Вечір

Як ви уявляєте собі вечір чоловіка після роботи ? 

Футбол і люди-картинки в телевізорі ? Туалет на півгодини з книжкою "Код Да Вінчі" під пахвою ? Банка пива ?

Ну що ви, ми не такі !

     Сьогодні на роботі я конкретно заєбався. Я міг би сказати "закрутився", "змучився", або "стомився", та я наполягаю, що я саме заєбався.

      На вечерю - макарони. Я люблю макарони, особливо з тертим сиром, тому механічно висипаю тертий сир у кастрюлю, ретельно перемішую, і чую подяку:

- Тато, що ти зробив ??

- А що ?

- Я не їм макарони з сиром !

- Ой, вибач, я не знав.

- Це вже другий раз !

Назріває скандал. Після тривалих перемовин Іванка пробує залагодити справу:

- Ярослава, а можна я щось запропоную ?

- Що ?? Нового тата ?!

     Далі Код Да Вінчі мені теж не світить. "Людина-гора" - найгірша з можливих забавок, тому що під час неї необхідно повзати по квартирі з накинутою на голову ковдрою, імітуючи гору, і під дикі воплі Ярослави брати її в полон. Під ковдрою душно, а бігаючи по квартирі з ковдрою на голові, я рахую головою кути. Зловивши малявку в полон, треба бути дуже уважним, щоб не покалічили, бо гора як жива істота нею не сприймається категорично, і удари бувають дуже відчутні. І тому я пробую прикинутись мертвим.
З цього нічого не виходить - дитина спочатку кричить мені у вухо, а потім відкриває пальцями око, і таким чином визначає, що я ще живий.

      На щастя, з людини-гори вдалося домовитись на Спіріта-душу_прерій. Гра наступна - на матраці є двоє - кінь Спіріт і полковник. Задача коня - лишитись вільним, скидаючи полковника, задача полковника - приборкати коня. Гра має велику перевагу - вона хоч і дуже активна, та не травматична, і не вимагає бігати по хаті. Витримавши кілька раундів, я відчув, що макарони просяться назовні, ліг горілиць, і напевне мав такий вигляд, що як кінь полковнику був вже нецікавий. 

     Проте був цікавий як пес. Гра "Пес і муха" - хороший варіант у випадку, коли нема сил вставати, а бавитись дитині хочеться. У дітей взагалі в жопі батарейка, а в деяких, здається, ціла електростанція. Пес лежить на ліжку, довкола нього літає здоровезна 20-кілограмова муха, і кусає за різні місця. Задача пса - хвостом або мухобойкою (реально це тапок) прихлопнути муху, яка з криком взлітає, щоб за кілька секунд знову приземлитись на пса. Ідеальним варіантом, хоч це і нечасто вдається, є утримання мухи на дистанції, кидаючи в неї снарядами-тапками. При грамотній організації гри зі снарядами можна навіть трохи відпочити.

      "А тепер давай - покатуляй мене". Це - проста нетравматична забавка. Потрібно в обнімку катулятись по матрацу туди і назад під захоплений вереск дитини. Трохи покатулявшись, я відчуваю, що більше не можу.

       На щастя, підходить час сну, і на кухні вистигає мій чай. На сьогодні я вільний...

Похід на г. Лопата

От тобі й маєш толк з фейсбучних друзів - серед сотні оних жоден не зголосився на оголошення про похід на гору Лопата в районі Сколе. Маршрут Арсен обіцяв дуже легкий, що й було заявлено в запрошенні, однак це не зупинило друзів - за три дні ми зібрали 1 лайк і 0 бажаючих. Ну не біда - підемо вдвох.

      Вночі сни було страшно цікаві, з наголосом на слові "страшно". Певно якийсь психіатр на мені міг би захиститись - така єресь мені часом сниться. От цієї ночі я невдало зачепив підйомним краном якийсь комбайн за сталевий кут, а комбайн виявився сильніший за сам кран, тож кран впав, і завалив собою площу від цитаделі у Львові до пам"ятника Пушкіну у Житомирі. І я подумав, що мені це не подарують, і почав партизанити в околицях парку Костюшка, а коли замучало сумління - пішов здаватись. І саме в цей момент від рук правосуддя мене врятувало те, що пролунав якийсь голосний звук, який виявився вперше почутим будильником нового мобільника. 

