UK, Ebberston

Еберстон у північному Йоркширі - за нашими мірками середнє село, хат на 200. Вважається хорошим місцем для життя, середня вартість будинку тут - 400-500 тис фунтів (1.6 бакси за фунт). Природа довкола - казкова - ліс, потічок, нескінченні поля, на яких купа всілякої худоби - корови розміром з доброго коня (кажуть, французькі), гарні овечки, та коники.
Село має багато сотень років історії, та більшість будинків - старі, а деякі - дуже старі. Колись село було трохи вище, та власник цих земель захотів гарних видів з вікна, і замість того щоб переїхати, вирішив пересунути весь Еберстон трохи нижче.Певно великим естетом був. За його наказом хати розібрали, та пересунули в інше місце. Так оповідають мешканці.

Оце і є будинок нащадків колишніх власників Еберстона. Кажуть, родина профукала майже всі статки, і їхній будинок вважається наймешним будинком, що належить родині знаті.

Все довкола надзвичайно охайне і прибране - якщо в нас кожна шпаринка заповнюється сміттям, то англійці до цього ще не додумались, і під себе не гадять. Мало того, прибирають за братами хвостатими:

Ящик для собачого лайна

Дороги в цьому селі здебільшого краще ніж у Львові, навіть бічні вулички, транспорт ходить регулярно за розкладом, такий собі забацаний сільський автобус-таратайка (жарт, в нас такі автобуси ходять хіба в міжнародні рейси):

Село:
 

Стара автобусна зупинка - гумових виробів, пляшок, та продуктів життєдіяльності - не виявлено.

 Будують тут з місцевого матеріалу - йоркширського каменю, оригінальна технологія полягала в укладанні його спеціальним чином без застосування цементу, та потім очевидно все спопсилось, але паркани досі стоять і так:

Ворота нашого будинку

 

Якась дивна морда у цієї вівці. Десь її бабця переспала з бичком...

Наша вулиця. Вздовж тече струмочок, з якого, як стверджують, можна пити воду. Ну, пити - не наважився б, але чомусь пляшок і гігієнічних засобів там не плаває - просто культурний шок.

Трохи місцевої архітектури:

Будинок для людей похилого віку

Класичний приклад дуже старого місцевого будинку з каменю.

Знімати каналізаційні люки у подорожах стало вже традицією. Отже, Еберстонівський люк:

В селі є централізована каналізація і водопостачання, телефон, ну і само собою - Інтернет.

Яке ж село без бару ? В Еберстоні є бар - Grapes, та ще й який - йому зовсім не соромно було б стояти у центрі Львова чи Києва. Паб дуже старий, йому сотні років, всередині - все красиве, ідеально чисте, туалети на висоті, є столики для годування дітей, та туалети для інвалідів. Тут все регулюється правилами. Вартість обіду на трьох з двома дітьми і пивом становила 25 фунтів. Тут я спробував йоркширський пудинг - така собі булочка, досить смачна, з відповідним соусом.

Grapes

В кожному селі є дитячий майданчик, якого не знайти у Києві чи Львові. Безкоштовний, великий, ідеально прибраний.

 

 Я б міг подумати, що це якесь виключення, але в сусідньому селі бачив майданчик не гірший за цей.

Церква

Церква тут гарна, старовинна і таємнича, як і цвинтар біля неї. Жодної живої душі всередині не було - ані охорони, ані служителів, ані собак. Все відкрито - заходь і спілкуйся з Богом. На території церкви є старий цвинтар, найдавніша дата смерті, яку бачив я - 183Х рік. Ці написи довго не проживуть - вони вибити в камені, який  активно точить вода і вітри...

Вежа, яка є частиною церкви.

Церква і цвинтар.

 

Чаша для охрещення дітей. Дуже стара.

Гарна кришечка. Цінували люди тоді красу...

Стеля зроблена оригінально

Тепер я знаю, де ростуть найбільші в світі сосни. Ніколи в житті не бачив такої гігантської.

