Як я шукав роботу

Отже, кілька постів тому я став безробітним. Я б точно не шукав роботу місяці три, якби не війна, горизонт планування під час якої став коротшим ніж в метелика. Адже завтра можна отримати офер від держави, де дають одяг, безкоштовно харчують, а за хорошу роботу навіть дають відзнаки. Один недолік - повернення додому не гарантують. Тому - потрібна подушка.

    Я не шукав роботу сімнадцять років. Це не жарт. В 2005 році я шукав роботу єдиний раз у житті - приїхав у Львів вранці, обійшов за один день три фірми, і на момент завантаження у потяг мав три пристойні офери. Процес тоді виглядав максимально просто - домовився на час, прийшов, поговорив від 30хв до години, в кінці тобі сказали чи беруть тебе і скільки твоя зп. Непотрібно було навіть знати мову, на якій ти збирався писати код :) Тепер - все інакше. Всі стали матьорі, обросли процесами, і тепер технічне інтервью в аутсорсі - це лише етап між ейчер-інтервью і знайомством з кастомером, а офер - це ще одне окреме інтервью.
    Окремий момент - ремоут. Пандемія і війна довели до того, що тепер для отримання роботи не потрібно фізично бачитись з роботодавцем навіть в момент знайомства і підписання офера. Все відбувається ремоутлі, і навіть техніку тобі привозить кур'єр. Куди цей світ котиться...

Початок

Почав я з того, що оновив Лінкедін, створив резюме білдером Zety, і створив профіль на Джині. А, нє. Почав я все ж з того, що сказав домашнім, що я тепер безробітний, і скоро всі ми будемо смоктати ..й в Шаріка :)

А таку відзнаку від Джина я отримав згодом.

Жодного уявлення про стан ринку я на той момент не мав, тому просто поставив бажану зп на рівні попередньої, і став чекати. Перше що сталось дивного - мовчала Логіка. Та й інші великі кораблі також мовчали. Раніше варто було лише натякнути на те, що ти вільний або готуєшся таким стати, і міг подзвонити особисто Богдан з пропозицією, від якої неможливо відмовитись. Тепер від Богдана - хіба лайк в Лінкедіні, а від корабельних рекрутерів замість масового бажання "запізнатись" - поодинокі непевні пропозиції. Вакансій або немає або одиниці навіть в гігантів типу СС, де завжди брали всіх, аби ти міг зв'язати дві слові. 

Причиною цьому - війна. Аутсорс/аутстафф ринок повністю залежить від заходу нових проектів з-за кордону, що в війну ризиковано. Тому кількість проектів і вакансій радикально скоротилась, а те що є - часто якесь нецікаве старе г..но мамута. Та й на нього потрібно пройти щонайменше 4, а частіше, 5 інтервью. Починається все з ейчерів і рекрутерів. Але бувають виключення :)

"Женя 9%"

    Деякі компанії мають нестандартні політики. Наприклад, одна вимагала тестове завдання, що кандидати зазвичай ненавидять і одразу реджектять, але я навпаки зробив його залюбки. Інша компанія прислала мені лінк на TestGorilla, де потрібно було пройти англійську і кодинг. Я подумав, що раз це перший етап, то там щось геть елементарне, і клікнув на цей лінк десь між велосипедом і сном, там де мозок годиться хіба на перегляд блогерів чат-рулетки. В результаті я здав англійську на 9% зі 100 (хоча кодінг здав на 100%), за що отримав від домашніх погоняло "Женя 9%". 

 

Рекрутери

    Все починається, продовжується, і закінчується з ними. Ці прекрасні феї рекрутингу і Богині роботи, мітингів, і календарів - залишили в моїй душі глибокий слід з найкращих спогадів. Вони здебільшого терплячі, пунктуальні, і професійні. Крім рекрутерів деяких великих галер, де все було максимально бездушно і прісно.
    Отже, перший етап - інтервью з рекрутером. Як активний учасник процесу найму в минулому, я зажди думав, що задача інтервью з рекрутером і ейчером - виявити повних неадекватів, а решту пропустити далі на технічне інтервью. І зазвичай воно далі так і є - найбільш приємним процесом з усіх трьох тижнів пошуків було таки знайомство і спілкування з великою кількістю гарних і розумних дівчат, з якими можна не лише послухати про вакансію і здати англійську, але й потріщати за життя. Такі інтервью можна було скедулити навіть пообіді з горнятком кохве - мій о%уєнний природній магнетизм (хехе) робив свою справу, дівчата масово любили мене, і благословляли на продовження процесу.
    Але були і виключення. Точніше, було - коли ейчера невеликої продуктової компанії не на жарт висадив той факт, що я не можу як солдат відрапортувати ким я хочу бути і що робити. Та так, що вона призначила ще одне інтервью, щоб дати мені другий шанс! Після півгодинних розмов з цією дівчиною я виходив як після двох технічних співбесід - з квадратовою головою і заниженою самооцінкою. Вона методично вбивала в мою нещасну голову цвяхи, заганяючи мене в кут, де я можу зробити єдиний правильний вибір.  Прямо видно було як вона страждає, намагаючись розрулити внутрішній конфлікт. Під кінець вона аж не витримала спілкування зі мною, і прихворіла, а я потрапив в цепкі лапки її колеги, яка раптом сказала що я о%уєнний пацан, і такого як я вони не можуть знайти вже довго. Забігаючи наперед, від цієї компанії я в майбутньому отримав хороший офер. Загалом, рекрутерки і ейчерки - тру бусінки - найприємніша частина процесу, краще за них хіба момент оферу :) Крім рекрутерок двох великих галер на Г, Е, та І, які навіть не снізошлі, а просто заскедулили по чату інтервью з технарями. Вони - не бусінки. Ну і Бозя з ними :)

Технарі

    Не зважаючи на те, що я сам тривалий час був технічним інтервьювером, перші інтервью показали, що до них потрібно серйозно готуватись.

