на ескалаторах пильнують, щоб всі були чемні. Одного раз на мене гаркнули, щоб я взяв Ярославу за руку, бо вона занадто вертлява. Несанкціонованої торгівлі, бомжів, циган в метро - немає, рекламується лише "сертифікована продукція", про що постійно нагадує металевий голос. Ще дуже круто, що на всіх станціях метро стоїть купа банкоматів. Мабуть тому їх майже не зустріти на вулицях - банкомати варто шукати всередині супермаркетів, або в метро. Доречі жетони в метро металеві, і дуже схожі на монету номіналом 10 рублів, тож я кілька разів їх плутав.
     А монет в кишенях завжди було валом ! За якимось досліжденням, монети в кишенях - одна з тих речей, яка найбільше дратує сучасних людей. Так от - якщо Ви з таких дратівливих, в Росії Вам робити нічого. Справа в тому, що 10 рублів - це монета, і 10 копійок - це теж монета, і решту в магазинах ними видають по-рускі щедро. Тож давши на касі 200 рублів при чеку 150, на решту ви, скоріш за все, отримаєте жменю дзвінких монеток.

Спочатку я навіть думав, що продавці мене намахують, але все ок, просто решта - залізна :)

В пітерському метро проводяться екскурсії, і я читав звіт одного журналіста, якому пощастило її відвідати. Виявляється, що левова частка працівників метрополітену працює... вночі, після закриття метро. Всю ніч підземку драять, ремонтують, тестують, щоб вранці люди могли спокійно і безпечно їхати по своїм справам. В метро є навіть свій музей, який розташований на станції Приморська.
    Пішохідні відстані - великі. Одного разу ми вийшли погуляти в 7-й вечора, а повернулись в півпершої ночі, нікуди толком не дійшовши!

Погода

    Лурк пише, що хороша погода у Пітері буває двох видів - "грязь падсохла", та "грязь падмьорзла". Не знаю, але в перший тиждень ми не могли вийти з дому до сьомої вечора - на відміну від Львова у Пітері весь час світило яскраве сонце, і було просто спекотно. На другий день я перевдягнувся в найлегший одяг, який мав, і мені все одно було жарко - і вдома і на вулиці. Причому температура ввечері теж була дуже комфортна, і можна було вільно гуляти в літньому одязі після 12-ї вечора.
       Доречі, після 9 вечора сонце не зникає, як ми звикли. Ми потрапили в період так званих білих ночей, які принесли нам багато як хороших так і не дуже наслідків. Уявіть собі, що сонце не закотилось за обрій як належить, а зависло невисоко, але над ним, і світить всю ніч! Оскільки штори в одному з наших помешкань були символічні, а в іншому і просто відсутні, заснути у звичний час нам не вдалося жодного разу - організм просто відмовляється зрозуміти, що час спати, коли на вулиці світло. А на ранок невиспане і зле сонце жарить як в Туреччині...

Знімки зроблені у 23:30 за пітерським часом (я не переводив час на фотоапараті при переїзді).

Якось я спитав господаря хостелу - коли сплять місцеві, і як вони вранці підуть на роботи після прогулянок о першій ночі.

"Понимаете, Евгений, у нас тут очень короткое лето, и очень длинная и очень холодная зима - до -30 с высокой влажностью. И зимой город - мертвый. Поэтому летом все отрываются как могут."

      Неприємно і сильно відчувається вологість. Або не знаю що це, але я був постійно мокрий, а одяг бруднився дуже швидко, і температура +25-26 переносилась організмом дуже погано. Жити біля води хоч і гарно, та не так вже і добре.
       І ще погода - мінлива. "Сліпі" дощі при сяючому сонці, раптова гроза - нормальні явища, і тому ніколи не знаєш який одяг брати з собою. Був випадок, коли я вийшов з дому без парасолі, біля входув будинок побачив дощ, повернувся, а коли вийшов з парасолею з будинку - дощу вже не було...

