Kid's power

Останнім часом дико стомлююсь під вечір. А виною всьому - сніг. Він випав і лежить, і тепер замість посидіти за дебільним, але милим тілу і духу заняттям - розгрібанням інфокалу за лаптопом, я ледве встигаю перекусити, і ми біжимо бавитись в парк. Там ми валяємось в снігу, ковзаємо з гірок, і до 9-ї я вже в такому стані, що голова сама падає на подушку...
Лишається тільки дивуватись звідки в маленької така енергія. Адже на відміну від мене, який цілий день протирав штани в офісі, вона відбула школу, продльонку, тренування з карате (досить напружене доречі), і півтори години театральної студії.

А мы вчера котов душили-душили...

От цікаво, чому в глухому селі в Йоркширі чи Італії люди прибирають гівно за собаками і котами, а в столиці західної України собака, що гадить під ратушею - це ок, а всі під"їзди смердять котячими екскрементами ??  Важко прибрати за ними ? Чи легше відвернутись, коли твій пес  спокійно кладе купу на тротуар чи газон ? Чи у вас немає дітей, які потім це все витоптують ? 

Завдяки власникам тварин вже неможливо гуляти по міських парках, бо все обісрано в кілька шарів...

Те саме з котами в під"їздах - засцяли все місто, і з цим нічого неможливо зробити. Таке враження, що власникам тих котів воно не смердить...

Просто скотство якесь.

Зима 2012-2013

Хороша цього року зима, навіть нагадалось сніжне дитинство...

Лижі

Дякучи тому, що Ярослава поїхала в зимовий табір на тиждень, і там їх повезли на гірськолижний курорт Плай, я теж вибрався на лижі. Не те щоб я це дуже любив, але дуже хотілось побачити, як їздить на лижах малявка.

Процес навчання в неї проходив наступним чином. Живучи біля гори Політех у Славську, вона взяла два уроки в інструкторів, і за два уроки навчилась основній техніці спуску з гір. В принципі там все просто, головне - не боятись. 

Лижі - спорт дорогий. Година послуг інструктора коштує мінімум 150 грн на Політесі, і далі тільки росте. Прокат лиж на тому ж Плаї - 80 гривень на день, а два повні комплекти зі шлемами коштували нам 240 гривень. Абонемент на день - 300 гривень (!) на одну людину, разовий підйом - 20-25 гривень. Добре те, що дітям до 8 років підйоми безкоштовні.

Отже, декілька фото Славська в районі бази Дзвінка, де був табір:

Цього року в Карпатах справжня зима.

Отже, в суботу нас повантажили на автобус і повезли на гірськолижний курорт Плай. Такса за це зі Славська - 100 грн на людину в бусі. Оскільки це далеко, то водій везе групу, день її чекає, і везе назад. Їхати хвилин 40, в бусі нехай 10 місць. 1000 гривень в день мінус бензин (гривень 100). Хороший бізнес.

Отже, Плай:

Тут ростуть найбільші в Карпатах бурульки.

 

На цьому можна покататись за гроші.

На відміну від Славська, де прокат певно в кожній другі хаті, тут все централізовано - єдиний гарний пункт прокату. І взагалі, таке враження, що це все збудовано і контролюється однією людиною, настільки все схоже по стилю. 

На гору можна потрапити крісельним підйомником, або бугелем. З кріслами все ясно, а бугель - це дріт, який висить на канатній дорозі. А на посадці стоїть дядько інтелектуальної праці -  він ловить цей дріт, і запихає його під жопу бажаючих їхати нагору. Зазвичай бугелі дуже незручні і навіть небезпечні, та на Плаї вони кльові і безпечні навіть для дітей, оскількі зроблені з дуже легенької пластмаси, і вдарити сильно не можуть. Отже, стоячи на лижах людина чіпляється за бугель, і той тягне її вгору. Тягне швидко - раз він смикнув мене так, що я перевернувся догори дригом, і ледве встиг відповзти в сторону. В кінці дороги потрібно відчепитись правильно, і це складніше, ніж вчепитись. В перший Ярославин підйом вона не змогла, заплуталась в бугелі, і її потягнуло до колеса. Я страшно перелякався, а черговий, падаючи на ходу, побіг її визволяти. На щастя, встиг.

З підйомником теж не так просто - потрібно встигнути на нього сісти, і правильно злізти. Ярослава одного разу задумалась, в результаті підйомник копнув її кріслом, і вона розтягнулась прямо на шляху інших лижників. 

