Eleven!

     Вперше я ржав з цього років десять тому. Ридали, як то кажуть, всім аулом - всією айронпорт тімою. В той час ці проблеми cutting edge технологій здавались такими чужими і далекими, що я аж ніяк не міг уявити, що стану колись такою ж їх жертвою, як ці два шотландці. Причому не в постановочному ролику, а в житті, і в житті це виявилось далеко не так смішно, як в ютубі.

 

 

     Сама по собі ця проблема здавалась мені давно забутою і переможеною, як холера чи бубонна чума. І тому я впевнено так під'єднав телефон (новий гугль_піксель, якбихтопитав) до бортового компа, і натиснув кнопку Дзвонити.

- Call!

- Sorry! Who do you want to call?

     Те, що відбувалось зі мною наступні 40 хвилин, я не можу назвати інакше, ніж пекло. Я називав імена, перейменовував в просте, суперпросте, найпростіше, значущі слова, імена, собак, котів, зайців, і заєк. Я диктував їй букви, цифри, швидко, повільно, сам, і не сам. Я просив її, Бога, долю, обкладав Sync3 п'ятиповерховими матами, кричав не своїм голосом, і доводив до сліз рідних. Я двічі мало не потрапив в аварію, пропустив свою стойку замовлень на макдрайві, і поїхав прямо з лівої смуги на перехресті Стрийська-Наукова.  Ця дура двічі подзвонила в сапорт Форда в Штати, і облегшила мій рахунок на 25 гривень. Вона подзвонила якійсь незнайомій дівчині, що була на вечірці. Вона засрала мою історію дзвінків неймовірною кількістю незрозумілої %уйні. Я робив хуйзна що, щоб супертехнологічне уйобіще з о%уєнно красивою підсвіткою розпізнало одне ім'я і один телефонний номер!!

 

    І знаєте що? Нічого не вийшло. Постійно переплутані і нерозпізнані імена, перебитий на середині набір, номери з половиною проковтнутих цифр, дебільне питання кому я хочу подзвонити і не менш дебільна констатація факту - "I can't help you". Да, бл%ть, ти дійсно не можеш! Все, чого я зміг від тебе добитись - дзвінок на 1580, і то не з першого разу. Де я, перебиваючи колцентр, лишив скаргу на те, що системи розпізнавання голосу в автомобілях, спроектовані і реалізовані клінічними дебілами. Скаргу попросив скерувати в ЛКП Лев, щоб ту електронну тьотю приїхали і гуманно усипили. Дуже бажано, разом з тими імбецилами, хто її створив.

    Ми стояли на парковці, і заїдали враження від каттінг ейдж технологій макфлурі. Я щойно завершив вибачатись перед всіма, хто постраждав від вулкану моїх почуттів. Внаслідок вражень від зіткнення з передовими технологіями, в мене трусились руки. Я думав - як сплять вночі люди, що розробляють подібну ху%ню? Ярослава тільки припинила хникати. Трохи оговтавшись від плідного спілкування з потужним штучним інтелектом, в голову повернулись конструктивні думки. Я від'єднав телефон від машини, відкрив гугль, натис на мікрофон, і дуже чітко в повній тиші сказав: zero-six-seven-six-six-two-four-zero-five-two. І подивився на екран. На екрані світився вирок. Десять років. За десять років ніц не змінилось. Половина цифр була відсутня, інші - перемішані. Я видихнув. І зрозумів. Я можу жити спокійно. Ми всі можемо. У світі, де передові технології не здатні розпізнати 10 цифр за 101 спробу, людині наразі не загрожує абсолютно нічого.

Згадався Андерсен. "Когда одна палочка і дєвять дирочєк істрєбят ціле військо, ти знову станеш Нільсом."

Коли, ти, дурна залізяко, почуєш за сто спроб девять цифр і одне ім'я, ти станеш людиною...