Мат, пияцтво, гопота

Мені неприємно це визнавати, але навпаки - петербуржці не розмовлять матом на відміну від більшості львів'ян, львів'янок, та львів'ят з десяти років включно. Згадалось як шести-семи-річний малий з бабцею ганяв по стрийському парку за метеликом з сачком, а коли метелик черговий раз уникав смертельного удару, мисливець кричав: Сука блядь !
      В пітері не чути мату. Саме так - не чу-ти ! Хіба від якихось бомжів чи алкашів. Я згадав розповідь корінного львів"янина, який стверджував, що в часи його молодості (60-ті) мат вживали лише відброси суспільства. Я був в різних районах в різну пору доби, бачив як грали в футбол піддаті мужики біля нашого дому на Малій Охті. Ви можете собі уявити це без мату у Львові ? Я - ні. А вони не сказали жодного матюка за весь вечір. Тож ця пропаганда від недовчених "патріотів" - не більше, ніж плід  хворої уяви. Я вже не кажу про те, що на фото не москаль, а польський селянин, доречі з відомого на весь світ фото :) 

     За всю поїздку я жодного разу не бачив якоїсь небезпеки, підозрілої компанії, яку варто було б обійти, або якихось розборок. Для порівняння - коли ми прилетіли в Київ, я в перший ж вечір в метро почув, як метро-мєнт крикнув на півстанції якомусь алкашу -  "Пашол в жопу". Доречі, міліції на вулицях я теж майже не бачив. Як правило, біля станцій метро в центрі стоять студентського вигляду міліціонерчики і міліціянтки, і все. Першими вони на людей не нападають, тож проблем з ними не було жодних. Не видно і великої кількості п"яних, я б сказав, їх менше, ніж в нас.


Тепер, коли ми розвіяли міфи про злих ментів, гопів, та вічно погану погоду, нарешті можна погуляти Містом. Доречі, дві сім-картки Білайна обійшлись мені 300 грн, при цьому на рахунках було по 150 рублів - дуже зручно і дешево. Правда є два нюанси - по-перше, картки не продають без паспорта, а по-друге, є якась хитра штука з роумінгом - сусідка по хостелу жалілась, що "роумінг с"єл всє дєньгі", коли вона приїхала з Уралу в Петербург. Я спочатку думав, що вона не шарить, та схоже це я не шарю в особливостях російського зв"язку.

А саме місто - неймовірно величне і гарне, схоже на Львів штукатуреними фасадами і дворами-колодязями, і не схоже - величезним масштабом, річками, каналами, та рівними широкими дорогами.

Ніде і ніколи не бачив схожих храмів. Він виконаний у веселих кольорах, і виглядає дуже позитивно.

Все дуже велике і грунтовне. Як цей парканище.

Трамвай на Малій Охті.

Гостиный Двор - нескінченні галереї, в яких розташувались не менш нескінченні магазини.

Галерея Гостиного Двору. Ми вирішили пройти до кінця, поки не зрозуміли, що галереї утворюють замкнений квадрат, і кінця в нього немає :)

Суворовське училище.

Все місто стоїть на воді - воно порізане численними каналами, річками, потічками, і часом дійсно скидається на Венецію,тільки ніби помножену на 20 за розміром :)

Всі ці річки і канали плюх-плюх прямо в центрі міста - ось, наприклад, все це стоїть в сотні-другій від Дворцової Площі і Ермітажу - самого серця міста:

Ой, а що ж це там ?

Дьюті-фрі :) Виявляється, це пункт перетину кордону просто в центрі міста ! Потім пароплав вийде у Фінську затоку, і попливе в Швецію чи Фінляндію. Пишуть, що фіни на паромах нажираться так, що не бачать берегів :)

Другою прикрістю після висадки на Сінній площі в перший день, було те, що я вирішив задовільнити цікавість Ярослави ("Тато, а де море ??"), і ми поїхали на станцію метро Приморська. Дорога від неї до моря (нібито моря, як виявилось потім), була справжньою каторгою. В лице світило яскраве сонце, дорога була довга, пряма, і сумна. І ось нарешті ми прийшли до якоїсь калюжі, впарити яку Ярославі за море не вийшло б навіть, якщо б вона ніколи в житті не бачила моря. Настрій серед членів експедиції геть впав, я ловив на собі косі погляди, і тому вирішив все компенсувати. Он там порт - ходімо поглянемо на кораблики. І там-то вже точно буде море !

На одній з дверей одного з під"їздів було написано, що тут є квартири з 1460 по 1560, чи щось таке. І це був не останній під"їзд...

Дорога до моря часом буває терниста.

Фінішна пряма, і жахливе розчарування - без квитків і віз сюди не пускають. Приїхали.