       Розбитий партизанським життям і переживаннями, я так-сяк привів себе до ладу, і ми пішли на електричку з вірним супутником - Ярославою. "Не-фейсбучний друг краще фейсбучних двух". Вона тягнула на собі наплечник зі змінним одягом, термосом рівно на одне горнятко, 100 гривнями, та речами, що їх дівчата візьмуть навіть у пекло - гребінцем, вологими серветками, і тому подібним.

Сколе. Електричка поїжджає туди за півтори години, там по брудній дорозі ми добираємось до рекреаційної зони Павлів Потік:

Тут починається наш маршрут, і саме тут, на самому початку, Ярослава сказилась від величезної кількості дуже чистого снігу:

Такі ангелики періодично з"являються на снігових полях у Карпатах. Вчені підозрюють позаземні втручання.

Технологія виробництва ангеликів...

Само собою, від такої активності одяг стає мокрим дуже швидко. 

Прямо біля станції ми зустріли місцеву бабусю, яка покрутила пальцем біля скроні на питання "Як пройти на Лопату":

"Та йой, та то такі сніги впали, а Ви ще й з дитиною !"

Ми вислухали, і пішли собі на Лопату:

Во, заборонний знак ! Пожежна небезпека взимку. Як то треба палити вогонь, щоб зараз запалити ліс - не уявляю. Напалмом напевне, не менше. Заборонний знак - вірна ознака того, що ми на правильній дорозі :)

Довкола купа підставок під горнятка :)

І глибокий щільний мокрий сніг.

Дорогою зустрічаємо зграйку місцевих дядьок, які роблять звичного жеста пальцем біля скроні - "не пройдете", але ми вперто йдемо далі, і приходимо до точки, де немає ані стежки, ані зв"язку. Далі лише назад - очевидно, що з дороги ми збились, бо на деревах вже давно немає жодних маркувань.

Дійшовши до бази "Гуцулка"

ми попитались в господарів як пройти на Лопату, і отримали добре знайому відповідь - "нереально, навіть не пробуйте. Все завалено снігом."

      Тут я згадав про електричку в 4-й годині, і вирішив здатись.

- Давай поїдемо додому раніше.

- Чому ?

- Розумієш, ми все одно не встигнемо на Лопату - місцеві кажуть, що там все завалено снігом.

- Але ж місцеві чули, але самі не ходили !

Мені стало соромно за цю слабодухість, і ми покарабкались вгору в пошуках стежки на Лопату. А дорогою вирішили зліпити сніговика:

А потім пішли вгору, і вийшли-таки на стежку, яка поза сумнівами була дорогою на Лопату, оскільки мала чітке маркування,і (о диво), була непогано протоптана ! І ми потопали нею вгору.

Сліди явно позаземної істоти.

Ще одна дивна істота в глибокому снігу - виглядає як мала симпатична дівчинка, але з величезними руками. Якщо серйозно - після сніговика руки в нас настільки промокли, що довелось віддати Ярославі єдині сухі рукавиці, які були їй дещо завеликі.

 

Малявка хоч час від часу і вимагала відпочинку, все ж вперто йшла вперед, не дозволяючи її обганяти, та твердила, що будь-що дійде до вершини. Після 2-годинного підйому нам таки довелось повернути назад - "Ми вже загартували свій характер" - сказала мандрівниця.

Снігу навалило неймовірно багато, і дорогою ми звільняли від нього ялинки.

Крім звільнення ялинок від снігу дорога додому включала іншу забаву - той, хто йшов попереду, лишав послідовнику якийсь "сюрприз", намальований на снігу:

Типовий приклад "сюрпризу"

       Під кінець подорожі я був дуже втомлений, зате в малявки відкрилось друге дихання - вона замість йти почала бігти. Через глибокий сніг що 50 метрів вона падала, та щоразу піднімалась, і бігла далі. Так ми дійшли до Сколе.

    Сколе місцеві називають "Скольо", чи щось таке. Цей райцентр з населенням 5.000 людей справляє дуже сумне враження. Плац біля вокзалу просто залитий водою і брудом, посеред цього стоїть будка 1х2 метри, на якій гордо написано - "Автостанція". Квитки там не продають. І поруч - три платформи. Навіщо там "платформи" - не маю гадки. Всередині сидить тітонька і водій маршрутки на Львів, що стоїть поруч. Тітонька каже, що маршрутка "через 5 хвилин", і це один з найменш точних естімейтів, які я коли-небудь чув. Водія кличуть пити каву, і реально ми відправляємось хвилин через 40.

