Фото з відкриття моєї вулиці !

Таке цікаве фото з відкриття вулиці (1879 рік)
Вікна кутового будинку на 4-му поверсі - мої !

Київ, 9-11 травня 2009 року

Я мільйон разів був у Києві, але жодного разу не був там задля оглядин, тож мало що бачив. Але більше за все хотілося показати столицю Ярославі, хоча вона, мабуть, і не буде цього пам"ятати. Отже, ми нарешті зголосилися на запрошення Ані і поїхали в гості на цілих три дні.
Дорога до чогось хорошого завше важка - вже традиційно забацаний поїзд, в купе собачий холод і вітер як на вулиці. Ледве доїхали, натягнувши на себе все що було в купе. Тої ночі я пошкодував що ми не поїхали літаком, хоча це і вп"ятеро дорожче.
День перший - прогулянка містом. Я ніколи не був на Золотих Воротах, а в Лаврі був останній раз у шостому класі, тож майже нічого не пам"ятав.

Лавра.

Навіть не знав що мій фотік може так класно зловити небо...


Двір Лаври. Ярослава, як завжди, дуже прошена і фотографуватися не хоче.




Ось так роз"їжжаються з роботи (а може з якихось зборів) високі чини церкви. Спиною до нас у мерс сідає не хто інший як Патріарх Філарет. Машини не гірше як під верховною радою :-)


Огромний дзвін з якимись незрозумілими написами. Встановлений у дворі Лаври.

Місто Київ

Пам'ятник Йожику в тумані, наскільки я зрозумів :-) Правда на ньому чомусь написано "Лошадка"... Голки зроблені з шурупів.


Ярослава біля Ярослава Мудрого



От так - замість щита - кулька, замість меча - бляшанка з пивом. Тільки зараз помітив цю аналогію...



Виявляється, у Києві теж є Лиса гора. І не одна, а цілих 5 зі слів нашої куми Ані. На гору ведуть металеві сходи, і Ярослава подолала цю вершину не гірше за львівську Лису гору.


А звідти ми побачили багато всякої краси, і серед решти оцю гарненьку вуличку, або навіть райончик.


Пам"ятник Голохвастову і Пронє біля Андріївської церкви.

"...Єслі би залатой ключ от Вашего сєрдца лєжал у мєня в карманє... то єсть в карманє души маєво сєрдца...".


Мерседес Смарт - зачьотна машинка.



Ми в метро. Метро в Києві вигідно відрізняється від його колег у Ньюйорку і Сан Франциско. Єдине до чого в метро важко звикнути - це вітри і страшний грюкіт при пересуванні.


Ми на Майдані "біля Львова". Є там такі штучки з усіма містами України і відстанями до них.



Я його навіть не впізнав спочатку. Щось зовсім зле виглядає - як з конкретного перепою. Хоча, мабуть, якщо б на мені стільки народу сідало, я б навряд чи виглядав ліпше.


От ми і на Майдані. Ще живі спогади про померанчеву революцію і відчуття єдності і свободи, відчуття власної сили і правоти, що наповнювали наші серця в той час.
Ну і, звичайно, американські валянки з наколотими апельсинками...


Цей клоун на Хрещатику, на відміну від інших, prepaid. Він жонглює, веселить народ, "іспалняє" тільки якщо йому кидають гроші. Гроші наперед, атракція - залежно від кількості кинутого. Пожертву моєї щедрої дружини він оцінив рівно у рух головою вперед з метою роздивитися кількість кинутого. І знову застиг :-)

Київський зоопарк

У часи мого дитинства малими містами їздили т.з. "звіринці", де в клітках смажилися на сонці нещасні тварюки, а периферійний народ це все розглядав. Думаю що після таких відряджень чимало гастролерів передохло. А в справжньому зоопарку я так ніколи і не був, отже пішов туди з великою цікавістю.

Жираф - фантастична тварюка, прямо як у мільтиках:



А це павучки. Є такі страшнючі, волохаті...бррр


"...Уявляєш яка в них тут трава якщо в них такі жуки..."


Нема їм чим тих жуків годувати...


Слон огороджений таким парканом, ніби це не слон, а Годзіла :-)



Цей мордатий чувак, схожий на "мутіровавшу" таксу, всіх здивував. Приходжу - його нема. І всі витріщаються в басейн, деякі намагаються викликати з-під води "пихамотика". Ось і Ярослава декілька раз прокричала "пихамотику, виходь !". Не судилося. Ми вже почали було рахувати скільки ж він без жабрів під водою просидить, аж тут в дальньому кінці апартементів матеріалізувався бегемот - одна з найнебезпечніших, доречі, тварин Африки. Така собі велика такса з обвислою мордою. Пихамотик - просто бомба !


Ще одна цікава тваринка - Herous Vulgaris. Всьо панімає і очі розумні.

Пирогово

Пирогово це величезний парк-музей під відкритим небом, аналогічний львівському Шевченківському гаю, тільки в рази більший. І зібрані там подвір"я-експонати не тільки з західної України як у Львові, а з усієї країни. Доречі, подібний музей є ще в Ужгороді, правда в меншому масштабі.
Отже, недолік Пирогово перед Шевченківським гаєм - нема де сховатися від сонця, а воно пече нещадно. Ми були навесні, уявляю як там влітку :-) Ще одна відмінність - величезні простори.
Ось декілька фотографій. Доречі, на фотографування там потрібен спеціальний платний дозвіл, а дозволу на фотографування всередині будівель і купити, здається, не можна. Публікую в надії на те що такі фото мало кого крім героїв Болграда зацікавлять...