Низ цієї сосни зрісся з могильним каменем, і тепер вони навіки разом...

Ця частина цвинтаря виглядає особливо моторошно...

Спробуйте розібрати написи - мені дещо вдавалось

На прогулянці натрапили на цю цікаву малесеньку вежу прямо на горбочку посеред лісу:

Що б це могло бути ?

Всередині знайшлась така от табличка, яка пояснює, що вежу зведено в пам"ять про те, що на цьому місці у 705 році такий-то король зализував свої рани після великої битви. У цих місць дійсно неабияка історія...

І ще декілька цікавинок:

Яйця можна купити просто взявши скільки потрібно яєць, і поклавши гроші в коробочку нижче.

Враг не пройде ! Обдере собі все що можна, але обсмаленим на дротах не гойдатиметься :-)

Ця конструкція під"єднана до дроту, натягнутого вздовж стежки. На дріт подається маленька напруга - захист від тварин.

Місце для розведення вогню в лісі. Жодного граму сміття довкола - немає !!

Щось заскладно - а чому не просто петля+гачок ?

Чомусь всі антени тут в дирках і чорні.

А деякі знаки - освітлені !

Ватєта очєнь цікавий хвіртка - має буферну зону всередині. ЇЇ неможливо лишити відкритою - в обох положеннях вона зачинена, що ускладнює прохід тварин. Так мені пояснили. Швидко проскочити таку перепону людині - нереально.

Щастя :-)

В Ярослави з Іванкою тиха година, день теплий, отже - природа, лаптоп з Інетом, та пиво - схоже на щастя, чи не так ?
Так хочеться зупинити час, або хоча б зафіксувати це щастя на фото... результат вийшов дещо несподіваний - лаптоп спрацював як дзеркало, і ось що вийшло:

Подорож до Королівства

Об"єднаного. Британського. Яке рік тому так нещадно відмовило мені у візі. Цього разу все має бути набагато цікавіше та приємніше - вся родина в зборі.

Дія перша. Бориспіль

Цікаве і приємне починається вже у Борисполі, де нас несподівано перенаправляють у новий термінал F,  який нам дуже сподобався.

Здаємо багаж, швидко отримуємо посадкові талони, і далі - на перевірку секьюріті, де нас загальмував ввічливий, я б навіть сказав, дружній красівий офіцер, який витягнув з мого наплечника ніж Victorinox Forester, одну з улюблених забавок, і справедливо поцікавився навіщо мені в Англії в гостях у сестри - ніж. Блін. Ніж доведеться викидати. Щойно куплений. Швейцарський. Мою прєєєєлєсть ! Видно, офіцер прочитав весь цей відчай у моїх очах, і несподівано запропонував... лишити ніж в касі авіакомпанії.

- Тільки швидко ! Часу у вас небагато.

І я побіг. Касу знайшов зачиненою, і після декількох кіл терміналом, наважився-таки попрямувати до дверей "Представництва авіакомпаній" із ножем у кишені. Пройшовши декілька коридорів, знайшов-таки ЛюфтГанзу, і побачив там цілком дружні фейси, господарі яких без проблем погодились взяти на зберігання, і навіть належно оцінили мій ніж.  Закрили його степлером в такий гарненький кульочок, пробили дюрочку жеби не задихнувся, але ніякої квитанції не дали - вони зазвичай не беруть на зберігання заборонених до перевозки речей.

Щасливий гарним закінченням пригоди, біжу назад, і тут .... упс:

- Женя !

Обертаюсь, стоїть мій старий колега по телекому і перший інтернет-вчитель, якого я не бачив років із 5. Я був настільки шокований зустріччю, що хотілося його порухати - чи справжній.

