Я, побєда, і берлін

Все нижченаписане жодним чином не претендує на істинність, 
 і є особистим першим враженням про мої пригоди Берліні 
в перший тиждень перебування.

Пробач, Скрябін, що спер в тебе назву. Я б спер дві, але дві не передбачено інтерфейсом Блогспота. Друга, яку я хотів сперти -

 

"Місто, в якому не ходять гроші" 

 

     Вперше я вийшов з дому за зубною щіткою. Забув її вдома. Я був абсолютно впевнений, що взяв, але не знайшов. Кешу не було ані копійки, але світ зараз електронізувався, і тому, маючи картку з грішми на рахунку у кишені, можна бути спокійним. Навіть якщо якісь дрібні магазини не приймають карток, банкоматів понатикано скрізь стільки, що конвертувати пластик в кеш не становить жодної проблеми. Навіть в Україні, не те що в Німеччині - серці Еуропи і країні з найпотужнішою економікою і високим рівнем життя. 

      Вперше я запідозрив щось, коли в супермаркеті Нетто продавець, побачивши мою картку, відкинув її так, ніби я підсунув йому шматок пресованого і чіпованого гімна. "Найн". Хм. Другий сумнів почав закрадатись у душу коли я півгодини прокрокував у пошуках банкомату, щоб знову не потрапити в неприємну історію. І не знайшов. Без усякої надії я зайшов в супермаркет REWE. Продавчиня - літня дама - довго-довго витріщалась на мою картку і на мене. Обличчя в неї було таке, ніби вона коліном тисне під столом кнопку виклику копів, щоб забрали типа з невідомою платіжною системою в руці. Врешті решт вона, примовляючи якісь місцеві прокльони, запхала картку в термінал, попросила в мене документи (на чіповану картку з пін-кодом :)), пробила зубну щітку, і я пішов. Прийшов додому, погуглив. Виявляється, в Німеччині картки Віза і Мастеркард, визнані в усьому світі, майже не ходять. Cash-oriented country.

300 гривень :) Монеток насипають, не шкодуючи. Вони губляться, відтягують кишені, плутаються між собою... Дуже незручно.

Річ у тім, що німцям здалось, що системи Віза і Мастеркард погані, і вони винайшли свою систему. З чисто німецькою фантазією назвати її вирішено було EC (Electronic Cards), і тепер всі користуються нею. Тож якщо ж в тебе голд-картка "неперспективних" систем  Visa чи MasterCard, можеш засунути її в...

 

Банкомат!

 

Картки не беруть майже ніде. На них не купиш квитка на транспорт (про нього пізніше), не купиш поїсти - майже нічого. Кажуть, можна купити бензин, але я не працюю на бензині. Променем світла в цьому царстві темряви є супермаркет REWEТаСтогне, завдяки якому я вперше за дві "сутки" почистив зуби. А потім почав шукати банкомат. Шукав дві доби. Три самостійні вилазки в трьох різних районах не дали жодного результату. Я обійшов станцію метро, офісні і житлові райони, супермаркети... Найн. Їсти хотілось на той момент вже досить сильно, тому я прийшов додому, ще раз загуглив адреса банкомату, і пішов на полювання. За 10 хвилин я вперся в якийсь пустир, проблукав ще 40 хвилин, і ні з чим повернувся додому. Банкоматів не було ніде. Голодний і злий, я повернувся додому, і тут мене озаріло! Я ж можу замовити їсти онлайн! Я ж у європейській столиці! І я почав гуглити. Всі сайти були або німецькою, або пропонували мені обрати для початку ресторан, з якого мені привезуть їсти. Осільки в ресторанах їхніх я, природньо, не віддуплявся абсолютно, я продовжив пошуки. Ось він - успіх! "Berlin, pizza!" Я наклікав собі піцу, почав чекаутитись, і зрозумів, що я замовляю піцу з... США, де теж є Берлін, причому далеко не один.  Доставка піци через океан вийде дорого, і не встигне до моєї голодної смерті. "Блядь" - подумав я, і відкрив ще один сайт. Той попросив ввести адресу, жеби він зрозумів як краще везти омріяну хавку. Після того як я нормально нає...вся з копіюванням адреси прямо з ГугльМапса і різними варіантами, показав мені вікно, яке я вважаю вершиною UX:

Злий, я знову вийшов на двір, заприсягнувшись, що цього разу я будь-що добуду їжу. Дорогою я побачив доставщика піци на моторолері, ледь подолав в собі дике бажання напасти на його, і за кілометр був винагороджений за терпіння - на горизонті замайорів, ніби міраж, REWEТаСтогне.