 

Черги на ці підйомники організовані "нємножка падебільнаму" - до турнікета веде огорожена доріжка шириною рівно в одну людину. Дійшовши до турнікету, твоя картка не спрацьовує (в мене було так тричі). Ти в поспіху шариш по кишенях в пошуках інших карт, бо ж точно знаєш, що платив. Не забувай - ти в лижних обладунках, з палками, в рукавицях... Всі картки пищать, ззаду тебе матюкають вдячні співвітчизники, а діватись тобі - нікуди ! Доріжка ж вузька, і виходу нема. Стрес ще той, Ярослава двічі просто починала плакати. Невже не можна зробити якийсь вихід в бік для таких випадків ?? Ніби очевидна річ, а не передбачена...

Допомагати тим хто впав на схилі, чи будь-де, тут не заведено, і це виглядає дуже паскудно. Не допомагають піднятись навіть дітям. Схоже, люди так бережуть свій час, за який заплачені гроші, що забувають про взаємодопомогу і людські якості. Тьфу.

Лижі - спорт не лише дорогий і дуже геморний (обладунки важать певно кілограм 10+), а й небезпечний. І якщо свою власну небезпеку ти ще можеш якось контролювати - обережно їхати, і теде, то тебе можуть збити шумахєри. Перша Ярославу збила божевільна бордерша, яка просто неконтрольовано летіла вниз. Ярославі нічого, та сама бордерша так злякалась, що її довелось заспокоювати. Другий раз було гірше - здоровий вуйко на лижах підрізав і збив малявку, вона трохи пожалілась на біль в носі, і поїхала далі.

Ось ми - лижники.

Вершина гори:

На горі є дуже цивілізована кафешка по принципу фаст-фуду. Дорога, але гарна.

Під кінець дня Ярослава їхала швидше за мене, і вчила мене правильній техніці :) Для себе я зробив висновок, що я мабуть не лижник. Не розумію чого так багато людей від цього торчить...

Діти - квіти життя

Прийшов я додому після роботи, якої, прямо кажучи, до...я зараз, і хотілось мені одного - відпочити. Але замість того ми бавились у слова на дошці, а коли я втік пити чай - на папірці. Я разів 10 пробував пояснити, що стомився і хотів би хоч трохи відпочити, та пояснювати це дитині - все одно що морській свинці Зірочці.
А потім я просто гаркнув- не можу більше бавитись, та ще в такому активному стилі.
Результатом стала оця подарована мені картинка:

- А можна спитати - що це таке зліва від квадратиків ?
- Це - твоя смерть...

Технології в одязі

Оскільки мене часто валяють в снігу, доводиться їздити на санчатах, грати в сніжки, і іноді виходить взимку піти в Карпати, я вирішив придбати собі одяг для таких випадків. Звичайний одяг підходить для цього мало - джинси від валяння в снігу промокають, у взуття швидко набивається сніг, шкіряні рукавиці швидко набирають вологу. Зараз дуже багато шуму довкола новітніх технологій для туристичного одягу, і не користуватися цим було б нерозумно. Після користування я вирішив поділитись враженнями. Сподіваюсь, комусь буде корисно.

Тестувався наступний комплект:

Куртка Commandor з мембраною ціною 100 баксів, ношу 2 роки.

Штани Трімм з мембраною ціною біля 700 грн, нові

Рукавиці Salomon з мембраною, ціна 450 грн, нові

Черевики Salomon з невідомими технологіями і горетексом, ціна 1200 грн, нові

Термофутболка на довгий рукав, ціна біля 250 грн,вік - 2р

Результати:

Куртка 

Суперова річ - добре захищає від вітру, купа кишень, все надійне, є вентиляція. Але - при швидкому русі в ній все одно будеш весь мокрий. Для сильного морозу під низ потрібно щось тепле, інакше пуховик не заміняє - він значно краще гріє.

Штани

В них тепло, вони не намокають, вони міцні. Але. Я поклав в кишеню  штанів мобільник, і швидко пройшовся з півгодини. Запхав руку в кишеню, а телефон ніби опустили в воду. Добре, що я олд-скул-гай, і в мене не айфон5... Якби я поклав туди гроші, або паспорт - їм кришка.  В кишені - просто вода, і це не перебільшення. Очевидно, так працює технологія - волога відводиться в прошарок між шарами тканини, саме там і знаходиться кишеня. Ще одним наслідком цього є те, що якщо при ходьбі штанина притиснеться до ноги (скажімо, ви сядете на попу), буде відчуття, ніби на це місце налили води. При цьому внутрішній шар тканини - сухий, як і зовнішній. Вона десь там, всередині...