Перевбравшись, наскільки це можливо, в сухий одяг, і поклавши голову мені на коліна, Ярослава миттєво вирубається...

Деякі висновки:

• Весь змінний одяг має бути в надійних кульках, інакше він може виявитись мокрим. В нас це сталось через мокрий сніг і сидіння на наплечнику.
• Їжі потрібно сильно більше, ніж ми взяли (6 яєць і 10 канапок з батону).
• Гарячого чаю багато не буває :-)
• Готуйтесь до того, що за наявності мокрого снігу одяг буде частково мокрий. Якщо ви з дитиною, буде мокрий повністю - втримати її від валяння в снігу і інших ірраціональних з дорослої точки зору речей - абсолютно нереально. 

І наостанок - такі походи - не лише чудове проведення часу і фізпідготовка, але й загартовування характеру, особливо дитячого. Малявці було нелегко, але вона йшла вперед, і не боялась бути сам-на-сам з не дуже привітною природою. Впевнений, що такі вчинки роблять її сильнішою і мудрішою.

Що ти робиш ?

Крошка-сын к отцу пришел,  и спросила кроха:   - Что такое хорошо,  и что такое плохо?   У меня секретов нет, слушайте, детишки, папы этого ответ, помещаю в книжке (С) В. Маяковский

Нещодавно мене запитали що роблять програмісти. Людина чула про якийсь "код", та ніколи в житті його не бачила. Всі посміялись, але потім мені стало соромно, і я зрозумів, що такі очевидні для мене речі можуть бути зовсім неочевидні іншим. І ось що я відповів:

Отже, комп"ютер сам по собі - це купа заліза, в основі якої лежить т.з. процесор - залізячка розміром з не дуже довгий ніготь. Ця залізячка вміє виконувати команди (дуже примітивні). Щоб комп"ютер зробив щось - надрукував "Привіт", 2 додав 2, показав тобі ел. лист від іншої особи - йому потрібно сказати це зробити. Сказати йому можна, давши йому набір отих самих команд. Як цей набір писати - знають програмісти. 
Оскільки процесор вміє виконувати лише дуже примітивні команди, які людині писати дуже важко, люди придумали "мови програмування високого рівня". Тепер ніхто не пише команди напряму, для цього користуються цими мовами, а спеціальні програми перекладають цей *код* (набір інструкцій комп"ютеру написаний на певній мові програмування) в коди, які розуміє процесор.
От написання цього *коду* і є нашою роботою. 
Щоб було ще цікавіше - *код* зараз - це все !  В твоєму мобільнику, в твоїй машині, в пральній машині, в принтері - основа - процесор, і *КОД*, що ним керує.

приклад коду (класика)
***
print "Hello, world !"
***

Друкує на екрані фразу "Hello, world !"

Одразу згадав історію. Якось ввечері зайшов я в впн зробити трохи роботи, і мав відкритий термінал:

- Що ти робиш ?

- Працюю

 - І за це тобі платять такі шалені гроші ?

- За що "за це" ?

- За оце "коваль коваль коваль..." ?

 

Дивні баги

Одного разу мій макбук повернувся з затяжного ремонту - довготривала реабілітація йому знадобилась після прийому на грудь клавіатуру надмірної дози коньяка марки Старий Кахеті. І от нарешті його полікували, і моя прєлєсть повернулась "в строй". 

З одним лише ганчем - якось дивно працював фейсбук. На чорному фоні є поля логіна і пароля, та залогінитись - неможливо. Картинка дуже схожа на ситуації, коли сайт не підтягує CSS-файли. Та, думаю, фігня - зараз почищу кукі, кеші, шмеші - все поправиться. 

        Не допомогло. І що найбільш дивно - в хромі і сафарі - те саме. Решта сайтів працюють, і лише в блозі немає кнопки "Логін". На десктопному компі поруч - є, а на макбуку - відсутня. Я вже і скролив, і зменшував шрифт - нема кнопаря і все !