Життя - налагоджується. Тепер треба кеш. Зневірившись знайти бабкомат, не маючи без кешу доступу до транспортної системи Берліна, і будучи на межі звільнення після двох пройо...них на пошук банкоматів і їжі днів, я відправив в ефір сигнал SOS, і о 10-й годині вечора на допомогу прибув спецзагін у складі Саші і Олі. Саша сказав що я ламер, банкомат в Берліні існує, що зрештою виявилось правдою. Пройшовши 2-3 кілометри абсолютно порожнім мертвим містом (німці ввечері сплять, бо завтра арбайтен), ми вийшли до окремої групи банкоматів, які чомусь вирішили зібратись всі в одному місці замість роззосередитись по району. Побачивши їх, я почав кричати. Це був крик "Земля" спраглого по твердому грунту під ногами моряка. Крик Архімеда, який за довгі тижні заліз нарешті у ванну, і відкрив закон затоплення сусідів знизу. Оргазм! Я знайшов бабкомат!!!

Тепер можна купити квиток на 

 

Транспорт 

 

Система з квитками надзвичайно проста і зручна. Хочеш - купуєш разовий квиток за 2.70, і їздиш дві години по місту на чому хочеш. Хочеш - купуєш на тиждень або на місяць. Проїздний на місяць коштує 58-79євро, в залежності від дозволених годин. Їздиш на всьому - від автобуса і трамвая до S-bahn і U-Bahn (два види метро). Фізично це просто шмат картону вартістю 70 євро, який ти возиш із собою, нічого з ним не роблячи. Штраф за його відсутність - 60 євро.

     Настільки ж, наскільки простою є система квитків, заплутаною є система самого транспорту. Приготувались? Розбирайтесь :)

Для порівняння - схема метро Лондона (порівнюю з Лондоном не тому, що сильно люблю Лондон, а тому, що недавно там був):

Я з ностальгією згадую Лондон, в "Трубі" якого на третій день непогано орієнтувалась навіть Ярослава, маючи "кляйне" карта. Проблема в тому, що гілок тут на око штук тридцять, всі вони номерні, є т.з. "кільце", і на всіх схемах лінії намальовані поруч (як вони фізично і йдуть). Оскільки кольори, особливо в темряві, всі схожі, можна собі уявити що вартує прослідкувати свою гілку. Роздуплити щось досить важко, і тому поїздка перетворюється на захоплюючий квест. Квест холодний, оскільки станції всі відкриті, а погода херова. Мабуть гірша як в Лондоні. Мало того - на одній станції, яку я назвав Кальтенбруннер, я блукав вже по приїзді, намагаючись елементарно вийти зі станції назовні. В результаті не знайшов вихід, і виїхав на жутко повільному ліфті, стративши ніяк не менше п"яти хвилин на вихід з цього лабіринту. Вказівники - нечіткі і неочевидні, переходи - заплутані. Таке враження, що німці боялись що їх будуть воювати, і навмисне будували все так, щоб враг в їх транспорті заблукав, і то надовго. До повного виснаження і деморалізації.

Станція метро, Шарлоттенбург.

І поруч вулиця Софії-Шарлотти. Майже Марії-Антуанетти...

Поїзди чисті.

U-bahn. Маленьке метро. На відміну від S-bahn - великого метро.

Станція маленького метро.

Скрізь - пожежні гідранти. Я спочатку не розумів що вони збираються гасити такою кількістю води, але спеціялісти по пожежам пояснили, що тутешні пожежні машини не мають цистерн.

Вибери мене!

Ще вода. Я думав можна пити. Дзуськи. Басейн внизу до цього зовсім не спонукає...

Доречі, запльовано довкола все. Бичок - символ Берліна. Але - на вулицях зовсім немає пороху і бруду. Люди не знімають взуття в гостях, взуття не потрібно чистити. Я провів рукою по підлозі - жодної порошинки. Чому - не знаю, я ніколи не бачив прибиральників...

Вуличний туалет:

Дитсадок:

Спальні райони:

Мова

 

    Спілкуватись можна англійською. Точніше, можна, якщо Вас влаштовує роль глухонімого поза межами офісу і туристичних анклавів. Поза ними Вас з ймовірністю 50% або не зрозуміють зовсім, або зрозуміють, але дадуть зрозуміти Вам, що їм Ваша англійська до їхньої німецької сраки, і Вам час вчити дойч. Всі розмови про їхню неймовірну дружність і бажання в"їхати в те, що ви там белькочете - неправда. Вони хочуть німецької, і цього не приховують. Написи не дубльовані англійською, і тому марно шукати ATM або Cashing Machine. Найн. Geldautomat!    Англійську непогано знають турки, трохи знають молоді німці, зовсім не знають старші німці, які, схоже, працюють на всіх посадах, які потрібні мені. В пам"яті закарбувався епізод - спроба запитатись в касира метро до коли діє мій проїздний. Обступивши цьоцю втрьох, ми, користуючись кількома десятками німецьких слів з пекельним акцентом, ламаною англійською, і мовою немовлят, намагались вибити з неї просту річ - до коли діє куплений щойно квиток. В результаті вона сказала нам, що ми купили квиток (точніше ми зрозуміли лише це), і це добре. Ми сказали Данке і відвалили.

 

To Be Continued...