Рукавиці

В шкіряних абсолютно неможливо грати в сніжки - вони стають вологими і промерзають. З рукавицями Саломон з мембраною все дійсно краще - вони менше набирають вологу (хоча і теж набирають), і в них руки мерзнуть менше, хоча теж мерзнуть. Руки не потіють.

Черевики

Міцні, гарні, не слизькі. Але те, що в таких черевиках ноги будуть сухі - міф. Ноги мокрі. Причому таке враження, що це не черевики протікають, а просто волога погано відводиться від лап. Потіють вони кароче - що в мене, що в Ярослави, марки і фірми - різні. В шкіряних черевиках славної китайської фірми ГудШуз - все ок, а тут - така лажа. Можливо тому, що вони не так щільно облягають ногу. Знаходитись в приміщенні в них неможливо - нога буде мокра. Перевірено.

Термосветр

Юзаю вже більше року, і купував спеціально через малявку - з нею за прогулянці так наганяєшся, що додому приходиш мало того, що ледь живий, так ще й наскрізь мокрий. А хочеться жеж  шоби "сухо і комфортно".  І це теж міф - сухим не будеш, светр все одно досить мокрий.

Висновки

Не варто вірити всім рекламам технологій, і розраховувати, що нові технології зроблять Вас теплим і сухим у будь-яких умовах. Фізику так просто не намахаєш...

Фонтан-2

Хто не дивився фільм Фонтан - сильно рекомендую. Так, на півтори години Ви будете занурені не лише у класний гумор, але й у лайно, але воно того варте - автор дуже добре показав роботу комунальних служб, яка з тих часів стала лише гірше, і набула просто гротескних форм.

Події викладеної нижче історії розгорнулись у центрі міста Львова в одному старому будинку, збудованому за бабці Австрії. Хоча це, насправді, не має значення, оскільки подібні історії трапляються у будь-яких будинках, і розгортаться за схожим сценарієм. 

Всі знають, що утриманням будинків в нас займається ЖЕК, який відповідає за все, що відбувається з будинком. Тобто, має відповідати, а насправді ж в основному займається збором квартплати, прикриттям власної жопи від ударів долі, і видачею заборон мешканцям хоч щось в будинку робити. Причому заборон робити щось погане все одно ніхто не слухає, тому забороняють в основному речі потрібні - ремонт брами, закриття горища на ключ від бомжів тощо. В нашій країні важається, що ремонт вхідної двері будинку в центрі пошкодить будинку більше, ніж коли двері не замикатимуться взагалі, і через це коридорами гулятиме вітер, а під"їзд буде окупований бажаючими "вмазатись" і улетіти. 

Те саме працює і на більш високих рівнях. От бере якийсь комерсант будинок у центрі, і ремонтує його. Одразу з"являється якийсь довбойоб з охорони іст. середовища, який рве на собі сорочку, і клеймить комерсанта за "брутальне паплюження перлини". При цьому мовчить про те, що так дорогу їм перлину вже роками обсцикають бомжі і собаки, руйнує природа і час, а влада нічого з цим не робить. Комерсанту видають купу приписів, на які всі на щастя забивають, що є в більшості випадків правильним рішенням. Опісля, коли все вже зроблено, всі отримують свій шмат їдла з рук "реставратора", і шум стихає.

Отже, якось в 3-й годині ночі мене розбудив шум на горищі.. Я довго не вірив, що хтось може ходити по горищу у третій ночі, та шум був очевидним.

Озброївшись шматом арматури і ліхтарем, ми піднялись на горище.  Серед стропил і пороху стояла стара худюща баба  в білому халаті з підсвічником на три свічки у тремтячій руці. Кадр, цілком гідний фільму жахів. В голову прийшло лише одне - чорна магія. Я звик, що всі жінки на Галичині після 50 років стають відьмами, та це все одно було дійсно моторошно. І тут саме час було б знепритомніти, або всратися, як у темряві, над бабою з драбини пролунав чоловічий голос: "водоканал, аварійна".

