Мокра срака

"Ідьом, там оччєнь красіво! Канатна дорога, їдеш на саму гору! Крутяк!" - казав мені старий дружбан в одному з чудових містечок біля Франкфурта, які я для себе назвав справжньою Німеччиною. Такою Німеччиною, якою її малюють в мультиках і казках братів Гримм. З чарівними будиночками і неймовірним затишком у кожній деталі. А якщо тут є ще й канатна дорога - апще круто. І 14 "ойро" не шкода! Правда погода дуже хренова - сильний вітер і дощ, але ж це німеччина. Мабуть там щось таке:

Перший сумнів почав закрадатись мені в серце коли я побачив кабінки:

Кабінки були на вигляд скрипучі, старі, і повністю відкриті. Але я заспокоїв себе тим, що в Німеччині не можуть відправити людину в подорож в цій таратайці, і ми пішли на посадку. 

Старий німецький вуйко подивився на нас як на людей несповна розуму, протер сидіння такою штукою з ручкою, якою в нас миють вікна, і запросив нас сісти. Двері замкнулись автоматично, і ми полетіли.

Спочатку, як казала моя баба, було "можна годитися". Але вітер і дощ ставали все міцніше, срака - все мокріше, настрій - ще веселіше.

Можна зацінити цей дах і його роль в захисті пасажирів від дощу.

Дорогою нам трапились дві азіатки в кабінці. "Ще двоє єбанутих..."

За 10 хвилин чудо-кабінка якимось дивом доправила нас до омріяної вершини з "казковими краєвидами". Правда через дощ і сірість єдиний цікавий краєвид, який я узрів, була групка якихось нещасних туристів, яких запхали в це пекло подивитись вниз на те, чого не видно.

Вниз я їхати відмовлявся, але друг сказав, що пішки йти біля години, і ми знову сіли в пекельну кабінку. Нагорі сидіння витирають краще - папером, але оскільки срака на той момент вже була геть мокра, це не дуже допомогло.

А так - да, внизу красиво. Виноградники. Цікаво що вони роблять в такому холоді...

На виході в нас обох сталось щось на кшалт істерики. Ми щиро подякували операторам цієї машини смерті, і вийшли геть. На вулиці побачили ще одну групу нещасних.

Хотілось підійти до них, і, схрестивши руки, сказати "Найн! Цюрук!". Але ми того не зробили. Ми ж у Німеччині...