Суд

 
      Незважаючи на традиційний львівський дестрой, що особливо яскраво і страшно дивиться на Привокзальній, суд виглядає незле. Я вже звик, що все довкола може бути (і в принципі є) в гамні, но Суд, Податкова, Пенсійний Фонд, і Управління Пенітерціарної Служби - мають бути в шоколаді. Без цього немає Держави. Ви бачили будівлю управління пенітерціарної служби у Львові? Ні напевне. Ну погугліть. І ви точно бачили СІЗО біля Оперного. Так от для мене було одкровенням, що виглядають вони геть по-різному. 

    Ну ладно. Як я потрапив в суд - став учасником абсолютно дріб’язкового детепе з вини чувака, що вирішив спинитись біля бабкомату у потоці машин. О, доречі. Бажаючі давати поради а-ля:

"Потрібно їхати так щоб у будь-який момент можна було зупинитись."

і "Тримати дистанцію" (в місті, ага)

- прохання іти зі своїми порадами на...й, а дорогою купити собі машину, і спробувати зреалізувати на ній власні хворобливі фантазії. Опосля вибачення і покаяння приймаються цілодобово в фб і скайп. Так от. Подія була настільки серйозною, що її оформляло два патрулі поліції дві з половиною години. Спеціально засікав. Ні, не можна було ЄвроПротокол, так сказали потім Страхова і СТО. Доречі, КАСКО було, ніхто не був випимши, і ніхто не постраждав. В результаті пригоди Поліція забрала в мене права, і сказала очікувати повістку в суд.

     Мент на вертушці подивився на мене з притаманною їм підозрілістю, і пропустив. Всередині я зустрів гарну дівчину, яка (нажаль) не мала стосунку до моєї справи, але чомусь якось цікаво подивилась на мене, і пішла собі далі. Мені стало сильно приємно, що на мене зацікавлено дивляться такі дівчата, і я пішов шукати свій кабінет. Далі я пройшов крізь купку адвокатів, що з розхристаними сорочками люто виражались площадним матом прямо на коридорі, жваво щось обговорюючи між собою. Пройшовши через цей рівень, я потрапив до воріт чистилища - кабінету помічника судді.

    І тут мені вже зовсім стало подобатись в цьому закладі. Помічники судді являли собою двох симпатичних помічниць, які також якось дивно на мене поглянули. Мені останнім часом казали, що заняття спортом даються взнаки, але ж не настільки. Почуття власної офігенності росло темпами явно непропорційними до частоти спортивних тренувань. Я сказав що в мене повістка, помічниці заметушились, і тут в кабінет зайшла тьотя в костюмі Гарі Поттера.

- Хто це?

- Це Коваль Євген по повістці на 17:30 - кротко відрапортувала помічниця.

- Хай зачекає на лавці біля входу.

Я повернувся до Врат Чистилища, і почав видаляти СМСки. Доречі, я чув, що деякі люди роблять це в туалеті.  Як огидно.

    В цей момент Врата відчинились, і тьотя_в_костюмі_гарі_поттера вийшла, пройшла повз мене. Раптом вона обернулась, і почала витріщатись на мене в стилі попередніх дівчат, а також, як я потім зрозумів, в стилі мента на вході. Що за фігня?? Я звісно на днях купив книжку про оптимізм, читаю її по сто сторінок щовечора під бухло, і очікував, що то мені поможе. Але ж не настільки... Тьотя виглядала так, що навіть в найсміливіших фантазіях не смів припустити, що я її зацікавив, хоча старші леді завжди любили мене за надійність і духовну цнотливість :) І тут тьотя не витримала:

- Ви довго думали перед тим як так в суд прийти?

- Як?

- То є неповага до суду. Ви в шортах!

- Еее, перепрошую, та звідки мені знати, що сюди не можна в шортах? Жарко ж було. Я так на роботу хожу...

- На роботу?? Хм... Ну ходіть далі.

Так от чому вони всі так не мене дивились...

Тьотя пішла,і незабаром мене закликали в її кабінет, де була вона і одна з помічниць. Я думаю, ці помічниці поза судом напиваються всмерть, бо я ніколи в житті не бачив людей, що так бояться свого начальства. Тьотя сіла за стіл, повернулась до помічниці, і сказала:

-Чому порушуєте правила дорожнього руху?

Причому сказала вона це так тихо і розмито, що востаннє так зі мнов говорив чи то психіатр чи то ухогорлоніс в військоматі в 10-му класі. Але тоді, пригадую, айболіти читали якісь цифрові мантри, і питались чи я бува не пісяюсь, тому тоді було дещо легше. З третього разу я її розчув, і почав було говорити, що я врізався в кретина, що вирішив стати в банкомат посеред вулиці, та суддя сказала, що це все фігня, правила порушувати то зле, і чи знаю я розмір штрафу.

- Та де, звідки?

В цей момент Саша прислав мені СМСку що ми йдемо квасити, і мене вдруге мало не вигнали з "засідання".

- 340 грн + 272 грн судовий збір. Ось вам папірець. Все ясно? Судове рішення вступить у силу за 10 днів, принесете нам квитанцію, отримаєте рішення суду, і з ним - на Перфецького за правами. Раніше - не віддадуть.

І я пішов. Не зміг відкрити двері, пожартував з суддею про те, що вийти завжди було легше аніж зайти, усвідомив неоднозначність жарту, і вискочив в коридор. 

Дорогою я думав. На що два патрулі витратили 2.5 години часу? В них що, немає чим більше зайнятись? Навіщо в мене забрали права? За що? Я що, когось збив? Я був бухий за кермом? Навіщо був цей суд, адже не було жодної суперечки? Навіщо ми мучили цю втомлену жінку, і витрачали її час, і час її прекрасних помічниць на те, що взагалі абсурдно і абсолютно нікому не потрібно. Вона що, на це вчилась стільки років? В суду що, немає інших справ? Хто за це все заплатить? Ну ладно я - я втратив чотири години свого особистого часу. Я не хочу рахувати скільки це грошей. Але вони - державні люди. Допоки це все настільки абсурдно і неефективно - ми просто не можемо розбагатіти. Це нонсенс, і ця система має бути змінена.