Поштрикавши в трубу "кротом", бійці каналізаційного спецназу поїхали геть, але наступного дня проблема повторилась, і з дому прийшла звісточка, що мене заочно прокляла сусідка пані З. за те, що я нібито залив її квартиру стоками, навіть не будучи присутнім у квартирі. Прокляли мене прямісінько на світле свято Різдва, що мабуть має забезпечити прокльонам більшу силу, тож не знаю скільки часу ще зможу тішити читачів оповіданнями. Доречі, мене завжди дивував дивний симбіоз побожності і здатності проклинати ближнього на наших теренах. Садити дерево в свята - то є великий гріх, зате мішати одновірців з гівном і проклинати їх - то є справа свята.

Отже, дзвінок на гарячу лінію міста 1580 пригнав працівників ЖЕКу до будинку о 6-й годині вечора. Один з майстрів - пан Тарас, з абсолютно синім (напевне від нескінченних молитов і постів) обличчям, покрутивши дріт хвилини зо дві, продовжувати обряд прочищання труби відмовився навідріз - "свято, хай водоканал чистить". Справа в тому, що в очах ЖЕКів працівники водоканалу вже і так давно занапастили свої душі цілодобовими чергуваннями, і тому від кількості прочисток труб у свята температура в чанах зі смолою для них  у пеклі може помінятися лише незначно.

Його колега, пан Роман, прочищав трубу до останнього,  і врешті таки пробив, розпрощався, і пішов домів.

На третій день лайно з унітазу сусідів знову полізло на волю, і знову прийшов ЖЕК. І тут з"ясувалось, що в них немає жодної мапи розводки труб у будинку, куди запихати дріт вони не знають, а тому пхають там де пхається. Зірвавши унітази в двох квартирах будинку, оскаженілі майстри баг так і не пофіксали, і пішли, пообіцявши завтра взятися за підвал.

І на цьому би все і закінчилось, якби люди могли так не звикли до унітазів, і не пили горілки. Ввечері з роботи повернувся сусід, який узрєв несправедливість в тому, що в його відібрали туалет, вдався до цікавої форми протесту - відірвав свій унітаз, поставив його під дверима однієї з квартир, і пообіцяв на ранок винести цим унітазом двері, якщо йому не зроблять туалет.

To Be Continued...

Дослідження Цитаделі

Ярославу вже так просто гуляти не витягнеш - потрібно щось видумати. Наприклад, справжнє дослідження таємничої Цитаделі, що поруч з нашим помешканням. Це надзвичайно цікаве місце з купою антисоціальних елементів на схилах, і великою ймовірністю зустріти міліцейський наряд і пояснити їм що ти тут робиш. Однією з легенд Гори є її підземелля, що наразі не доведено. Дивно, але майже ніхто з моїх знайомих львів"ян нічого про ці місця не знає, а багато хто там здається ніколи і не був. Дивна байдужість до історії свого міста...

Ярослава від стандартних доріжок яких там зараз достатньо відмовилась, тому під пильними поглядами перехожих ми залізли на височезний бордюр напроти пам"ятника Шашкевичу, та полізли вгору. Першим артефактом подорожі був памперс на крутому схилі. Ярослава довго на нього дивилась, а потім сказала "це неможливо". Я погодився.

Схил вивів нас до вежі, в якій зараз розташоване книгосховище бібліотеки ім. Стефаника:

Вежа добряче побита кулями всіх війн всіх минулих часів.

Колись вона була оточена парканом. Можливо, це огорожа тих часів, коли тут був концтабір.

Всі вежі Цитаделі оточені ровом глибиною 3-4 метри.

Багато разів ходив тут, та ніколи не помічав цих сходів.

Ці вентшахти діючі. З одної з них сильно дує, і чути двигуни. Влітку це все заростає, нічого не видно.

Парадний вхід у книгосховище. Вхід закрито, всередині є охорона.

Дот в районі книгосховища.

Далі ми пішли до іншої вежі, яку перебудували на готель - один з найшикарніших готелів львова:

Це головний корпус Цитаделі.

Напівзруйнована вежа - єдина, куди поки що відкритий вільний доступ. Там моторошно, і на голову може щось впасти:

Всередині є поверхи вниз, і гвинтові сходи. Взяти б і розкопати це все, та нікому це не потрібно, і тому там просто смітник...

На схилах Гори розкидані отакі колодязі. Звісно, теж забиті сміттям...

А це хтось побудував собі замок на схилі. На колишній території дитсадочку :)

Цитадель - таємниче, безкінечно цікаве для дослідників місце. Шкода, що системних досліджень ніхто не проводить, і все це руйнується дуже швидко...