Весь тиждень планували поїздку в Тустань на фестиваль.
На день було некошерно (Тустань знаходиться в рідкісній дупі), тому треба з ночівлею. Тижня два перед тим Іванка напрягала мій мозок тим, що потрібен намет, спальники, каремати, що їхати потрібно всєнєпрємєнно з ночівлею, і теде.
І ось до фестивалю лишилось два дні, я позичив на прохання Іванки намет, спальники, сказав що не буду по такому случаю овертаймити на роботі в суботу. Вона сказала - вау, супер, їдемо !
А ввечері, коли я прийшов додому ледь теплий, вона поставила мені "декілька" запитань за вечерею:
- Що якщо буде дощ ?
- Що якщо після дощу буде роса ?
- Що як Ярослава буде кашляти ?
- Як ми доберемось туди і назад ?
- Як ми прокинемось на 7-му годину на електричку ?
- Які продукти купити ?
- Яку
хуєву тучукупу речей потрібно везти із собою, бо ж в Карпатах холодні ночі ? - ...
В результаті ми вирішили, що їхати нікуди не потрібно.
Мабуть, жінок не потрібно намагатись зрозуміти, їх треба просто любити такими як вони є. Спроби зрозуміти їх логіку можуть призвести до душевних травм і розриву шаблонів.P.S.
Шеф, в якого я позичив намет і каремати, почувши, що мені вони болєє не потрібні, поїхав на роботу на ровері, по дорозі з його впав, і тепер він 4 тижні в гіпсі.
Хто винен ? :)
No comments:
Post a Comment