DragonFly*3

Якість могла б бути кращою, але три стрєкози (які, доречі, українською називаються "бабками" - жахливо дурна назва) "на купу" на трьох сусідніх кілках паркану - це круто:





Знято на паркані Художньої школи м. Львова, вул. Глінки.

День Народження

Ярославина одногрупниця сьогодні виставлялася у Макдональдсі - вперше на моїй пам"яті вечірка подібного формату. Серед компанії мамаш, які дивилися крізь звуконепроникне скло на своїх спадкоємців, гордо височів один тато - це був я.
Привезли нас туди Лексусом, всередині схожому на звєздольот. Мама іменинниці накупила нам всього повний стіл, а оскільки садочок в нас гламурний, і мамашам та вся їжа чи то не лізе вже, чи то вони всі на дієтах, тому я добряче попоїв (був голодний з роботи), і про себе відмітив що прийшов таки не даремно. Ще би соточку, і взагалі було б люкс.
Якби не мій гарт, розмови довкола могли б запросто спровокувати комплекс якоїсь неповноцінності. Щось заговорили про Шацькі озера, і я щиро вирішив спитати як там - скільки коштує житло, та то да сьо. Отримавши відповідь "Не знаю, у нас там дача." я продовжив зачистку столу вже мовчки, як і личить джентльмену. Далі запамятався тільки фрагмент розмови, в якому сусідка по столику спиталася Іванку скільки коштує наш садочок.
Одним словом, свято вдалось. Дещо попсувало його очікування маршрутки і пропозиція поїхати трамваєм - в цей момент нас з дружиною стався колективний напад якогось незрозумілого сміху. Раптом я зрозумів, де поділися всі інші тати - вони заробляють гроші...

Connection refused :-)

Все ж таки недаремно пацани в кімнаті полюбляють поржати з моєї везучості. Королівство об"єднане Британське після мучітєльних трьохтижневих роздумів і численних копняків від резидентів і нерезидентів, прислало... відмови на обидві заяви. Внутрішньо я в відмову не вірив, оскільки вже бував у тих фашистів у гостях, і не тільки у них.
Ось так виглядає відмова:

В Карпати з ортопедичним матрацом

Назва посту походить від презирливої назви псевдотуристів, які ходять в гори побухати, поїсти, чи просто повалятися на траві, споглядаючи вічну красу. Як ми. Але глянувши на Максима з дружиною, які поїхали в гори з кулькАми, захотілося додати слово "ортопедичні" - вживається як особливо презирлива форма для особливо попсових матрацників :-)
Отже, знайти місце для матрасу виявилося нелегкою задачею, в результаті довгих консультацій вирішили їхати до тунелю у Верхньому Синьовидному, і далі гуляти околицями.
Перший етап - маршрутка. Бееее, цей засіб пересування не йде ні в яке порівняння навіть з електричкою, не те що з поїздом. По-перше, кількість місць у маршрутці необмежена. Думаю, виробники ніяк не передбачали такої кількості народу. Як наслідок - неабияка духота і штинь. Стає під кожним кущем - це два. Речей влазить зовсім мало - це три. Траса не має відбійників, а кожна друга машина - здоровезна фура, яка від маршрутки при нагоді не лишить і мокрого місця. Одним словом, ніколи ніколи ніколи не вибирайте маршрутку, якщо є альтернатива - залізниця.
Вилізли в с. Межиброди, і попрямували до найближчого горбочка, під яким пролягає тунель - перший тунель на шляху від Львова до Закарпаття. Зі здивуванням знайшли на ньому чимало чорниць, і трохи суниць, я чомусь думав що чорниці так низько не ростуть... І тут мене почало ковбасити. Гірська хвороба (:-)) - подумав я - і бахнув коньяку (2 рази). Поставили намет, позичений санітарним лікарем Стьопою. Намет рульний - швидко ставиться, добре стоїть. Все би добре, якби не вийшло сонце, яке так жарило (при температурі в тіні 21-22 градуси), що смажити ковбаски якось зовсім розхотілося. А мені взагалі всього розхотілося, і я вирішив перележати свою "аклімашку" чи "горняжку" на карематі в тіні. Лежав з годину - нічо не помогло - башня просто тріщить, нудить, спина болить... Кароче, "лишіть мене тут, я хочу померти у горах" :-) Полежавши, вирішив пройтися вниз для декомпресії, трохи помогло.
Сонце пекло нестерпно, і сховатися було ніде, тому наші дівчата наказали намет знести і перейти в інше місце. Так і зробили - зійшли аж до самого низу, і сіли під скелями над річкою Опір. Пейзаж афігєнний - сиди і радій, навіть Ярослава сказала "Бозе мій яка намовілна класа !" Але тут линув дощ, який так чітко був обіцяний синоптиками. Ватру він загасив, але не згасив бажання з"їсти сердельки у учасників матрацу, що ми і зробили після дощу. Поспоглядавши "наймовілну класу" рушили до траси, сіли у першу-ліпшу маршрутку, яка, як не дивно, довезла нас всіх живими додому.

Висновки:
1. не їздити маршруткою !!!
2. Правильно вибирайте місце. Має бути тінь !!! Без цього відпочинку не буде, тінь є не скрізь.
3. в карпатах є гірська хвороба :-)

Журналюгська етика понад усе !

Портал Щоденний Львів (http://daily.lviv.ua), висвітлюючи історію зі сваркою у вищих ешелонах львівського Кредобанку, дещо перестарався, і виклав фото одного з фігурантів скандалу на сайт. Що чуваку і не сподобалось, і він надіслав листа, сповненого праведного гніву, жеби фото прибрали.
Портал так і зробив, зазначивши, що:

Досі ми були цілком впевнені, що Адам Гжеля вважає себе публічною особою, яка, як прийнято в Україні, не має жодних застережень проти опублікування і розповсюдження, тим паче – безкоштовного, своєї офіційної фотографії. Наприклад, фото Адама Гжелі досі є на офіційній сторінці Кредобанку – http://www.kredobank.com.ua/about/cv/board/9123.html. Однак у четвер о 13 год. 06 хвилин ми зрозуміли, що це може бути не так. Адже після імені і прізвища Адама Гжелі у листі не зазначена посада. Отож цього листа, ймовірно, Адам Гжеля писав «Щоденному Львову» не як перший заступник голови правління ПАТ «Кредобанк», що зазначено на сайті банку, а як проста фізична особа. Це тепер кардинально змінює ситуацію – і ми негайно знімаємо фотопортрет Адама Гжелі з порталу «Щоденний Львів». Бо, по-перше, не маємо наміру заподіювати будь-якої шкоди Адаму Гжелі-фізичній особі.

Нова стаття виглядає так (неважко здогадатися чиє в статті фото):

дитяча мудрість

Вчора під час прогулянки, без попереджень:
- Тато, а мухи приносять користь !
- яку ??
- Вони їдять все гівно !