З цим інтервью була якась дивна історія - на мої відчуття я пройшов його досить добре, можливо переплутали аналізи :)

    Питають здебільшого +- однакові речі, тому після 4-5 технічних інтервью почуваєшся як людина, що регулярно розгадує кросворди, питання в яких постійно повторюються. Доречі, мій рекорд - три (!) технічні інтервью в один день. Трапляються небанальні цікаві інтервью, де ведучі не просто проходяться по якійсь матриці, ставлячи галочки, а намагаються тебе завалити і примушують думати. Фідбеки всі різні - може в один день бути два діаметрально протилежні фідбеки - від "повний ідіот" до "офігенний чувак". Одним словом, повністю суб'єктивний процес, результат якого залежить від того з якої ноги встав і як покакав вранці твій "опонент".

    На всіх інтервью був лайв кодінг. Я все життя боявся цього, і вважав себе до цього абсолютно непридатним, тому зі здивуванням відзначив, що можу робити це на інтервью, причому досить успішно. Ми писали декоратори, генератори, і ітератори, переставляли букви, переводили римські числа в десяткові, шукали найдовші слова у фразах і найдовші збіги в словах, знаходили паліндроми, і таке інше. І я не пригадую жодного випадку коли підняв би руки вгору. Practice makes perfect - це тренується, причому доволі швидко.

Кастомер

    Якщо це аутсорсингова компанія, у разі успішного локального технічного інтервью, потрібно пройти інтервью з кастомером. Бідні рекрутери рвуть собі попи, намагаючись домовитись з кастомерами і кандидатами про тайм-слоти, і це повільний і непевний процес. В моєму випадку я добрався до інтервью з кастомером лише один раз, і то раз неповний, скоріше просто познайомився. Всі решта узгоджували час так довго, що я за цей час встиг прийняти офер від іншої компанії. Загалом, вакансій від аутсорсингових компаній небагато, рекрутинг доволі мертвий, причому не лише з моїх вражень, але й зі слів багатьох рекрутерів, з якими довелось поспілкуватись.

 

Стан ринку - проекти

    Якщо коротко, то це грусть і пічалька. Можливо я надто пізнав дзен, але в мене склалось враження, що стартапи - це як фільми на нетфлікс. Абсолютна більшість з них - це просто непотріб, єдине призначення якого - каналізувати зайві бабки інвесторів з крильцями (т.з. "ангелів"). Вони часто схожі між собою, мають якісь дикі ідеї, і знаходяться в якихось мутних галузях типу бітка, онлайн-шпильок, чи реклами. Платять там часто непогано, але для себе я зробив вибір - я не буду витрачати своє життя на розробку продуктів, в майбутнє яких я не вірю, і сенсу в яких я не бачу. Я достатньо попрацював на таких проектах, і більше не хочу. В моєму житті навіть був епізод, коли я два роки був лідом на проекті, і навіть толком не розумів що цей продукт власне робить :) Я також не буду гвинтиком в якомусь великому аутсорс-ентерпрайзі, де люди просто перетягують тікети з колонки в колонку, навіть не замислюючись що і для чого вони роблять. Це мене завжди бісило, і тепер я можу дозволити собі обирати.
    На щастя, на українському ринку тепер досить багато продуктових компаній, правильного для мене розміру. Це також було сюрпризом - це і надалі невеликий % яхт в морі галер, але вони є і їх все більше. 

 

Альтернатива Djinni і зарубіжні сайти

    На пораду товарища я спробував шукати роботу на сайті, де тусують стартапери, і зрозумів, що культура хайрінгу в нас в порівнянні з ними - просто фантастика. Якщо в нас я знайшов роботу, не подавшись на жодну вакансію, то на сайті стартаперів я подався на десятки вакансій, не отримавши жодної не те що пропозиції, а навіть просто відповіді. Я спочатку думав що то мій невдалий досвід, але товариш, що працював на гуглі (чи Амазоні, не пригадую) мав точно такий досвід - одна відповідь на сотні подач. Я щиро співчуваю зарубіжним колегам, якщо такий процес пошуку роботи в них є нормою...

   Фінал

    Йшов час, я пройшов десятки інтервью, і знаходився на різних етапах в різних компаніях. Я вже почав забувати, на якому етапі з ким ми знаходимось, але одного четверга до мене з інтервалом в кілька годин прилетіло одразу два офери, та ще від двох компаній, які мені найбільше подобались. Офери також були майже однакові, тому було нелегко!

 

Всі рекрутерки робили все можливе, але деякі робили більше ніж все :)
Тому одним з найбільших челенджів було обійти в кінці всіх дівчат,
і сказати кожній, що я більше не вільний козак...

 

Висновок 

    Після всіх цих пригод, я можу сказати, що несподівана втрата роботи - це одна з найкращих подій, що стались зі мною останнім часом. По-перше, я реально оцінив свої сили, вперше за п'ятнадцять років. По-друге, я багато чому навчився, та й далі вчусь. По-третє, я познайомився і поспілкувався з шаленою кількістю людей. Підвищив самооцінку. І зрештою, знайшов нову роботу, яка обіцяє бути цікавою і перспективною...