Греція

  
       Після того як ІДІЛ відібрав в нас Туреччину з Єгиптом, а німці раптом відкрили шенгенські візи, для морського відпочинку лишилась Греція. Перші враження і перші відкриття. По-перше, болгарка може бути гарною. Тому що це для мене тепер не пилка, а жінка. Болгар і болгарок в Греції - овердофіга. Друге - Греція - досить бідова країна, не знаю як її взяли в ЄС і шенген. Третє - там купа москалів. Абсолютно, до речі, адекватні і ввічливі люди. Вже вкотре переконуюсь, що якщо в людей немає на кухні телевізора, що цілодобово вішає їм на вуха вигідну політикам-параноїкам хуєту, все в людей нормально. Здається, час закривати міністерства ненависті з обох боків, і дружити домами, як сказано у Святому Письмі. Пропаганда то все, повірте старому вікінгу...

Правда для українців про росіян:

- Ні, не дебіли. Ні, не хами. Ні, не алкаші. Ні, не затяті путіністи.

Правда для москалів про нас:

- Ні, не фашисти. Ні, не жирні салоїди з буряковими є...льниками. Ні, не забиті вуйки.

Люди як люди. Звірів і ворогів з людей роблять їх хворі на голову захланні правителі за допомогою заливання їм у вуха різноманітної туфти. З різною метою. Хто через психічні захворювання і всілякі манії, а хто і просто щоб заробити грошей. Але ця мета ніколи не має нічого спільного з бажаннями людей, якими керують такі правителі. Тому висновок. Вимкніть з розеток телевізори, і в ваш дім не прийде війна. Відтак, ви і ваші діти будете насолоджуватись життям, будувати і прикрашати планету, а не годувати хробаків.
Амінь.

     Головне за чим ми їхали в Грецію - це море. З Егейським морем все чудово - воно прозоре і класне. Все як в Туреччині, і ще краще. Правда, є нюанси. Якщо в Туреччині персонал виглядає майже як раби, що бігають наче обпечені, то в Греції все спокійно і повільно. З гідністю. Тут Ви не почуєте несамовитих зазивань на неймовірні масажі, що вилікують Вам все, що у вас болить і не болить. Продавці не будуть кричати вам - Натаща, захаді, львов мой брат учілься, і говорити "почіму ніпарускі, ти же Украіна!". Греки не будуть кидати красномовні погляди на ваших жінок. Одним словом, в цьому плані країні величезний і жирний плюс - дикунства там однозначно сильно менше. І вже зовсім розрив турецько-єгипетського шаблону. Ввечері персонал перевдягається, і відпочиває разом з гостями. Я спочатку не впізнав чувака, що вправно танцював Сертакі і вчив цьому туристів. Але за кілька днів переконався - цей вуйко прибирає наш пляж.

     Наші дівчата люблять тусуватися з місцевими вигорілими на сонці пацанами. І я їх розумію. А ну погляньте на фото. Оно і панятна - немає відвислого кендюха, мощна рама і магучій торс з 16-ма кубиками. А в нашого шо - замість 16-ти кубиків - один великий "кубик". Отак, пацани, пильнуйте. Прошу вибачення, що не спитав дозволу сфоткати цих людей.

Гора Айфон (дякую Іванці за назву) - просто навпроти нашого пляжу. Виявляється, це не просто гора, а щось на зразок грецького Ватикану, і навіть круче. Чого вартий лише той факт, що вони видають свої візи (120шт в день), і вже 1200 років не пускають істот жіночої статі (не лише людей, так) ближче ніж на 500 метрів до своїх "кордонів".

Готельні номери і сам готель прості як двері. Це, здається, типово для Європи. Косо прикручений вимикач, шторка душової, що тримається на якомусь шнурку, ресепшн, що нагадує крихітну кав’ярню - це Греція. Турецько-Ебипетські палаци - не їх шлях...

Готель і море:

Наш номер з терасою. Вийшов з нього, перестрибнув парєбрік, і ти на морі. Дуже круто.

Пляж завжди був півпорожній. Все обладнання пляжу - в дуже доброму стані. На пляжі, довжина якого до півкілометра, я за весь час бачив лише один бичок. Бички - біч турецьких пляжів.