Але часу на порухати - нема, біжу назад - до секьюріті, пхаюсь нахабно без черги, і ми йдемо до паспортної перевірки. Тут вже не повинно бути жодних проблем - всі документи в нормі, заборонених предметів - немає. Черги дві - для іноземців, і для наших. В іноземній черзі - нікого. Дівчата-працівниці аеропорту порадили йти саме в ту чергу, хоча голову даю на відсіч, що ми були найбільш трушні українці на весь термінал.

Прикордонник покрутив в руках посадкові талони, і заявив, що вони -  неправильні - Ярославі дали обидва талони до Мюнхена, і контролер сказав, що вона там і лишиться, якщо талони нам не замінять.

Блін, знову назад !!! Біжимо до стойки чек-іну, пояснюємо ситуйовіну, і нам хвилин за 5 міняють талони. Для цього довелось застосувати важку артилерію:

Вашу мать Тьоті, де мій посадковий талон до Манчестера ?!?!

Буквально бігом повертаємось до паспортного контролю, біжимо через червоний - дипломатичний (!) - коридор, і тут нас зупиняє вже інший серкьюріті. І знову за рибу гроші - виймаємо все з кишень, кладемо сумки, мобільні, лаптоп - в ящики, і все це котиться на контроль. Абсолютно впевнені у тому, що цього разу точно ніхто не прикопається, адже ми щойно пройшли цю саму перевірку.

- У вас в рюкзаку - ножиці !

- Де ?? Ми щойно пройшли детектор, ніяких ножиць не було !

З абсолютно незворушним виглядом Іванчин наплечник знову прокочують через сканер, і безпомилково відкривають кишеню із ножицями, доречі, дуже гострими. Тут в мене виникло дике бажання порушити обіцянку не матюкатись, але не пасувало, і я просто почервонів, сказав "ну, моя люба, мені здається ти тут дещо неправа", подякував, викинув нафіг ножиці, і ми пішли далі - до того самого прикордонника. Черга з тих часів виросла разів у десять, але ми з чесними галицькими обличчями поперлись прямо на ворога - молодого хлопаку у формі, який завернув нас з неправильними талонами. Все, ось вона - свобода, нарешті можна розслабитись...

Митник-прикордонник  піднімає на нас очі, дивиться документи, примружується, і каже.

- О ! Тепер все добре. А то б не полетіли. Ваша дитина ?

- А то чия ж ? - посміхаємось ми, відчуваючи, що за нами йде правда...

- Свідоцтво про народження, будь ласка !!

- Яке свідоцтво ? Вона вклеєна в обидва паспорти, має свою власну візу у моєму паспорті...

- Ну і що ?

І до Іванки -

- Звідки я знаю, що Ви - мама ?? Те, що вона вписана до Вас в паспорт, цього не доводить. Завтра прийде справжня мама, і я сяду у в"язницю. Виїзд дітей без згоди обох батьків - заборонений !

І тут я починаю розуміти, що справа дуже погано пахне. Іванка має інше прізвище, віза дитини стоїть в моєму паспорті, і вона - Ярослава Коваль. Жодних доказів материнства - немає, окрім наших чесних очей, та знання родимих плям Ярослави - Іванці цей аргумент здався достатньо переконливим для того, щоб сказати про це офіцеру :-)

Він хвилин 5 нас помурижив, сказав, що нам сильно пощастило, що його дочка зветься Іванка, і випустив-таки нас з рідної неньки.

Давно я вже не відчував такого непереборного бажання бухнути...

На Волі

Ми летимо ЛюфтГанзою, яку всі так хвалять (я теж), і яка подає на борту найгіршу їжу, що я колись їв у літаках, а саме пиріжок з незрозумілим контентом, зроблений з незрозумілого тіста. Бяка. Проте вино було добре, і мені вдалося хряпнути майже 2 стакани - один рідний, один замовив на непитущу Іванку і випив сам. Під літаком - Аеробусом А-320 - стелеться килим із хмар, місцями килим збивається настільки, що утворюється щось дуже схоже на гори - неймовірно гарна картина. Ми сидимо прямо за шторкою бізнес-класу, в якому є рівно один пасажир, та й то підозріло схожий на члена екіпажу.

