Читанка

Ми живемо в сумному світі. Порошні офіси не дають особливого фану, і тому ми їздимо край світу, не побувавши на сусідній вулиці, і не бачачи скарби під ногами, розганяємо сум різним екстрімом, бухаємо нові і нові віскі, але нам все одно сумно !

Аж поки не згубиться читанка :)

       Ми називали її "буквар", і починалась вона, кажуть, зі слова "Ленін":) Я навіть не пам"ятаю, чи колись цю книгу губив, хоч був препоганим учнем, і навіть мав двійки в табелі. Щоправда, двійки були з креслення, у вчителя з дещо специфічним складним характером, сформованим здебільшого фронтовою контузією.

    
     Отже, сидячи на роботі по пояс у юніттестах, я побачив на телефоні +380726101хх, що не віщувало нічого доброго. Іванка ніколи не дзвонить мені з домашнього, це явно добралась до телефону Ярослава. Вона хоче, щоб я з нею погуляв. Це стається щовечора - їй не зрозуміти людину, що хоче відпочити після зміни, їй хочеться гуляти.

       Але сьогодні все інакше - загубилась "читанка". І не просто загубилась, а винен в цьому ніхто інший, як тато, бо він останній бачив покійну. 

- Я постараюсь купити тобі нову

- В мене немає чииииитанкиии !!

- Я зайду в Літеру.

- Коли ???

    Після 10-го дзвінка і 20-го "Коли ???", кинувши тести напівдороги, я пішов у Літеру. Колись фантастичний магазин, яким ми блукали з коханою годинами - порожній. Навіть консультантів там нема, і це - жубринка ! Книгарня, схоже, помирає. І до того ж, читанок там - немає.

І ось я вдома. З порогу на мене застрибують:

"тааааато ! чиииииитанка !!!", 

на що я резонно намагаюсь зауважити, що проблема по суті надумана, і не варта і сльозинки принцеси.

   Іванка вже виглядає відповідно  - як людина, мозок якої відкохали і продовжують кохати не першу годину поспіль.

    Але я ж чоловік ! Зараз моя черга підставити свій мозок, і нехай його після тіммейтів, Ліз, та інших гуманістів відкохає ще маленький монстр без читанки.

- Я не піду в шкооооолу.

- Не підеш.

- В мене немає чииииитанки !

- Немає.

- Що роооообити ???

- Не знаааааю !

Господи, що я тільки не говорив !! Я впевнений, що якби я відкинув копита, таких сліз би не було і близько. І врешті я надумав:

- Ярослава, а давай перерахуємо всі варіянти, і виберемо найкращий !

- Ніііі ! Я не піду в шкооооолу !

- Ну добре. А давай перерахуємо варіянти компу, а він скаже який найкращий. Він жеж комп, він знає все.

Набравши на клаві 4 варіанти:

- Не йти в школу

- Піти в школу так, ніби нічого не сталось

- Не піти на перший урок, за це час купити читанку

- Позичити книжку в сусідки

А тепер ми запитаємо в лаптопа ! Він точно знає !

- Звідки ?

- Ну так він жеж компьютер !

І тут я задумався - як би то малявку надурити ?? І набрав на гуглі "Make a decision", що викинуло мене на сайт - вводиш опції, і він приймає рішення за тебе. Одна біда - сайт не розумів юнікода, і тому, навіть не розібравшись в суті питання, викинув мені порцію абракадабри. Вдивляючись в монік після мого "Щас буде рішення", Ярослава сказала:

- Що це, тато ?

- А це, доню, Юнікод ! Щас ми перекладем твої питання на ангельську, і всьо буде зрозуміло !

І ми переклали. І підлий комп, знову не розібравшись у ситуації, обрав "Don't go to school", що на рідну ми переклали як "Йдемо до школи, ніби нічого не сталось".

      Тут підійшов час митись - час, коли більшість дітей чомусь казяться, бо митись вони не хочуть. Це якась загадка - в дітей їде дах від вітру на дворі, і від необхідності йти купатись, і чому це так - ніхто не зна...

- Не піду митись і не буду спати !

- Чому ?

- В мене немає читанки !!!

- В мене також. Але якщо я не буду митись, вікінги виженуть мене з племені !

- Аааааааа ! Чииииитанка !!! Таааааато ! 

Хряпнувши 0.5 пива, я згадав про метод доведення ситуації до абсурду, і, дивлячись на Ярославу, що сиділа на табуретці з трагедією в очах, сказав слова, за які Іванка мене, мабуть, вбила би без суда і слідства:

- А от уявляєш, Ярослава ! Приходиш ти завтра у школу, а Людмила Петрівна прямо з порогу:

"В неї немає читанки !!!"

І пальцем так на тебе - ТИЦЬ !

Це був ризик, та замість нових нот плачу я почув голосний сміх. І вирішив поглибити тему:

- А от йдеш ти в школу, а на вході стоїть охоронець. Ну той самий, що контролює, щоб учні курили тільки з фільтром. В його очі як рентген. І він гримає:

"Ця дівчинка прийшла в школу без читанки !!!"

У відповідь - напад реготу. Хмм...

- От на зупинці, щоразу як ти йдеш до школи, снідає бомж. Ну той самий, якому тато щоранку купує гарячий чай, він ще схожий на Паоло Коельо. І от він сидить, бачить тебе, піднімає свої зашкарублі волохаті пальці, вказує на тебе, і на всю зупинку волає дурним голосом:

"В неї немає читанкииии !!!"  

І всі на тебе дивляться, і бачать - вона без читанки.

І що ви думаєте ? Сльози ? Істерика ? 

Та ніфіга - голосний сміх, мабуть через розуміння того, через яку дурницю вона полюбила мозок мамі, зірвала з роботи тата, та проплакала дві години.  
А я - "молодець" ! Я беру малявку на руки, вкладаю спати, і отримую лаври героя, що заглушив кулемет, кинувшись на амбразуру. Вона, остаточно усвідомивши дріб"язковість проблеми, влаштовується в мене на руках, і зі словами "Тато, я так тебе люблю", засинає в моїх обіймах. 

Читанка буде завтра...