Замість математики

- Порадь щось почитати.

- Почитай Патєряний рай.

...

- Ну як тобі?

- Хуйня.

Моя б воля - ввів би в середній школі зокрема курс спілкування замість тієї численної нікому не потрібної муті, яку запихають в нещасні дитячі мізки. Там вчителі могли б вчити дітей говорити щось хороше. А багатьох і взагалі в принципі хоча б щось говорити. Бо є багато людей, які взагалі не здатні зліпити докупи два слова. Ніби в голові повно всього, айкю теж на рівні, історію давнього Китаю знає, а людина - мовчить як риба об льод. Без 150 на грудь спілкуватись - найн. А якщо людина не п"є, то й взагалі найн. На щастя не вживає в нас мало хто, але то вже інша тема.  Після того як дитину навчать говорити, її навчатимуть говорити з іншими.

Роботи в педагогів буде дуже багато, і результат від цього курсу має бути незрівнянно кращий, ніж від курсів тригонометрії чи булевої алгебри.

Я незліченну кількість разів спостерігав і спостерігаю одну й ту саму ситуацію в багатьох чатах. Хтось один (надалі він гратиме роль ідіота) ділиться якоюсь цікавинкою. В моїх чатах це речі професійні, тому нехай це буде щось про Пітон (це - просто приклад):

Упс, Пітон - сильнотипізована мова!

Що означає цей месадж? Те, що людина зробила якесь відкриття, і хоче поділитись ним з іншими.
Що вона чує у відповідь? Підтримку її здивування, тобто співчуття? Дискусію у вигляді розвитку теми? Е-е нє. По-перше, 90% людей завжди промовчить. У відповідь на будь-яке повідомлення. Вони беруть участь в розмові лише коли щось потрібно їм самим, а не комусь там іншому. Від тих 10%, що захочуть відповісти, вопрощающій у переважній більшості випадків чує таке:

"Ти що не знав?"  або "А що тебе дивує?".

Одного разу я навіть почув у відповідь: "Я думав, ти знаєш Пітон", і людина щиро не розуміла чому така відповідь недобра. Але це вже за межею Добра і Зла, і на щастя так буває нечасто. Іноді в кінці відповіді дописується смайлик, і відповідь стає довершеною: "Ну ти реально дебіл. Як можна таке не знати!". І в такі моменти хочеться, щоб мовчунів було не 90, а 100%. А в людини надовго зникає бажання щось в когось питатись.

Окрема величезна тема - відповіді на запитання. Зокрема, професійні запитання колеги до колеги. Повірте, ніхто не хоче чути зверхності і авторитарності, коли щось питається. Людина прагне тактовної  розмови на рівних, а не директивних вказівок і повчань. Тим самим ті, кого запитують, визнають, що запитання ставить не дурник, а людині дійсно потрібна порада. Натомість за моїми спостереженнями людина часто отримує у відповідь однозначну директиву, а то й взагалі повчання пройти основний курс криптографії проктології. І те і інше однозначно натякає людині на те, що питання її - фігня, і в темі вопрошающій не рубає абсолютно. Та ще й турбує важливих людей такими дріб"язками. Однак це навряд чи те, чого очікує людина. Я, наприклад, очікую відповіді як би зробив колега, і аргументацію на користь такого рішення.

Як сказати людині, що її код міг би бути кращим, щоб не образити автора? Чому не можна відповідати хором, перебиваючи людину, якій адресоване запитання? Як сказати, що тобі не надто сподобалась кнайпа, яку порадив тобі локальний колега? Чому не можна говорити людям, що місце, в якому вони живуть - погане? Окремим підкурсом пустимо ведення дискусій. Там вчителі зокрема розповіли б учням, що в світі існують інші думки, ніж їхні, і не факт, що тамті інші - докорінно невірні. Як розділ - вміння сказати Ні таким чином, щоб людина зрозуміла, але не образилась. Вміння визнавати свою неправоту, і вибачатись, якщо когось образив, навіть випадково. Як мало людей це роблять, і як це знижує якість життя! Вміння дякувати. Ми так рідко це робимо!  І ще багато-багато чого. Цьому варто приділити увагу. Поки я не став міністром освіти - самостійно. Мені здається, що це дуже важливо.