Хмм, дивний глюк. Попереставлявши браузери, і переконавшись, що проблема нікуди не поділась, я спустився трохи нижче - до налаштувань проксі. Тут було все ок, що без проксі, що з проксі - той самий глюк. Подивившись файл /etc/hosts, і не знайшовши там ніяких проблем, я пішов в кімнату маководів, де кращі уми довго крутили мак у руках, і врешті дійшли до того, що поміняли MTU на мережевому інтерфейсі, а вайфай замінили дротом. Результат - нульовий.

       Думали думали, сказали що в мене неправильний макбук, і врешті не придумали нічого кращого, ніж старий спосіб - reboot.
       Комп бутнули, і це не допомогло. Але свою роль таки зіграло, бо при завантаженні ми побачили повідомлення "bla bla bla time is 01/01/1970 00:00:00". Після виставлення часу поближе до реальності, проблема зникла.

Чому ??

Та біс його знає ! Можливо екран був чорний і негарний, бо система вирішила, що в 1970-му році ще не було CSSів, і тягнути їх не потрібно. А логін не працював, тому що я в 1970 ще не існував, і відповідно не можу логінитись у Фейсбук :) А кнопка Логін була прибрана з блогу, тому що мене ще нема, а якщо ти ще не народився, то і бложити тобі немає про що.

      Невірний час - це одна з причин, які часом призводять до дуже і дуже дивних проблем. Інша відома мені причина, яка призводить до сказу в юнікс-подібних систем - відсутність місця на диску. Якщо система починає виробляти дивні речі, які неможливо зрозуміти - перевірка логів на предмет рядочків "У вас лишилось -200мб диску" - це те, з чого я завжди починаю обряд ікзорцизму.

Тепер другим пунктом я додам перевірку часу...

Читанка

Ми живемо в сумному світі. Порошні офіси не дають особливого фану, і тому ми їздимо край світу, не побувавши на сусідній вулиці, і не бачачи скарби під ногами, розганяємо сум різним екстрімом, бухаємо нові і нові віскі, але нам все одно сумно !

Аж поки не згубиться читанка :)

       Ми називали її "буквар", і починалась вона, кажуть, зі слова "Ленін":) Я навіть не пам"ятаю, чи колись цю книгу губив, хоч був препоганим учнем, і навіть мав двійки в табелі. Щоправда, двійки були з креслення, у вчителя з дещо специфічним складним характером, сформованим здебільшого фронтовою контузією.

    
     Отже, сидячи на роботі по пояс у юніттестах, я побачив на телефоні +380726101хх, що не віщувало нічого доброго. Іванка ніколи не дзвонить мені з домашнього, це явно добралась до телефону Ярослава. Вона хоче, щоб я з нею погуляв. Це стається щовечора - їй не зрозуміти людину, що хоче відпочити після зміни, їй хочеться гуляти.

       Але сьогодні все інакше - загубилась "читанка". І не просто загубилась, а винен в цьому ніхто інший, як тато, бо він останній бачив покійну. 

- Я постараюсь купити тобі нову

- В мене немає чииииитанкиии !!

- Я зайду в Літеру.

- Коли ???

    Після 10-го дзвінка і 20-го "Коли ???", кинувши тести напівдороги, я пішов у Літеру. Колись фантастичний магазин, яким ми блукали з коханою годинами - порожній. Навіть консультантів там нема, і це - жубринка ! Книгарня, схоже, помирає. І до того ж, читанок там - немає.

І ось я вдома. З порогу на мене застрибують:

"тааааато ! чиииииитанка !!!", 

на що я резонно намагаюсь зауважити, що проблема по суті надумана, і не варта і сльозинки принцеси.

   Іванка вже виглядає відповідно  - як людина, мозок якої відкохали і продовжують кохати не першу годину поспіль.

    Але я ж чоловік ! Зараз моя черга підставити свій мозок, і нехай його після тіммейтів, Ліз, та інших гуманістів відкохає ще маленький монстр без читанки.

- Я не піду в шкооооолу.

- Не підеш.

- В мене немає чииииитанки !

- Немає.

- Що роооообити ???

- Не знаааааю !

Господи, що я тільки не говорив !! Я впевнений, що якби я відкинув копита, таких сліз би не було і близько. І врешті я надумав:

- Ярослава, а давай перерахуємо всі варіянти, і виберемо найкращий !