Йти ми вже не могли, і тому поспілкувались з дуже привітними митниками. Як би я хотів, щоб наші служби так розмовляли з людьми. Вони розповіли нам, що в терміналі йдуть зйомки фільму з "Лізочкою Боярською", вибачились що не можуть нас пропустити, та залюбки з нами поговорили. Стомлені, ми перепочили в тіні під розмови і перекури знімальної групи, і рушили додому.

Вірю. Хоча симпатичної дівчатини в СПБ помітно менше, ніж в Україні, гарних жінок там не бракує.

Порядок з дорогами і тротуарами - вражає.

По поверненні з "моря", я потребував спиртного і сну. Зі спиртного увагою користується міцне пиво "Охота", яке я так і не спробував - пив перевірене часом. А їв більше всього - морозиво.

Їжа

В Санкт-Петербурзі я наївся морозива на літо наперед - воно там класне і різноманітне. Перші дні я сидів на Карельському пломбірі, але потім почав пробувати інші сорти - в основному вони всі були смачні.

Це ми знайшли на кухні першої квартири, і серце сповнилось гордістю - про нас тут знають !

Ресторанів в центрі менше, ніж у Львові, але достатньо, і на будь-який гаманець. Найдовший рахунок на нас трьох склав біля 1300 рублів, що на наші гроші 300 гривень. Ресторани були різного рівня. Ось, наприклад, цей мережевий заклад - "Йолкі-Палкі":

І ще Санкт-Петербург - місто суші. Його тут дуже багато, це розвинений бізнес. Доставка суші, набори для приготування вдома, суші-кафе...

Кафе на вулиці Галерній, де ми були єдиними клієнтами. Східної зовнішності дядько називав Ярославу не інакше як "Красавіц", і тому їй там дуже сподобалось :)

Всю дорогу я просив Іванку спробувати "щі", але вона так і не наважилась. Доречі, борщ тут вважається "своїм" :) А ще в нас в холодильнику в номері хостелу лежав здоровий шмат сала, і одного разу господар сказав:

- Евгений, мы забыли у вас в холодильнике сало. Мы не могли бы его забрать? Очень хочется кушать.

- Как же Вы, Сергей, могли оставить сало в номере, куда селятся украинцы ?

- Вот и я подумал, Евгений - почему вы его не учуяли?

Дивна штука - Temple Bar - назва центрально-бухальної вулиці Дубліна.

Кафе з романичною назвою "Дві Палочки".

Центр міста просто величезний. Я не знаю скільки потрібно часу, щоб його облазити і дослідити.

Дворцовая площадь - наша площа Ринок. Через ідеальне покриття і величезні розміри - це рай для велосипедистів, роллерів, та скейтерів.

Ну от що це таке ? У Львові ото пам"ятник, а це просто каменюка.

Набережна Неви, Петропавловська фортеця на Заячому острові.

Теж Нева, пляж біля фортеці. Він розташований в самому серці міста - навпроти через Неву від Ермітажу і Дворцової площі.

Теж Петропавловська фортеця.

Сама фортеця безкоштовна для відвідування, але будь-які входи на виставки, в палаци, приміщення - платні. І не просто платні, а настільки платні, що я не був на жодній. Вхід коштує 250р - приблизно 60 гривень, тож у фортеці можна легко лишити купу грошей, особливо якщо платиш за трьох.

Репетиція якогось параду, спецпідрозділ "Веселка". Його фішка в тому, що не має бути більше двох людей з однаковим кольором шкіри.

Шматочок Ермітажу.

     Ні, ми не були в Ермітажі :) І взагалі в жодному музеї. По-перше, я не дуже люблю музеї, а по-друге, вони там шалено дорогі, в районі 8-10 євро на одного. Причому платне все. Платиш, наприклад, за вхід в парк Петергофа 350 рублів (на трьох людей 1000рублів == 250 грн), і це дає тобі право погуляти парком, але там всередині купа купезна експозицій, так от - за кожну ізвольтє викласти ще 250р з носа! Добре, хоч туалет там на шару. В Україні вхід у музей переважно коштує 5 гривень, вхід у Шевченківський Гай - 15-20, а тут... Я спеціально дивився путівники для буржуїв - там зауважено, що музеї в СПБ - дорогі.

For the tickets to major museums in St Petersburg are expensive –  you will have to pay about 12$.

