Сплав - подорож Дністровським Каньйоном

Готуючись до цього івенту, вкотре переконався, що найскладніша частина будь-якої справи - це підняти людей... Збір восьми людей докупи тривав 4 місяці, при чому не тільки серед нашої команди, але й по усім знайомим, і навіть через оголошення у скайп-статусах. В того пологи, в того афігєнно важливі діла, а в третього голова болить, і т.д. - список причин нескінченний. А врятували нас дівчата, які виявились куди легшими на підйом, і доукомплектували наш dream-team мало не в останній день. Про річку Дністер ніхто крім Кепа не знав нічого - він був єдиним продутим вітрами річним вовком, який нюхав чимало пороху у різних подібних адвентюрах.

Отже, Капітан погрузив нас біля о 5-й ранку на бус біля Коня, і ми рушили в Коропець чи то Тернопільської, чи то Франківської області. Дехто примудрився навіть заснути в дорозі, хоча турбулентність була просто страшна - якщо б не пристібнувся, напевне вилетів би за борт. Це, доречі, була напевне накладніша частина сплаву, яку можна назвати - "засни якщо зможеш". Свій колорит вносили і пісні якогось місцевого розливу про любов (наша відповідь шансону), найбільш вражаючими були слова

...гусі для милої Марусі,

...бджоли для милого Миколи,

і схожі на них.

Коропець ми проїхали дорогою, яка місцями нагадувала мінне поле після невдалого розмінування, а місцями - широку стежку. І ось він - берег Дністра !

Першою думкою - де катамаран ?? Кеп жеж у Старгороді обіцяв потужний трнаспорт, який витримує 7 тонн ваги, а я не бачу ніц. Аааа, стоп. Ось напевне:

Для 8-ми людей - замалий.

Тому місце я зайняв заздалегідь.

Обидва човни прив"язані товстезними сталевими тросами не менше півтора сантиметра в діаметрі, довжиною метрів по 30. Як каже Капітан, довгий трос потрібен через періодичні жорстокі повені, коли рівень води піднімається дуже істотно.

Два дядьки на бусі вигружають нам купу всякого реманенту на землю, бажають 7 футів під килем, та їдуть геть, а ми лишаємось снідати. Канапки, взяті з дому, забуваються одразу, оскільки серед їжі, яку лишили організатори нема хіба що ананасів і шампаньоли, зате є диня і купа персиків на десерт. Нас охопив песимізм - як ми то все з"їмо всього лише за два дні ?? 

Єдиним мабуть ганчем була пательня без ручки, яку на Дністрі заведено заміняти плоскогубцями:

Мало того, організатори подумали і про розваги, і дали нам музику:

Відбивати ритм при веслуванні

І дримбу, навчитися грати на якій не судилося нікому з нас...

Мене ще у Львові мучило питання - ну як такий великий катамаран довезуть назад по закінченні сплаву ? Я думав, у Коропці щось на зразок порта, потім вантажівка повертає катамарани назад. А все це виявилось надувним, і влазить у декілька сумок.

Кожен робить свою роботу:

Наймолодший - качає катамаран

Хлопці вставляють і впихують невпихуємоє...

Дівчата наряжаються :-)

Кріплення - якісь гумки :-) "Яка глибина Дністра ?"

А ось і Кеп з на своєму катамарані "Грибарій", який виявився доверху забитий всякими речима і їжею.

Cтарт !

За кілька хвилин тут буде смачний обід, який ми назвали "Яйця Кепа"

Кінжал Капітана - "Вальтер".

Корови йдуть строєм :-)

Слава Україні ! Дореі, цей лозунг нам кричали місцеві пацани з берегів. І ще задавали питання куди пливемо.

Наша команда

Дністер тут петляє як тільки може між невисокими горами, і цим створює хороші можливості для сплаву - завжди цікаво знати що чекає тебе за наступним поворотом. Течі його досить стрімка - плисти проти течії практично неможливо, а коли стоїш у воді по пояс - можна і не встояти. Дно дністра - гірше для купання не придумаєш - вистелено великими каменюками, в основному гострими.

Ця порода якогось червоного кольору, в Карпатах такого ніде не бачив.

 Мені в перший день дісталась відповідальна місія - сидіти на носі, та бути двигуном. А ще в мої обов"язки входило витягувати Грибарій на сушу на стоянках. Перший млинець як завжди комом - я заскоро вистрибнув, і опинився по пояс в воді, а потім Грибарій налетів на мене, і викупав вже всього.

Довершили мокру справа на водоспаді.

Лише після процедур я зрозумів, що в кишенях гроші і мобільний, добре, що хоч паспорт я перед сплавом здав капітану. Взагалі, сплав справа досить брудна - я спочатку пробував чистити черевики, а потім зрозумів безнадійність цієї справи, і згадав стару істину - бруд шаром товстіше сантиметра відвалюється сам.

Вздовж Дністра є чимало невеликих водоспадів, які я не очікував там побачити:

Деякі водоспади схожі на душ, ніби спеціально влаштований природою.

Ілля Муромець, Альоша Попович, Добриня Нікітіч.

Кеп називав ці штуки траверсинами - мох, по якому тече вода. Впочатку це все росте, а згодом вмирає і кам"яніє.

Ось і мертвий. Колись це був мох ?

 

До шостої вечора нам вдалось подолати біля 23 км, які капітан міряв по пальцям на мапі - точніше не буває :-) А ввечері був табір - з ватрою, шашликом, горілкою, та навіть піснями:

Місце табору

Сумка учасника сплаву :-)

Я спав у наметі вдруге в житті. Особливо важко вибиратись з нього вночі по справам, та нічого не вдієш, особливо після 0.5 Бехеровки.  Крім того, каремати не дуже ортопедичні, а ночі вже холодні. Зато ні з чим не порівняєш радість людини, яка вилізла після холодної ночі на сонце з намету, і помилась у водоспаді чи такому от саморобному умивальнику:

Наступний день сплавлялись ми не так активно, бо погано спали:

Хмм... работніки, праектанти ..ви, о...х коней собі знайшли ! (С)

Все хороше колись закінчується :-( Фініш мандрівки був у Раківці, де мені і кепу неочікувано і підступно налили по 100 грам самогону, і я отримав посаду старбуха.
Далі в нас було майже безалкогольне afterparty у Франківську, і за 4 години ми всі були вдома.
Резюме - класно, дещо не вистачало відчуття перемоги над собою. Кеп розповідав, що сплав Черемошем і Збручем куди небезпечніший і насиченіший подіями.
Будемо прагнути !