- Ніііі ! Я не піду в шкооооолу !

- Ну добре. А давай перерахуємо варіянти компу, а він скаже який найкращий. Він жеж комп, він знає все.

Набравши на клаві 4 варіанти:

- Не йти в школу

- Піти в школу так, ніби нічого не сталось

- Не піти на перший урок, за це час купити читанку

- Позичити книжку в сусідки

А тепер ми запитаємо в лаптопа ! Він точно знає !

- Звідки ?

- Ну так він жеж компьютер !

І тут я задумався - як би то малявку надурити ?? І набрав на гуглі "Make a decision", що викинуло мене на сайт - вводиш опції, і він приймає рішення за тебе. Одна біда - сайт не розумів юнікода, і тому, навіть не розібравшись в суті питання, викинув мені порцію абракадабри. Вдивляючись в монік після мого "Щас буде рішення", Ярослава сказала:

- Що це, тато ?

- А це, доню, Юнікод ! Щас ми перекладем твої питання на ангельську, і всьо буде зрозуміло !

І ми переклали. І підлий комп, знову не розібравшись у ситуації, обрав "Don't go to school", що на рідну ми переклали як "Йдемо до школи, ніби нічого не сталось".

      Тут підійшов час митись - час, коли більшість дітей чомусь казяться, бо митись вони не хочуть. Це якась загадка - в дітей їде дах від вітру на дворі, і від необхідності йти купатись, і чому це так - ніхто не зна...

- Не піду митись і не буду спати !

- Чому ?

- В мене немає читанки !!!

- В мене також. Але якщо я не буду митись, вікінги виженуть мене з племені !

- Аааааааа ! Чииииитанка !!! Таааааато ! 

Хряпнувши 0.5 пива, я згадав про метод доведення ситуації до абсурду, і, дивлячись на Ярославу, що сиділа на табуретці з трагедією в очах, сказав слова, за які Іванка мене, мабуть, вбила би без суда і слідства:

- А от уявляєш, Ярослава ! Приходиш ти завтра у школу, а Людмила Петрівна прямо з порогу:

"В неї немає читанки !!!"

І пальцем так на тебе - ТИЦЬ !

Це був ризик, та замість нових нот плачу я почув голосний сміх. І вирішив поглибити тему:

- А от йдеш ти в школу, а на вході стоїть охоронець. Ну той самий, що контролює, щоб учні курили тільки з фільтром. В його очі як рентген. І він гримає:

"Ця дівчинка прийшла в школу без читанки !!!"

У відповідь - напад реготу. Хмм...

- От на зупинці, щоразу як ти йдеш до школи, снідає бомж. Ну той самий, якому тато щоранку купує гарячий чай, він ще схожий на Паоло Коельо. І от він сидить, бачить тебе, піднімає свої зашкарублі волохаті пальці, вказує на тебе, і на всю зупинку волає дурним голосом:

"В неї немає читанкииии !!!"  

І всі на тебе дивляться, і бачать - вона без читанки.

І що ви думаєте ? Сльози ? Істерика ? 

Та ніфіга - голосний сміх, мабуть через розуміння того, через яку дурницю вона полюбила мозок мамі, зірвала з роботи тата, та проплакала дві години.  
А я - "молодець" ! Я беру малявку на руки, вкладаю спати, і отримую лаври героя, що заглушив кулемет, кинувшись на амбразуру. Вона, остаточно усвідомивши дріб"язковість проблеми, влаштовується в мене на руках, і зі словами "Тато, я так тебе люблю", засинає в моїх обіймах. 

Читанка буде завтра...

Всім по...

Скоро зима - подумав я в листопаді, і цього разу сніг в нашому під"їзді не падатиме. Для цього потрібно тільки закрити вікна на двох поверхах, і посклити два вибиті вікна. Накупивши відповідного реманенту, та озброївшись інструментом, я вийшов на сходову, і взявся до роботи. А треба сказати, що на моєму поверсі і так все ок, а на поверхах, де я це робив - живуть далеко не самі порохняві бабусі - в кожній хаті по одному, а то й по кілька молодих працездатних людей. Ну нічого, я звик, що всім побоку. 

