Tikkun Olam: Два роки війни з дивана

Два роки і один день тому ми сиділи в офісі в Івана, і пили віскі. В повітрі висіла війна, в неї багато хто не вірив (включно зі мною), і тому ми приколювались про те що цей підвал згодиться під час війни, а колеги Івана складали футболки і іншу символіку на завтрашню конфу по Джаві.

Ми допили, я вмовив Івана зайти ще на псяху текіли в Que Pasa, де було дофігіща народу, хоча час був біля опівночі. Неймовірна на даний момент ситуація. До війни залишались лічені години. В парку я знайшов пацана, що сидів на лавці в нерухомому стані, викликав поліцію, посварився з ними, і пішов додому. Вночі мій скайп почав булькати раз за разом, я встав, прочитав друзів з інших регіонів, і охуїв. Почалось. Шок важко передати словами. Я підійшов до шафи з недоторканою колекцією, відкоркував вже навіть не пам'ятаю що, і хлопнув. Два наступні дні мій стан визначали дві речовини - адреналін і алкоголь. За кілька днів я випив півтора літри, і схуд на чотири кілограми, про що давно мріяв. Шок.

Перші дні не було відомо нічого. Ніхто не знав що можуть і чого не можуть кацапи, як і де ховатись від тривог, і чи ховатись взагалі, чи безпечно піти в магазин, і т.і. Всі марили диверсійно-розвідувальними групами, і градус істерії пробивав стелю. За два роки всі звикли. Хто дожив. Тепер, коли більшість реагує на нічну тривогу перевертанням на інший бік, відрізняє ППО від "прильоту", можна підбити певний підсумок. Не з окопу. З дивану. Поки що...

Як наші діди пережили війну??

По-перше - війна - це взагалі не те, що ми уявляли з книжок і фільмів. В війну магазин зі снікерсами може працювати за кілометр від нуля. Люди можуть не знаходитись в тотальній скорботі і страху, а жити звичайним життям. Принаймні, ззовні. А насправді, для багатьох час і простір стискаються до вузької стежки, якою ти йдеш на автоматі, наче все довкола - заміноване. Якщо не сходити з неї - нічого начебто не змінилось. Ти просто обмежений флажками по краях стежки. Ці флажки не обов'язково фізичні, як цілком фізична комендантська година, заборона пересування, чи гицлі на вулицях. Це і відчуття напруги, обов'язку, єдності з постраждалими, відчуття що щось не робиш, або робиш недостатньо. Відчуття провини від того що ти не там. І ще багато відчуттів. Ти не можеш нічого запланувати довше, ніж на кілька днів, не можеш поїхати відпочити, і не можеш витратити гроші на щось що давно хотів. Тобто, фізично ти можеш, але. З одного боку ти матимеш відчуття провини, адже за ці гроші можна було б купити дрон, який врятує чиєсь життя. З іншого - не всякий зможе спокійно валятись на пляжі, коли його земляки масово гинуть і ночують під ракетами. З третього - не будеш витрачати гроші, коли завтра ти можеш опинитись в армії, і гроші - знадобляться для іншого.

Війна - це героізм і самовіддача!

Так, поза сумнівами. А разом з тим - такі явища, як масове ухилення від потрапляння в армію і масове дезертирство, яке тепер зветься красивою абревіатурою СЗЧ. Всі вперто закривають на це очі, і брешуть собі і іншим, а насправді, в реальності, це дійсно масові явища. І ми не говоримо про якихось маргіналів, яким все довкола по%уй, і які нікому нічого не винні. Від служби масово ухиляються в тому числі і свідомі освічені люди, які все прекрасно розуміють. Причини можна розбирати довго, але це - факт. Як і масове самовільне залишення частини вже мобілізованими, про що також всі соромляться сказати правду. Поки влада розповідає про те, що рабів-кацапів заганяють на війну палками, а ми - "не така країна", в реальності - сотні тисяч чоловіків бояться висунути ніс з хати, бо їх відловлюють на вулицях наче бродячих псів, і відправляють на війну, часто з застосуванням насильства, на що влада і правоохоронні органи вперто закривають очі. Найсміливіші тікають через кордон десятками тисяч. По дорозі замерзають, тонуть в Тисі, і замерзають на смерть в горах. Їх ловлять з псами і відправляють в військомати. Це не рахуючи тих, хто "робить" собі якісь підстави, і виїжжає через пункти пропуску. Батьки - хто встиг - масово вивозять своїх синів, яким скоро стукне 18 років. Ніхто не хоче 18 років ростити дитину, щоб її вбили на війні. І все це здебільшого свідомі патріотично налаштовані люди.
І на цьому всьому мутяться шалені бабки всіма - від ділків до воєнкомів, лікарів, і контролюючих органів. Нещодавно у чернігівського голови ВЛК знайшли лям баксів в столі, і зрозуміло, що це лише те, що він не встиг заникати, і що не забрали собі ті хто знайшов...

Війна - це єдність влади і народу, відвертість, момент істини! Інакше нам кінець!

%уй там, господа. Мудрі очільники мудрого народу замість сказати правду займаються перекиданням з рук в руки гарячої картоплі непопулярних рішень типу мобілізації. Тотальна брехня, повне невизнання владою своїх пройо%ів у підготовці і війні, тотальне лицемірство з боку людей, тотальна недовіра влади до людей і людей до влади - ось що таке війна насправді. Так-сяк прикрите дешевими декораціями пустопорожніх заяв, все це годиться лише для інфантильних забугорних "партнерів", і розсипається при першому ж уважному погляді. Нам розповідають про те, що ми воюємо з недолугими чмонями - це неправда. Нам дають цифри втрат - вони брехливі. Нам описують ситуацію виключно в рожевих фарбах - це повна ахінея. Нам показують армію як бравих набербершоплених вікінгів, упакованих як робокопи - це брехня. Людям розповідають про те як успішно йде контрнаступ, а діпстейт показує просування на п'ять кілометрів за півроку. І найстрашніше те, що всі про це знають - і ті хто це каже, і ті, хто це слухає. Але між сторонами укладено певний мовчазний контракт. Як в пізньому срср - в комунзм не вірить ні влада ні народ, але всі дружно грають в одну гру - влада робить вигляд що веде нарід до комунізму, нарід робить вигляд, що вірить у все це. Чим все закінчилось - ми пам'ятаємо.

Єдина коаліція всього цивілізованого світу проти навали варварів!

Фуфло вся ця ваша "кааліція". Рядовим якимсь англійцям чи американцям ми за пріоритетами стоїмо десь між смаком моркви оленя Рудольфа на Різдво, і кольором сукні їх принцеси. А їх уряди в умовах демократії керовані саме "пабліком", і тому такі самі. Для них це все - йо%ане шоу, і не більше. Поки можна було доїти Штати, скидаючи нам старий хлам і взамін отримуючи нове, допомога була. Тепер її немає, і нескоро буде. Про гроші я взагалі мовчу. Пригадую як Греціії насипали двісті ярдів просто так, а нам цідять кожну сотню мільйонів, і при цьому з кожної праски тулять нам х-ню про єдність і солідарність. Я вже не кажу про те, що технологічна перевага заходу виявилась пшиком, і в реальності при бажанні хуйло візьме Берлін за два-тижні, і нічого картонні "європейські" армії йому протиставити не здатні.

Якось все дуже мрачно. Що далі?

Хер його знає. Це тема інших постів. Воно не мрачно - воно правдиво. Це всі знають і всі бояться сказати. Навіть самі собі.

Кілька фоток з початку війни...