Море настільки близько до готелю, що в шторм важко заснути від шуму хвиль.

Денний бар.

Вечірній бар

Ярослава тусувалась несамовито, а розважали дітей і дорослих аніматори з самого Пітера. Чудові люди, які навіть вчили українську, і говорили нам Добрє, Дякую, і Смачного :)

Я десь ще фоткав статую блюющая богиня (скульптура схилилась над чашою), але десь в аналах згубив. Ну і ладно.

Вийшло так, що пляж належить готелю, і затиснутий з обох боків скелями. І тому дуже приватний.

Басейн, хвилі якого б’ються в бар.

Кілька разів були грози і шторми на морі. Це було гарно, хоча я за це й не платив. Купались щодня - ми ж заплатили гроші за всі 10 днів :)

Колонка

На горизонті - гора Айфон

Афродіта

Штатив для зйомок виходу афродіти з морської піни. Складений з пляжного інвентаря.

Шторм.

Ду нот дістарб. Не працює. Я тричі перевірив її наявність, і ліг спати. Розбудив мене знайомий всім мандрівникам грюкіт у двері і крик ХаусКіпінг! Якого біса. Пізніше я пробував пояснити на ресепшн для чого потрібна та табличка, але мене так і не зрозуміли. Оскільки це був чи не єдиний ганч готелю, я на це забив. Їх життя навчить - колись нарвуться не на мирно сплячого стомленого текілою вікінга, а на чийсь дикий honeymoon - буде їм урок на все життя :)

Море, тепло...

Якщо вийти до моря в шторм, на пляжі можна знайти психоделічне. Потім він приходив до мене у снах. Весь в піску і камінцях, з повними відрами гальки...

Ще один плюс Греції - там можна вільно гуляти поза готелем, і нічого не боятись. Загалом ми фанати олінклюзіва, і нас нікуди не тягне, але цей раз в нас було трохи зайвого часу, і ми вирішили прогулятись по серпантину у найближче село, що обліпило горб неподалік готелю. Це - типово для Греції, яка є дуже нерівною країною. Вони б з радістю поділились горами з пласкою як дошка Голандією.

 По морю воно виглядає дуже близько, але серпантин є серпантин. Йшли до двох годин.

Три чверті Греції стоїть на горах, і тому будуються вони там теж на горбах. Бракує полонин.

Ми думали це гігантське алое, але потім дізнались, що це - Агава - джерело текіли.

Лопухи :)

І ось воно - грецьке село.

Це не сходи до когось додому. Це - вулиця.

Село закріпило враження від Греції як від досить бідної країни. Згодом його ще більше закріпив аеропорт Салонік.

Нам хотілось додому. В готелі нас чекала Ярослава і олінклюзивна вечеря, Іванка була стомлена, і домів серпантином йти відмовлялась. Вирішили вертатись морем. Тут всі розуміють російську, проблем їм пояснити не буде. І ми пішли на причал. По дорозі бачимо - на балконі сидять двоє гречанок, сьорбають чай з алюмінієвих підстаканників, і ведуть свєтську бесіду.

- Хай!
- Дойч??
- Найн
- Йес

Думаю - треба якось зав’язувати стосунки.

Іхт бін хау ту гет ту зі сентер оф зе вілладж?

Чай застрягає в роті, дами мовчать. Думаю, зайду з іншого боку. Роблячи руками красномовні паси, кричу: 

- Сентер оф зе віллейдж??
...
- Йес 
- Русіш. Центр. Цеентр??
- Йес

Ага, зрозуміло. Словниковий запас обмежений словами "Дойч" і "Йес". В кошик розчарувань дзвінко котиться чергова країна, в якій мені хочеться плюнути в лице тим, хто розповідав мені, що з англійською ти не пропадеш ніде. Фіг там. Вчіть грецьку. А також німецьку, італійську, турецьку, чеську...

А втім, може то просто дві старі порхавки. Йдем на причал, там нас довезуть. До причалу наближається катер з колоритним зарослим греком на носі.

- Додому swim sea hotel пщщщщ по морю (тицяючи руками в браслети і показуючи гребливі рухи руками).