Точніше, не зовсім всім побоку. Всі навіть навпаки - дуже і дуже обурені, і в праведній ненависті бакланять ЖЕКи, Януковича, та інших достойників, і обіцяють з усім цим розібратись - написати в ЖЕК, в прокуратуру, в Лігу Націй, та ще багато куди, бо ж так жити більше не можна. Одна біда - як тільки доходить до якоїсь конкретики - революціонерів фіг знайдеш. Тому я собі виробив таку тактику - коли мене починають грузити, кажу щось таке: 

Яка класна ідея ! Підготуйте листа в ЖЕК на цю тему, внизу підпишіться, я підпишу. Як жеж раніше нікому таке не спало на думку ?!

Після цього - гарантовано чистий спокій, і само собою - жодних листів і дій. 

Але вікна від того не заскляться. Для цього потрібне скло, гачечки, шуруповерт, і теде. Ото стою я на вікні, тримаю в зубах "цвікі", а між ніг - шуруповерт, і чую:

- О ! Нам склять вікна. То Ви ? А я думала це ЖЕК. Але ж вони такі-растакі - не склять.

- Таке життя. Може підключитесь ?

- Та я б залюбки, але зайняті такі всі - просто не просихаємо. А Ви робіть, це добре.

Ну нічого, я звик. І от з цигаркою в зубах до мене наближається будинковий активіст - пацан років 25 на ім"я Сашко. Він живе на цьому поверсі, і завжди помічає всі недоліки і баги, і... каже про них мені. То є корисна і серйозна фігура. Я було подумав, що він хоч цигарку з писка вийме, та запропонує щось потримати, та почув:

- Вікна закриваєш ?

- Так.  (ти чо б...ть не бачиш ??)

(з акцентом через цвяхи в зубах)

- Там ще туйво... внизу шибу вибили.

німа сцена.

- Я вже засклив. 

- А... Знову виб"ють.

- Ще раз засклю. Вибач, незручно говорити. Цвяхи заважають.
- Там ще лампочка перегоріла.
німа сцена
- Я вчора поміняв.
- А. То треба в ЖЕК написати.

- Напиши.

Ще живучи в іншому будинку, я вирішив щось зробити з запахом котячих екскрементів на сходах. Ну всі в курсі - густий такий штинь, аж очі виїдає. А сцяли там постійно в одну точку, прямо як в туалет - прямо під двері сусідці на другому поверсі. Витративши чимало грошей і часу на пошук засобу, я прийшов до дверей сусідки, щоб попередити її про сію акцію. І знаєте, що я почув ? 

"Це ж спочатку помити треба було"

Скільки буду жити, мабуть не зрозумію цього. Не дивно, що сотнями років нас всі гноблять, і ми почуваємось кріпаками навіть у власній країні. І винуваті нам москалі, донецькі, януковичі, але тільки не наша всенародна байдужість, лінь, і пустопорожня балаканина, загорнута у красиві обгортки...

Житомир, історія

Після відвідин личаківського цвинтаря у Львові згадав, що мама розповідала про польський цвинтар у Житомирі, де я жодного разу не був. Почитавши, я зрозумів, що не знаю про історію рідного міста майже нічого. Це журбинка...

nashzhitomir.net/istoriya/drevnie-i-starye-kladbischa-zhitomira-t9893.html
http://histzytom.blogspot.com/

Личаківський цвинтар

..людина завжди цікавилася трьома речами:

По-перше - своїм калом, по-друге - питками 

та казнями, і уродами.

(С) Казка про рєпку, або хулі не ясно.

Класик забув, або свідомо не вказав потяг людей до цвинтарів. Але оскільки Личаківський цвинтар вже біля 150 років діє не лише як цвинтар, але і як музей - не дивно, що гуляти там - одне задоволення. Я жодного разу на свій сором там не бував, аж поки не став регулярно відвідувати Погулянку з Ярославою - вона ходить туди на малювання. 

Отже, на вході платимо 20 гривень, і нам відкривається 50 гектарів старовинного цвинтаря. А оскільки тут ховали людей переважно багатих, тут є на що подивитись.

