Балада про бананову республіку

     Все життя чув термін Бананова Республіка, і ніколи не думав наскільки близько він може бути до реальності. 

    Республіка Гватемала - країна, де дуже добре ростуть банани. Але ж банани то така штука, що хрін їм дадуть рости самим - бананам потрібен господар. Він полотиме хобту, кропитиме жуків, і продаватиме банани. І такий господар знайшовся - вже на початку двадцятого сторіччя компанія United Fruit Company володіла більшістю родючої на банани Гватемальської землі. Компанія, як водиться, належала далеко не гватемальцям, і їм традиційно мало перепадало від такої комерції. А комерція була суперприбутковою для своїх бенефіціарів з США - банани возили залізницею до порту, а з порту - до Штатів. Все це вимагало швидкої логістики, і це досягалось тим, що Компанія згодом практично скупила всю Гватемалу - від землі на якій можуть рости банани до залізниці, якою возять банани, і чиновників, які підписують відповідні папірці для перевезення бананів. А ще вибила для себе неймовірні податкові преференції через скуплених чиновників. Ну чисто бананова республіка. І так вони жили, і ніщо не віщувало біди, аж поки новообраний президент не вирішив навести трохи з усім цим ділом лад.

Джакобо Арбенс і "Землю Гватемальцям!"

     В якийсь момент цей дядько вирішив, що якось це вже занадто, і надумав провести земельну рехворму. Ні, не націоналізацію, не вирізати біле населення, не відібрати і розділити - часи не ті. Всього лише викупити в Юнайтед Фрут Кампані землю, причому ту, яку вони реально не використовували, а просто тримали про запас. І роздати її гватемальцям, які традиційно бідували, як "селянчики" на сторінках творів українських класиків.  До слова, це населення переважно складалось з індіанців Майя, для яких Гватемала є батьківщиною. Отже, власникам було запропоновано продати землю за ціною, яка була задекларована самими ж власниками. А оскільки ціна була занижена з метою уникнення сплати податків, це виявилось зовсім невигідною пропозицією. Вони попросили 10х, але реформатор відмовився. 

Брати Даллеси 

     Хед офіс United Fruit Company був у США, там і зібралась борда компанії і давай раду радити як вирішити питання з надто самостійним президентом. І згадали про Джона Фостера Даллеса, який був аж цілим держсекретарем США. І був в нього брат - відомий всім Алан Даллес - голова ЦРУ. І за дивним збігом обставин обидва були чітко афільовані з United Fruit Company через компанію юридичну компанію Sullivan & Cromwell, яка представляла інтереси Компанії у Гватемалі та за її межами. 

    Яким чином можна скинути надто самостійного Президента незалежної держави? Заколотом! А організувати заколот має хто? Хто має таку експертизу і ресурси? Сполучені Штати. А як зробити щоб США стали зацікавлені у поваленні влади в іншій державі? Переконати уряд, що це для них загроза. А як переконати? Вірно, як і у випадку з Іраном для цього потрібно витягти з клуні жупел Комунізма. Далі - переконати всіх, що Арбенс - колумніст, і скоро замість дітей Америки бананами будуть ласувати діти на вулицях Дрогобича і Тамбова, а Гватемала стане колискою комунізму у регіоні. 

    Так і зробили. І незабаром завдяки хорошому лоббі, і не в останню чергу через те, що брати Даллеси мали величезний вплив, а Ейзенхауер боявся комуністів, було вирішено покласти край кривавому режиму в Гватемалі, і встановити там бананове статус-кво демократію.

 

Телевізор проти холодильника

     Була розроблена операція ЦРУ під кодовою назвою PBSuccess. Зокрема і на гроші United Fruit Company були найняті численні лобісти, журналісти, і активісти, задачею яких було переконувати всіх і вся у страшних наслідках комунізму, як несе Гватемалі "режим" Арбенса. Про це писали газети, знімали навіть кіно, на це працювали радіостанції США і радіостанції суміжних з Гватемалою прогресивних режимів, про які я скажу трохи пізніше. Одна з радіостанцій, доречі, звалась щось типу Голос Свободи, і позиціонувалась як гватемальська, хоч віщала з околиць Маямі. Інфопростір активно накачували однією думкою - Арбенс - комуніст. Він знюхався з СРСР, і за його правління в Гватемалі почнеться масова різня і інші соціальні катаклізми. Чи були якісь докази? Доказів не було. Попри те, що Арбенс дозволив комуністичну партію, дозволив профспілки, і виступав за Землю-гватемальцям, він позиціонував себе як націоналіст, а не комуніст, і його уряд був на дві третини антикомуністичним. Згодом під час вторгнення в Гватемалу підкинуть трохи радянської зброї в якості доказу. А поки Арбенс намагався доводити всім, що він не має стосунку до комуністів, що його просто хочуть скинути, і все це - наслідок його антибананової політики. Він писав і говорив на весь світ, звертався до США, інших націй, в ООН, та у Спортлото, але це не допомагало.