Мюнхен

Цей аеропорт вразив нас обох - все блискуче, футуристичне. Туалет - це просто якась фантастика - з подавачем рушників я так і не розібрався:

Довго смикав за рушник, який з нього виїжджав при наближенні рук, а він все ніяк не хотів відриватись окремо від самого девайсу. Через кілька секунд рушник всмоктувався назад, а мені було незручно, що хтось скористається ним двічі :-) 

Інформаційне табло

Дефібрілятор ?

  Ми пройшли через декілька довжелезних, і абсолютно порожніх, коридорів, побігали за і проти руху рухомих доріжок, побачили працівника на самокаті, і взагалі купу цікавих речей:

Купа пультів незрозумілого призначення на одному ліфті. Як вони в тому всьому дають раду- не розумію...

Сіли на літак у Манчестер, і полетіли далі. Дитині на вході в літак презентували розмальовку і олівці, тому цей політ її зовсім не хвилював:

 

В Манчестер прилетіли вже вночі, і, пройшовши майже порожній аеропорт, і заповнивши т.з. landing cards, потрапили в міцні обійми родичів...

Дебільні жарти

Щойно мала взяла крем для ніг, і помастила ним руки. По приколу сказав їй, що якщо крем для ніг намастити на руки, то руки перетворяться на ноги.
Жарт не був оцінений належно - мала почала перелякано дивитись на руки зі словами "нііііі", а потім помила руки, а дружина енергійно зажестикулювала руками в мій бік, що зазвичай означає, що "сів дебільчик Євгенчик на травичку і сказав якусь дурничку"...

Святили баськи

Вербна неділя - треба йти до церкви святити "баськи". У церкву Святого Юра - неймовірно красиве місце.
Мушу сказати, що таку кількість гарних дівчат побачиш хіба у нічному клубі - чомусь так сталось, що в церкву всі вони приходять у міні-спідницях, і мега-класно нафарбовані. Дивитись на них - одне задоволення.
Спочатку всі, хто не встиг на службу, юрбились в дворі - діти пищали, дорослі хрестились і шипіли на дітей. Потім всі чомусь повалили всередину, і в мене один момент було відчуття, що будуть жертви через тисняву, як у мусульман під час свят. Групу священиків із кадилом ледве пропустили крізь юрбу прихожан, а потім за ними хлинули миряни, відштовхуючи одне одного - чи то використовуючи священиків як таран, чи думали, що так їм більше благословення перепаде.

Не витримав і пішов додому - було якесь відчуття "несправжності" того, що відбувається, декоративності чи що...

Ремонт кнопки ноутбука

От вилетіла в моєму лаптопі клавіша, я думав блін ну що я з нею робитиму, тре десь йти ремонтувати. І от з горя набрав на гуглі: "laptop lenovo вылетела клавиша", і перший же лінк показав геніальну статтю з картинками і відео як покласти кнопку назад: http://www.azbooki.ru/literatura.php?name=remont-klaviatury-noutbuka.txt
Ми живемо в епоху відкритої інформації. Ще 10 років тому на пошук відповідей, які ми гуглимо за секунди, витрачались дні - інформація збиралась по крупицям в книжках, журналах, від колег. Люди сиділи в бібліотеках, обмінювались книжками, а тепер цього майже немає. Людство накопичило величезну базу знань з миттєвим доступом з будь-якої точки світу. Сидячи в підвалі кожен знає все.

Хто не жив в епоху без інету не зможе зрозуміти мого захоплення :-)

Твіттер

Тепер щебетання нашої принцеси транслюється в інтернет-щебеталку - твіттер: http://twitter.com/movadoni

Скайп-статуси лишаються.

Ролики

Сьогодні вперше виходили на роликах. Успіхи на перший раз чудові - засвоїли пересування, повороти, спуски з гірок. І навіть без травм.