Вулики. Думаю містер Ю. тут пустив сльозу.

Вся наша банда в "карпатах"- є і така ділянка в цьому музеї. Там хоч від сонця можна сховатися. Доречі, крута фіча Пирогово в тому що по парку розставлені краники з водою - в жару просто фантастична річ.


Найкращі в світі дівчата на привалі.


Ось воно яке - щастя !!!!!!!!! В такі моменти забуваєш про всі негаразди і відчуваєш себе на 7-му небі.


"Тато, я тобі вдягну шапочку і ти будеш схожий на дівчинку !"

Чупакабра по-українськи

Перебуваючи у Сколе, ми чули від господарів розповіді про те, як щось нищить їхніх кролів. При цьому клітки істота трощить на раз-два, а вартові пси мовчать (!). На той час місцеві жителі підозрювали бездомних псів, і збиралися влаштовувати на них облаву. Мені одразу було ясно як пес може розвалити кролячу клітку, та ще й так щоб ніхто не почув...
І ось, вчора по ТК Україна сюжет - в селі Підгірці Сколівського району чупакабра вбиває кролів ! Та сама ситуація що і в Сколе, з точністю до деталей. Правда тут вже все значно крутіше ніж дикі собаки. Хтось бачив чорну істоту з головою теляти і задніми лапами кенгуру, хтось ще якогось Сколезавра виведеного, вочевидь, в секретних лабораторіях Моссаду, який звідтам втікнув і прибіг у Сколе по кролі.
От збираюся подзвонити в Сколе дізнатися про перебіг подій.

P.S.
цікавість взяла верх і мені вдалося, погугливши, знайти абсолютно аналогічний випадок на Тернопільщині в 2008 році - ті самі зруйновані клітки, ті самі чорні Тернозаври-кенгуру...

Поїздка в Сколе, травневі свята 2009

Я й не сподівався, що цього року ми ще зможемо мандрувати з напечником для переноски дитини - вона вже досить важка і габаритна дама. Але перевірка показала що це досі можливо, отже - нова подорож !
Вилазка мала на меті дві речі - вирватися зі Львова на свята на природу, і розвідати місце для відпочинку ближче до міста, ніж вже розвідані Яремче і Жденієво. Житло шукали в останній момент, тому вибирати особливо було ні з чого - все зайнято. Але врешті решт наші пошуки дали результат, і ми вирушили в найближчі до Львова Карпати - Сколе. Плани були такі - подихати свіжим повітрям, погуляти "там де чистая вОда, недоторкана врода", окремим пунктом стояли відвідини наскельної фортеці Тустань. Купе ужгородскього поїзда виявилося традиційно забацаним, боюся навіть думати як там виглядає плацкарт :-) Але то всього дві години, і ми потрапляємо в райцентр Сколе посеред Карпат. Обід, сон для малої, і вперед - на природу.

Тато, мама ! Там поїзд !

Залізничні станції привели до стандарту, принаймні у Львівській області. Заради стандартизації на станції Воловець навіть знесли пам"ятник костилю для скріплення рейок :-) А там навіть вірш йому був присвячений...














вперше таке бачу. Цікаво, як вони знатимуть де чия тарілка якщо щось наприклад зламається...

Цього чувака ми довго вмовляли висунути рожки. І він це зробив !














"Павлів Потік" - класна річечка чи струмочок, багато місць для окунання. В деяких місцях можна перейти по камінню, я робив це з малою на плечах. Правда страшно - можно послизнутися.














Річка Опір. Звернув увагу, що багато мостів - нові. Очевидно, старі зруйнувала минулорічна повінь.














Той самий Павлів Потік

Наскельна фортеця Тустань в30 км від Сколе. Я давно хотів тут побувати. Фортеця побудована на скелях без штучних стін - стінами служать самі скелі. У дохристиянські часи це місце було язичницьким святилищем, у часи Київської Русі - фортецею. Фортеця досліджена, реконструйована на папері, є плани реконструювати і в реалі.
Висота фортеці - 78 м.

Сходи нагору, на головний майданчик.
Печера.
Ще одна печера.Ось і петрогліфи :-) Найдавніше "тут був Вася", яке я знайшов, датується 1864-м роком нашої ери :-)
Двір фортеці. Площа дуже мала.Штучні отвори в камені для створення перекриття. Перекриття було дерев"яним.
Ярославі дуже сподобалося лазити по скелям. Вся в мене.Вигляд з двору фортеці.
Це намет "реставраторів". Не знаю що вони реставрують, але я спершу прийняв їх за толкіністів - старовинний одяг, мечі... Живуть в отакому наметі. А може й не живуть - там далі видно брезент ніби цілком сучасного намету.

Щороку у Тустані проводиться фестиваль, одним із пунктів програми є постріли з катапульти, основа якої ні фото внизу. Я ще не бачив цього, але збираюся побачити у вересні на фестивалі.