 

Інші демократи 

    Серед помічників США в цій операції особливо виділялись деякі визначні острівці демократії у латинській Америці - Домінікана на чолі з демократом Трухільйо, і Нікарагуа, керована не менш демократичним урядом під проводом Анастасіо Сомоса. 

    Трухільо я особисто не знав, а от цього Сомоса я непогано так пам'ятаю - про нього часто говорили по телевізору коли я був малий. Говорили так, що ми коли лишались вдома самі, я завжди думав що я буду робити як мені на 7й поверх почнуть ломитись загони сомосівців. Я уявляв собі як залізу на стіл на кухні, притягну до себе телефона, і наберу 02. І навіть тренувався і продумував слова, думав як швидше сказати адресу і розповісти що в мене сталось. І уявляв як слідом за вантажівкою з сомосівцями двір наповнюється бобіками з нашими православними ментами, і як забігають вони за сомосівцями до мене для відновлення територіальної цілісності і соціальної справедливості. Це, доречі, допомагало мені заспокоїтись.

     Ну ладно, до демократій Трухільо і Сомоси ми ще колись сподіваюсь доберемось, не все одразу. Так от. Допомога цих демократичних режимів радіостанціями не обмежувалась. Демократ Сомоса надавав аеродроми, логістику, займався підготовкою іхтамнєтів з числа колишніх гватемальців і црушників. Союзники також надавали апалченцам зброю і амуніцію. А інший оплот демократії - Гондурас - надав свою суміжну з Гватемалою територію для вторгнення у час Х. Не відставала і Домініканська Республіка.

 

Вторгнення 

    Влітку 1954 року літаки скинули на Гватемалу листівки з вимогою негайної відставки законного обраного уряду, і передачі влади апалченцам-антикомуністам. У випадку відмови погрожували традиційно бомбардуваннями, і після відмови бомбардування почались. Арбенс спробував виступити на радіо і пояснити ситуацію, але ЦРУ включило глушилки, і його ніхто не почув. Він звернувся до ООН, але голосування заблокували США. Паралельно почалась наземна операція, і тисячі іхтамнєтів зайшли на територію Гватемали. Парашутисти захоплювали радіостанції, і наводнювали ефір фейковою інформацією про величезну кількість і успіхи повстанців і тотальний розпад армії Гватемали. Для створення ефекту масовості навіть скидали ляльки парашутистів з літаків. Паралельно поширювались фото тисяч трупів, яких ніби-то кривавий режим Арбенса готується ховати у ровах для приховування масових жертв свого комуністичного режиму. Пізніше ЦРУ визнає, що вони в душі не є%ли що то за трупи на фото і звідки вони сі взяли. Але на той момент це нікого не цікавило, інформаційна кампанія вкупі з наземною операцією дали результат, і Арбенс опинився в мексиканському посольстві, і згодом втік з країни.

 

Перемога Демократії 

     Після відставки Арбенса до влади прийшов "демократичний" уряд Кастільо Армаса, який швидко зайнявся відновленням демократії після кривавого режима. Першим ділом він відмінив земельну реформу, заборонив профспілки, далі голови профспілок дивним чином синхронно померли, а десятки тисяч людей опинились у в'язницях, або й просто зникли. Далі більше - корінне населення - Майя - усунули від виборів, не зважаючи на те, що їх була більшість. А ще - почали масові репресії і полювання на відьом, одним словом - повернули країну у русло демократії і лібералізму. Зайве говорити, що це все робилось у повній згоді і за сприяння авторів перевороту - США.

    А далі сталось те, в порівнянні з чим все описане - дитячі забавки в пісочниці. Після вбивства головного демократа Армаса у 1957му році, в Гватемалі почалась тридцятирічна епоха нестабільності і громадянської війни, в якій загинуло за самими округленими оцінками, біля двохсот тисяч людей, причому переважно з боку корінного населення і від рук урядових сил. І майже весь цей час бананова компанія працювала, банани їздили, прибутки в США йшли, а США підтримували уряд, який вчиняв масові убивства своїх громадян. І їх це аніскільки не турбувало. Аби не комуністи...