Антикотин

Задовбали коти в будинку - безсовісні сусіди зовсім за ними не слідкують, і тому коти гадять де їм заманеться, заповнюючи густим смородом весь будинок. На сусідів впливати - справа марна - їм хоч кол на голові теши, тож доводиться використовувати технічні засоби. Я вже колись розповідав, що успішно застосовував потужний галогенний прожектор з коротким інтервалом блимання для виживання зі сходової клітки гоп-компанії. Тоді під кінець першого ж вечора експерименту мені було запропоновано лампу зняти - так їх це дістало. Дійсно, коли кожні 10 секунд над головою вмикається 100-ваттна лямпа, а через 10 секунд вирубається - в будь-кого здадуть нерви.

А проти котів що ? От пробував я вітчизняний засіб "Антигадин", від якого коти почали гадити в місця обробки особливо завзято. Я б його перейменував у "Smell & Shit", бо ефект від нього прямо зворотній. Знаючи яким лайном здебільшого наповнений наш ринок, я купив на ебеї засіб без кирилиці на упаковці: 

в

Без особливої надії попшикавши, за тиждень не побачив на сходах жодного представника смейства кошачих. Певно сусідам важко зрозуміти чому мурка тепер гадить вдома, а не як належить - під дверима сусідів. Що то таке з нею сталось ?!

Agile Coach Camp

Я не дуже дотичний до якогось еджайл-світу, і тим більше не є еджайл-тренером, та мені було досить цікаво на даному заході. Щоб не забути що там було, викладаю нотатки, зроблені на події:

І коротка розшифровка.

 

 Give thing a name is a bad idea

Люди не люблять нових термінів. Тому, якщо ви намагаєтесь проштовхнути щось нове іншим людям, то придумати цьому ім"я - найгірше, що Ви можете зробити. Наприклад, якщо Ви скажете своїм бійцям, що ввечері кожного дня у вас буде "ретроспектива", вони мислєнно пошлють Вас на три букви з більшою ймовірністю, ніж якщо Ви скажете, що щовечора ви будете збиратись для обговорення і аналізу дня, що минув.

Якась класифікація типів працівників

• Самурай - чудовий солдат, але солдат
• Самотній рейнджер - self-driven чувак
• Оракул - асоціальний гік з височезним авторитетом, який сидить в своїй печері, і в якого всі радяться

 

 Non-violent communication

Перше - ніколи не говоріть людині, що вона ідіот, якщо вона зробила щось погане. Це не людина ідіот, це її вчинок ідіотський. З точки зору психології, це - велика різниця.

Друге - говоріть про свої відчуття, а не про чужі. Адже насправді, це єдине, про що Ви знаєте достеменно, все решта для Вас - лише припущення. Краще сказати - "Читаючи твій гамнакод я почуваюсь так, ніби мене занурили головою в унітаз", ніж "своїм гамнакодом ти наплював мені в душу". 

Ви не знаєте причин, з яких був написаний гамнакод, а можливо це і взагалі не такий вже й поганий код.

Те саме, доречі, викладається в книзі про дітей "Общаться с ребенком - как ?".

 

Getting Feedback

Отака порада про отримання фідбека від половинки на тему - наскільки половинці добре. Порада може бути застосована і на роботі. Я не до того, що можна мати половинку і на роботі, я про команду :)

Отже, малюємо вертикальну лінію, і робимо два стікера - для себе і половинки. Стікер, наліплений вгорі вертикальної лінії, означає, що Вам добре. Стікер Вашої половинки, наліплений внизу вертикальної лінії, означає, що Вам ппц половинку час вести в ресторан, або влаштовувати романтичну вечерю, або просто згадати, що вона - жінка :)

Поки що все.

Київ, 1 лютого

Чим запам"ятався Київ - все завалено снігом. Просто завалено, навіть самий центр. Завалені навіть підходи до пішохідних переходів.

Але зато - золоте Бентлі:

Думаю, це якось пов"язано з зимою, хоч я і не спромігся знайти бодай якийсь сенс у натягнутих по всьому Київу стрічках:

Я б міг подумати, що вони убезпечують громадян від падіння бурульок, якби вони не були натягнуті через весь тротуар на висоті 2.5 метри...

З позитивного - хороший паб "Баварський дом пива" - добра їжа, класне пиво, побожні ціни.

Знайти туалет - mission impossible

Київ, 06:40. Прибуття поїзда №92 з Львова.

