Візантій-Константинополь-Стамбул

Пролог

Стамбул - місто, де живе 13 мільйонів (!) людей, де стрілилась Біхтер через заборонене кохання до Бехлюля... Ми влаштовувались в літаку Пегасуса, коли до нас третьою почала моститись юна блондинка. Стюардеса почала показувати як правильно тонути, якщо літак впаде в море...

 - Ви розумієте, що вона белькоче?

- Трохи. Ви в Стамбул? Туристи?

- Так. Вікенд.

- Відпочили б ви краще у Львові!

-В смислє??

- Вас там на%буть, потім ви%%буть вам всі мізки, і то все - за ваші гроші. Турки. Ненавиджу турків...  Ах, забула сказати. В мене чоловік - турок, і я живу там 2.5 роки. Я знаю про що говорю...

     Нічогенький початок вікенду, подумав я, і дві години розпитував Олю про тонкощі східного менталітету. Дізнався надзвичайно багато цікавого - про турецьке на%%алово, про секс-туристів, якими забиті всі літаки до Львова, і ще про багато цікавого. Зокрема про те, що її запросто можуть ляснути по сраці під час прогулянки містом, причому коли вона поруч з чоловіком :) Одним словом, Туреччина їй ніяким боком. Мені стало трохи страшно.

     З іншого боку, я нашвидкоруч набрався вікіпедіческіх знань про Стамбул і загалом Туреччину. Хоча стоп! Стріктлі спікінг, вікіпедіческіх знань в Туреччині про Туреччину набратись не так легко - Вікіпедія там просто заблокована, як раніше ютуб. Щось видно не те про них написали. Та ладно вікіпедія, в них от що минулого тижня пріключілось! Був собі в Стамбулі журналіст, здається писав всякі гадості про саудитів. Опозиціонер по-нашому. Третього дня покликали його в консульство Саудівської Аравії в Стамбулі попити чайку з дюрюмом, але замість чайної церемонії відрізали голову, подрібнили рештки, і винесли на ближній смітник. І сказали - нічо не знаємо - я не я, і шабля не моя. Самі шукайте. І чи то вони дійсно не знали, що по всьому Стамбулу є трохи камер, чи нічого не бояться, але турки таки пошукали. І без особливих проблем нашукали відео заходу журналіста в консульство з one-way ticket. Довелось зізнаватись. Тут їм честь і хвала - це вам не історія з петровим і бошировим. Правда хтось з тамтого боку сказав - пацани, ну що тут такого? Storm in a glass of water, всі діла, нашу дружбу такою фігнею не зруйнувати. Подумаєш серед білого дня зарізали людину в чужій столиці в консульстві (!) - з ким не буває. Він ворог був, мені його не шкода... Ось так. Да-с, восток - дєло тонкоє. "Величне Століття" дивились?

 Блакитна мечеть в районі Султанахмет - центрі концентрації історичних пам'яток і туристів. Спідниця і хустка взяті напрокат в "офісі" поруч.

А через дорогу - храм св. Софії, і він - взагалі-то спочатку був християнським, хоча мусульмани старанно замальовували розписи, перетворюючи його на мечеть. Чому замальовували - бо мусульмани не моляться іконам - всі ці мальовані образи вважаються ідолопоклонством, і тому в мусульманських храма ікон не буває. Зараз розписи відновлюють, а з храму зробили музей.

      Так от, про історію. Історія каже, що місто Стамбул було засноване греками на берегах Босфору 2.5 тис років тому. Тоді його звали "Візантій". Потім греки занепали, місто увійшло до Римської Імперії, а при розвалі Риму - на деякий час стало столицею Римської Імперії. Згодом - столицею її найбільшого уламку - Візантії. Тоді ж місто перейменували на Константинополь. В 15-му, здається, сторіччі Константинополь завоювали мусульмани-османи, а згодом, коли і їх імперія розклалась, з неї утворилась Туреччина. "Стамбулом" Константинополь став саме під час влади турків.

Площа СултанАхмет. В одноіменному районі селиться більшість туристів, в т.ч. і ми. Як і по всьому Стамбулу, величезна кількість поліції і людей зі зброєю - з короткими Uzi або довгими автоматами, причому автомати в повній готовності - навіть не на плечах, а просто в руках з пальцем близько до тригеру . Вони скрізь - чувак з узі в правій руці стоїть перед базаром, двоє автоматників охороняють вхід в закритий (!) палац султана, на площі стоять кілька мімішних броньовичків, а поруч - великий броньовик з водометом.

На перший раз туристичних вражень нам було досить, і ми спустились до Босфора, який тут на кожному кроці - просто йди вниз, і вийдеш до моря. Там можна сидіти вічно, особливо коли є фісташки :) Тепер я побачив що перепливали купа моїх знайомих нещодавно. Раз на рік протоку Босфор закривають для кораблів, і влаштовують тут заплив для любителів досягнень. Цікаво, чи був там хоч один турок, бо за три дні я не бачив щоб хтось бігав в парку чи по набережній. Жодного спортсмена і жодного майданчика. На відміну від Львова, де бігунів скоро буде більше, ніж пішоходів.

