Вибух моцку

Після трудового дня ми з родиною вирішили повечеряти в Пепероні - чарівній колись піцерії біля стрийського базару. Робота за день заграла, і дух прагнув спокою і сімейного затишку у родинному колі. Смачна їжа у гарному ресторанчику, неголосна музика, спокій, родина поруч, кухоль пива - ну що іще потрібно для щастя ?

Дія перша. Пепероні.

Почалось все з затишку в сімейному колі - в Ярослави на пальці застряг перстень, і знімати його довелось інструментами під звук її сліз. Зняли. От, думаю, зараз смачно попоїм, пивом полірну - буде люкс. Пепероні приготували нам одну з найгидотніших піц, які я коли-небудь пробував. Заледве запхав у себе, хоча до того я думав, що погано приготувати піцу - неабияке мистецтво. Про якість пива і говорити годі - сеча гіпопотама. Але нічого - зараз прийду додому, наберу собі ванну, і відпочину. Не так сталося як гадалося - Ярослава дорогою вимагала в мене розповісти секрет про роботу, і для стимулу не давала мені йти, а коли я топтався їй по ногах - верещала від щастя. Дитині важко зрозуміти, шо папє тяжело, він цілий день вjobував, і йому хочеться спокою. Довелось гаркнути.

І от ми вдома. Тепер уже ніщо не завадить відпочинку і релаксу - зараз я наберу ванну, і 15 хвилин полежу спокійно, і ніхто мене не буде рухати.

Дія друга. Планшет.

Тук-тук-тук - прийшла Роксолана (ім"я змінене). Племінниця, що навчається, як тепер з"ясувалося, не на програміста, але в комп"ютерному коледжі. Вже скоро рік як навчається. Коли Роксолані щось потрібно, вона просто приходить до нас і сидить поруч, часто взагалі мовчки. За деякий час я здогадуюсь, що прийшла вона не просто так, і починається ділова розмова. Але сьогодні все ясно...

Роксолана хоче планшет. Давно хоче, і обробляє на цю тему бабу з дідом, а мене в обробці використовує як інструмент. І хоча я їй вже мільйон разів пояснив, що планшет не замінить їй в програмуванні лаптоп, з планшетного шляху її це анітрохи не збило, просто тепер вона хоче і планшет і новий лаптоп. Подальші події краще буде передати в прямій мові:

 - тобі ж потрібно буде програмувати, як ти це робитимеш на планшеті ?

- а в нас програмування вже закінчилось, воно тільки на початку було.
- як закінчилось ? твоя спеціальність яка ??
- комп"ютерні системи
- і ким ти будеш ?
- сказали, що програмістом
- то як в тебе могло програмування закінчитись в перші півроку ??
- так сказали

Добре, думаю, погуглю їх програму.

- як твій коледж називається
- я не знаю !!!

Тут вже не витримала Іванка:

- ну я все розумію, мене теж за 6 років не навчили що таке економіст, але щоб не знати де вчишся...

Я був вже не на жарт злий, і попросив Роксолану принести якісь документи, і тут виявилось, що назва коледжа, спеціальність написана в неї просто на бейджі ! Далі ми в гуглі прочитали, що її спеціальність все ж таки не програмування, що для неї було новиною.

От як тепер працює система освіти - студентам за рік навчання не тільки не пояснили ким вони будуть і де вчаться, але й що роблять і для чого потрібні ті, на кого вони думають, що вони вчаться... 

Не в силах більше цього терпіти, я висловив все, що я думаю про навчання і майбутніх програмістів, і поставив таки набирати ванну.

Дія третя. Сумна.

І тут прийшов тесть. Міцний (touch wood) дідуган і старий бандерівець. Африкан Свиридович (ім"я змінене) не на жарт цікавиться місцем на місцевих цвинтарях. І от саме в цей чудовий вечір він вирішив розповісти про свої переговори з гробарями, і ціни на однокімнатні помешкання в країні вічного полювання. Раніше Африкан Свиридович хотів місце в селі  з видом на Карпати ("дивись, який в нас тут такий потужний цвинтар, Євгене Михайловичу !"), тому я спитав, попередньо сказавши, що йому іще мабуть рано, і він має всі шанси пережити всіх довкола:

- А Ви ж в селі хотіли, передумали ?

- Так то ж везти мене треба !  Машину хто замовить ? 

- Та я думаю це не проблема.

- А потім там жеж поляну треба накрити ? Хто то зробить ?

Аргумент серйозний, нічого не скажеш, не знайшов навіть що заперечити...

 Я трохи послухав, мозок відмовлявся далі сприймати негатив, було відчуття, що його хтось їсть зсередини, і я вирішив пожартувати, сказавши Іванці:

-  Слухай, а давай твому татові місце на цвинтарі подаруємо на День народження !

Сказала, що я дурбелик...

Дія четверта. Аналіз мозку.

 Вода вже майже набралась, коли Іванка кинула на стіл результати якогось "картування мозгу" Ярослави, яке було з картинками і купою медичних термінів - абсолютно незрозумілих, і від того ще більш страшних.

Витримати я більше не міг, і тому сказав коротко і голосно:

- Заїбало !!! Лишіть мене всі в спокої, я хочу відпочити !!!

Дія п'ята.

"Вам, предводитель, пора лечиться электричеством."

Міхалич лежав у ванні, але вода не приносила йому жаданого спокою. Особливо коли Міхалич дивився на кран, що вже тиждень тік, і чекав на заміну деталі. Крани, планшети, цвинтарі, електроди на голові, студенти-дауни - все змішалось у свідомості, як купа гівняної їжі, запитої різносортним неякісним алкоголем. Все це гівно булькало, реагувало між собою, і провокувало ментальне вздуття, від якого не допоможе жоден Еспумізан і два пальці в рот.

Міхалич занурився у воду, виліз, бахнув на кухні 50 грам, і поповз до телевізора. Він заслужив спокій...