Ще в потязі в мене визрів чіткий план - на вокзалі я маю почистити пір"ячко, поснідати канапками, погуляти по центру, і на 10-ту годину потрапити на Agile Coach Camp. Знаючи, що на київському вокзалі досить пристойні туалети, я не став прокидатись за годину до прибуття, аби потрапити в туалет в потязі, і, вийшовши на перон, попрямував у знайомому напрямку - вбік від головного ескалатора.

Хмм... через коридор натягнута стрічка, на якій написано "Туалет не працює". Звичайно ж, жодних пояснень і порад - нема. Не біда, йдемо в туалет навпроти, але там... те саме ! Обійшовши всі зали, і не знайшовши ніякого туалета взагалі, навіть зачиненого, я вирішив піти в напрямку південного вокзалу - там він точно має бути. І він там таки є, і - о диво - відчинений, і... безкоштовний ! Так-так, всі туалети на вокзалі зробили безкоштовними. І тут можна було б зрадіти Покращенню, але потрапивши всередину, мені захотілось в платний. Про те, щоб чистити там зуби, не могло бути і мови. В кращому випадку - чоботи, і то обережно. Сморід, натовп, половина туалету чомусь перегороджена універсальним відкриттям киян - стрічкою з червоними смужками. 

Маленький ліричний відступ - справа в тому, що такими стрічками обліплений тепер весь київ, причому як я не намагався збагнути хто і чому це придумав - не зміг. Друзі-кияни також не знали відповіді на це питання. Подумайте і ви:

Мало того, що стрічки натягнуті скрізь через весь тротуар, тож обійти таку перепону просто немає як, так вони ще й пролягають на висоті 2-2.5 метри на землею !

Апчьом це ми ? Ага, ми ж у туалеті ! Так от - тільки-но я примусив організм вимкнути "брєзглівость", і попрямував до кабінки, як почув грізний голос: "Туалет зачиняється ! Виходимо !".

- Перепрошую, а де можна знайти туалет ?
- Та там на головному, біля ескалатору.
- Він зачинений. Обидва. Я спеціально до вас прийшов.
- Та ви що ? Зараз ми зачинимось - він відчиниться !

І я побіг назад, передбачаючи чистий порожній клозет без  відвідувачів. Але там - знову "Не працює". Прочекавши хвилин із 20, я вирішив, що з мене досить, і пішов скаржитись. 

А куди ? Ну напевне черговому по вокзалу. За склом сиділо 4-5 людей, які були зайняті собою, тож на моє мерехтіння  перед віконечком ніхто уваги не звернув, і я взяв трубку засаленого бездискового телефону біля віконечка. Жодного звуку. Ані гудочка, одним словом - "Залишайтесь на лінії, Ваш дзвінок дуже важливий для нас". Постоявши хвилину, я подумав - Йоб твою мать це вже за межею добра і зла, і вийшов на вулицю...

P.S.

Всі процедури були успішно пройдені в туалеті Пузатої Хати на Хрещатику. По прибутті я написав скаргу на сайті залізниці, раджу всім робити те саме.

Відповідь Укрзалізниці:

Повiдомляємо, що на Центральному вокзалi ст. Київ-Пасажирський бiля залiв очiкування 1, 2 дiйсно не працюють туалети, так як данi туалети передано в строкове користування на пiдставi договору оренди державного нерухомого майна та є приватними i тимчасово закритi.
Слiд додати, що в пiдвальному примiщеннi, бiля стацiонарних камер схову,
знаходяться два безкоштовних туалети, якi працюють одночасно, прохiд до них з вестибюля Центрального вокзалу або з Привокзальної площi. На Пiвденному вокзалi працює один безкоштовний туалет. Але згiдно технологiї роботи безкоштовних туалетiв з 07:00 до 08:00 в туалетi проводиться добове прибирання i туалет зачиняється на технологiчну перерву. В цей час пасажири користуються туалетами на Центральному вокзалi. Окремо повiдомляємо, що черговий по вокзалу знаходиться у вестибюлi вокзалу. Звернутись до чергового по вокзалу або оператора при черговому по вокзалу можливо через вiконце. Телефон бiля вiкна чергового по вокзалу є телефоном довiри Укрзалiзницi i  не є засобом спiлкування або викликом чергового по вокзалу.

Приносимо свої вибачення за доставленi незручностi пiд час перебування на вокзалi станцiї Київ-Пасажирський та сподiваємось, що наступне вiдвiдування залишить приємнi спогади.