Потім ми просто вештались Стамбулом, і чекали коли ж нас намахають турки. Забігаючи наперед - не дочекались. Більше того, навіть якоїсь захмарної нав'язливості не було. Так, звертаються до тебе на вулиці з проханням зайти, вітаються, намагаючись вгадати звідки ти, пропонують чай, але жодного трешу, якщо ігнориш або відмовляєшся. Після Європи незвично, але ж це східний колорит. Ще більше я був здивований, коли мені торговці на вулиці двічі повернули зайві гроші, які я їм дав, не розчувши ціну. Таке і у Львові не завжди побачиш.

Я не дуже прочитав що це було, але зараз це "хамам" - турецька лазня, яка зветься іменем Хюррен Султан - нашої Насті Лісовської - Роксолани.

Трамвайні зупинки трамваю "одинички", яким ми широко користувались. Щоб зайти в трамвай валідація непотрібна, квиток валідується на вході на зупинку. Трамвай - бімба. Всюди виділенка, в пробках не стоїть, їде дуже швидко, і дуже довгий - наче потяг. А з трафіком в Стумбулі суцільний треш. Машин багато, вони хаотично сигналять одна одній, пішоходи ігнорять світлофори, бігають на червоне, і водіям це ок - пропускають.

Босфор. Рух ним такий самий шалений, як і всім Стамбулом.

Босфор ділить Стамбул на дві частини. Одна - Європа, інша - Азія. Там прямо на мосту написано - Welcome to Asia. Кажуть, це єдине таке місто.

Зарядка для телефонів на мосту.

Цікавезне місце в центрі, яке дуже легко пропустити, бо воно - під землею. Нагорі стирчить лише маленька будка, в якій продають квитки. Зветься - цистерна базіліка. Спускаєшся на 15м вниз, і потрапляєш в збудований римлянами резервуар для питної води розміром 145х70 (!) метрів. Арки, колони - все збудовано за римлян. Вода надходила акведуками з гір довкола. Ця штука діяла з римських часів до османів, які мали свої технології, і стоячу воду не любили. Тому цистерну закинули, аж поки в новітні часи хтось не помітив підозрілу сирість в хатах центру, і не розкопав цей неймовірний артефакт. З цистерни вигребли 50 тисяч тон болота, відновили її, і тепер це музей. Неймовірне місце для мене - любителя інженерних споруд.

Забагато їм історії, от і валяються грецько-римські колони простонеба при підході до палацу Султана (тепер також музей). У вівторок він зачинений - не потрапили.

Неймовірний парк між колишнім палацом султана і Босфором. Колись це були сади палацу, а тепер це публічний парк - дуже доглянутий і гарний.

Вікна палацу.

Босфор. Він з'єднує Чорне море з Середземним, і мабуть це споконвіку робить Стамбул місцем шаленої інтенсивності торгівлі - товарів там просто неймовірна кількість, і торговці - на кожному кроці.

Старий морський вокзал. Його збудували, бо хотіли зробити зі Стамбулу великий транзитний порт, але щось там не пішло, і тепер це просто туристична атракція.

Прогулянка Босфором.

Чек в ресторані. Дві шаурми, величезна рибина, салат, два чаї - 51 ліра - 300 грн.

Поліція на смарті. Туристична поліція.

Район Султанахмет ввечері.

     Інший популярний район Стамбула - Таксим, з центром на площі Таксим, на якій турки часом влаштовують Майдани. Один раз так протестували проти забудови якогось парку, що під час зіткнень з поліцією вбили 22 людини. В центрі площі стоїть пам'ятник учасникам реформації на чолі з Кемалем Ататюрком ("ата" - батько, батько всіх турок). Дуже поважна в Туреччині особистість - офіцер, який після невдалої для турків першої світової взяв владу, і за кількадесят років повністю перебудував країну з ортодоксально-мусульманської в світсько-європейську. А поруч з ним на пам'ятнику - радянські воєначальники Фрунзе і наче Ворошилов з маузерами. Звідки??
Ааа. Путі неісповєдіми. Річ в тім, що владу Ленін і Ататюрк захопили практично одночасно. І оскільки в обох країнах на той час були законні уряди (Керенський в Росії і Султан в османів), їх обох ніхто не визнавав. Ось вони і визнали одне одного, трохи себе легітимізувавши. Тож першою СРСР визнали... турки! А ми їх. Мало того, турків тоді підтискали грецькі війська, і Ленін допоміг їм радниками, грошима (при своєму голоді), і зброєю, після чого справи їх пішли значно краще. Сподіваюсь, я ніде не помилився, якщо помилився - перепрошую, читав по діагоналі.

     На перший раз наче все. Ми прокинулись в 3:45, а на 4-ту ранку в нас був трансфер в аеропорт SAW. Приїхали. Рейсу на табло нема. Думали ще рано, але все ж таки підійшов до стойки Туркіша, і спитався. Чувіха в хустинці викотила очі, і каже - еее, це ж інший аеропорт! Я не звернув увагу, що в нас приліт в один аеропорт, виліт з іншого. Відстань між ними 60 кілометрів, і якби не ніч і відсутність корків, я б писав цей пост з Туреччини :) Зато от літати Turkish Airlines - це просто суцільне щастя. Я розвалився в класному кріслі, увімкнув кіно на індивідуальному телевізорі, запхав у вуха видані одноразові навушники, і навіть не помітив як ми сіли.

Шалений ритм, приємні ціни, цікаві люди - таким я запам'ятаю Стамбул. Дуже хотів би повернутися сюди знову.