- Дойч??
- Юкрейн!
- Йес
- Ок?
- Йес
- Хау мач іхт бін? (показую руками всім відомого жеста).

Грек махає руками - "но маней". Ну, думаєм, офігенно. От що то значить грецька гостинність. Аж не віриться. Чекаємо, грек причалює. Ну шо, кажу, "йес?" І суну вперед, намагаючись залізти на борт. Грек стоїть з якимсь дивним виразом обличчя, з якого явно видно, що він проти нашого абордажу. Грек довго махає руками, з чого зрозуміло, що ми маємо прийти завтра вранці! Зі словами "йоб твою мать"  "дякуємо" - розходимось.

   Через дорогу - готель, 3*. Зветься Елена, виглядає як готель. Там-то точно нам все пояснять, вони мають говорити русіш чи ангельською. На порозі готелю сидить бабця, наче з тамтого балкону, що про його я писав раніше. Здається навіть з чаєм. Я так зрозумів, це і є ресепшн...

- Слава Ісусу Христу! Спік інглиш?
- Но. Дойч??
- Но. Украіна.
- Йес
- Додому. Хоум. Хотел. Іхт бін по морю. Андестенд?
- Йес.
- Панятна. До побачення.

     На той момент нам вже хотілось їсти, і ми зайшли в місцеву таверну, про які я так багато чув. Антураж - уявіть саме херове кафе Львова, поділіть на два, і це буде грецька таверна. Туристам дико подобається, всі кого я питався - просто торчма торчать від цього колориту.

      Скільки ніжності в цьому меню - суцільні сердечка. Скільки креативу в назвах страв. Бажаєте откушать кастрюлю пармезану, "Обувной", "Стилизация", "Скумбрія вставіть" чи, можливо, "Гіганти"? Тоді Вам сюди. Але то таке. Після Туреччини це квіточки:

      Так-сяк порозумівшись, ми замовили "біг плейт", і господар-власник-офіціант пішов її смажити. На його місце прийшов котяра, та такий х...йовий, що такого кота у Львові можна знайти хіба там, де зовсім немає чого їсти. На Новому Львові біля Білосніжки і то коти жирніші. Такий вигорілий на грецькому сонці випускник концентраційного табору для котів. Кіт походив біля нас, переконався що йому ніц не світить, і пішов геть. На його місце прийшов величезний брудний пес з масивною пикою і ростом з наш стіл. Пес став біля нас і почав втикати в телевізор, де саме починались новини. Я так зрозумів, він давно планував їх подивитись в перервах між снами, і не збирався відмовлятись від такого щастя через нас. Він слухав спокійно аж поки не почались новини спорту, і по екрану не почали їздити ровери.

     Взаємна "любов" двоколісних і чотирилапих відома всім, і по силі страсті і трагічності наслідків поступається хіба стосункам собак і поштарів. Я сам мало не перейшов у кращий світ достроково Н років тому через маленького чотирилапого дрища, що кинувся мені під колеса на спуску. В результаті я втратив свідомість від аварійного гальмування головою і правим боком, у велосипеда розвалилась передня вилка, а власник собацюри посварився з жінков, бо та не могла йому пробачити що "скалічив дитину". Винуватець ДТП зойкнув, обтрусився наче після душу, і пішов далі.

      Щось мене занесло. Так от. Не сходячи з місця, просто біля столу де ми вечеряли, пес почав гавкати на недосяжного спортсмена так несподівано і таким густим басом, що в Іванки випала з руки вилка і заблокувався стравохід. Врешті ми заплатили 20 євро, розшаркались, і пішли домів серпантином, пиняючи дорогою нечисленні машини, і марно намагаючись витерти руки від залишок розірваних і спожитих в таверні креветок.

В інший день ми вилізли на сусідню з готелем гору, з якої відкривались чудові краєвиди.

Ці явно рукотворні посадки - оливки. Яка сказав аніматор Сашко з Пітера, "Єслі там что-то растьот, ета палюбому алівкі".

Я думав то якийсь закинутий бар, а це насправді діюча православна церква.

А біля церкви - капличка.

Наш готель з висоти пташиного помьота.

Ця дівчина має злочинно мало фото на моєму блозі, тож я обіцяю це надолужити.