(C) http://petersburgtrip.com

Фасади історичної частини доглянуті краще. Якщо в Європі проблемні фасади ремонтують, то тут просто оббивають небезпечні частини фасадів, що загрожують падінням. В нас вони просто висять, і ходити центром просто страшно.

Вот, кактатак.

Ще трохи міста:

Якщо нас зіпсували в основному москалі, то москалів - комуністи:

Вентшахта метрополітену - величезна споруда, з якої лунає рев двигунів.

Такого там повно. Мені прямо на вулиці при Іванці двічі давали рекламки стриптиз-клубів з красномовними малюнками.

От би в нас так копали ями. Це зразок, так не скрізь, але це хороший приклад. Не буду наводити порівнянь - боюсь розридатись :)

Дівчата пересиджують дощ в Ермітажі :)

Один з великих храмів Санкт-Петербурга - Ісакієвський собор:

Просто для масштабу.

Ми довго дивились і думали - як такі гіганстькі двері можуть відкриватися. І знайшли завіси :)

Ярослава одразу зауважила, що писька в хлопця - огого! Я, щоб підтримати розмову, сказав, що і в коня нівроку. Іванка сказала лише одне слово - "Ковалі!"

Класний каламбурчик - Бізнес-центр на Галерній :)

Петру Першому - Катерина Друга!

Спеціально заходив - там 300+ найменувань оливкової олії :)

Хостел

       Я ніколи раніше не жив в хостелі, і тому хостелу Гагарін трохи боявся. Все виявилось досить добре, і хоч в нашому номері був свій холодильник, мікрохвильовка, та умивальник - відсутність санвузла можна назвати суттєвим недоліком у порівнянні з готелем. Зате є сімейна обстановка і кухня, де ми навіть варили борщ. Часом аж надміру сімейна - якось заїхали шість москвичок-танцівниць, так вони ходили хостелом не інакше як в звичайних трусах.

Видно замок ставили під дією якихось речовин, але як би там не було - він працював - відкрити двері при встановленому таким чином замку в мене не вийшло.

Господар Сергій - дуже інтелігентний хлопець до 30 років - сам живе в одній з кімнат колишньої величезної комуналки, і сам за всім дивиться. Він фіксав вайфай - той не дотягував до крайньої кімнати - длінк на вході в квартиру був занадто далеко. Через три дні після звернення він сказав:

- Евгений, как у Вас с Интернетом? Уже все хорошо? Я вчера поставил второй роутер.

-  Да в общем так же - отваливается постоянно.

- Я понял, Евгений. Таки придется купить провод, и перенести второй роутер поближе к Вам. Я пока поставил его на первый, думал они будут работать вместе. Но мой план не сработал.

Вікна номера виходили на жіноче відділення бані, вікна в якому були завжди відкриті:

Ввечері ми сідали на вікно і дивились на баню :)

Загалом можна сказати, що сімейним за наявності грошей варто вибирати готель, а не хостел - там є ресепшн, сніданки, налагоджені процеси прибирання, охорони, чого часто немає в хостелах. Ну і санвузли в номерах. Недолік - в готелях немає кухні і спілкування.

 Петергоф

    Одна з найцікавіших і найвеличніших місцевих пам"яток і атракцій - Петергоф. Петергоф - це комплекс, який спочатку було збудовано як заміську резиденцію царя на березі Фінської затоки. Після революції його відкрили для людей - колись, мабуть, так відкриють для відвідування і резиденцію нашого царя - Межигір"я, і ми матимемо свій Петергоф.

      Добирання туди дуже просте і класне - прямо в центр міста сідаємо на катер Метеор, який за півгодини з великою швикістю довозить нас до Петергофа. Ціна на нас трьох - 1200 рублів (300 грн), але воно однозначно варте цих грошей. Ані пробок, ані спеки - дуже комфортний транспорт:

Далі проходимо чергу, платимо по 350 рублів, і ми - в казці. 

Це не перебільшення - Петергоф - одне з найвидовишніших і найрозкішніших творінь людських рук, які я коли-небудь бачив.

Фінська затока.

Нажаль, всі входи у всі палаци і експозиції, яких там купа - дуже платні, але і без них передоз краси і історії наступає уже швидко. 

Ніби все. Час повертатися додому. 

Приємно, що мої побоювання не справдились, і місто виявилось таким, в яке хочеться повернутись. Монетку в Неву ми кинули, далі справа за Вищими Силами...