Мрії

Я потис руку таксиста, і вийшов з машини, температура в якій була напевне градусів 25 за Цельсієм. Рука потягнулась в кишеню. Я дістав телефон, ввів номер карти, і натиснув "Відправити". Монобанківський кіт зі свистом злизав з мого рахунку 200 гривень...

     Такого шаленого різномаїття таксистів, як є в нас, я не бачив ніде. А таких цікавих таксистів, як сьогодні, я не бачив ніколи. По-перше, міста практично ніхто з таксистів не знає. Ну це ладно. По-друге, вони часто взагалі не вміть водити. та до цього я також звик. Але буває і по-третє, і сьогоднішнє третє мене дійсно вразило.


     Запхавшись в Ланос, я наче потрапив у сауну. В сауні крім мене сидів пацан років 25ти, з дуже жвавим фейсом, які бувають лише в хороших людей. Всередині було дуже спекотно, і скоро я зрозумів чому. Водій таким чином конденсатом на вікнах, через який назовні не видно було практично нічого. Метод не допомагав. Враження було таке, що ти в парилці, і тобі мало того що спекотно, так ще й нічорта не видно. А в руках в тебе кермо! І від того куди ти його покрутиш - залежить куди поїде ця сауна на колесах. Забігаючи наперед, всю дорогу я був штурманом і другим пілотом, а саме протирав скло шматою, яку надав водій.

     На самому старті водій вимкнув GPS зі словами

Ви просто кажіть "направо - наліво", і так доїдемо. 

     І ми поїхали. Трохи оговтавшись від промоушна до штурмана і навігатора в таксі Деу, я помітив в таксі дещо незвичне. Прямо до панелі була скотчем приліплена табличка "Ваші чайові - моє навчання".

- Що за навчання?
- Хочу навчитись літати. Пілотом бути.
- А?? Пілотом?
- Ну, CPL отримати.
- Еее, це ж купа грошей, і...
- Так, я ж тому і написав.
- А для чого це Вам? Зазвичай таким займаються люди, яким просто немає куди подіти гроші.
- Грошей нема. Просто хочу літати. Таких відчуттів як в польоті, на землі отримати неможливо.
- Але... чому саме літати? Звідки ця ідея?
- Я не знаю. Раніше я був музикантом. Писав музику, і хотів відкрити свою студію. Ходив, збирав обладнання, складав копійка до копійки, і зібрав класну студію вдома! Щоб писати музику.
- І?
- Зібрав. Якось прийшов, і зрозумів, що більше не хочу такої мрії.
- Тобто?
- Розумієте, я зрозумів, що роблю це вже через силу. І кинув. Якось на пенсії займусь. Потім зрозумів що хочу навчитись літати. А ще раніше в мене була мрія проїхатись на автобусі!
- За кермом??
- Ні. Просто на автобусі. Пасажиром. Я ніколи не був. Це була маленька мрія, давно.
( в цей момент я вже почувався як пілот літака посеред пустелі з маленьким принцем поруч). Або мене криє від спеки, або це не таксист, або...
- А чому такий дивний шлях? Ну, зазвичай воно як відбувається? Людина йде як всі в школу, потім йде як всі в універ або в коледж, потім як всі на роботу, потім як всі на пенсію, а потім як всі помирає, живлячи своїми рештками коріння дерев...
- Не знаю. Я нікуди після школи не йшов. Щось нецікаво було. Я в Італію поїхав.
- Працювати?
- Ні, просто поїхав. Склав рюкзачок, і поїхав. Хотілось кудись поїхати. На рік.
- На рік? Як на рік?

(чесно кажучи тут я навіть зрадів, що він то все просто на..здів, і мій дах на місці) На рік жеж ніззя! Лише 90 днів дозволено!

- Тада, я й потрапив під депортацію.
- Знайшли і викинули? Чи коли кордон перетинав?
- Та ні. Я сам. Щось захотів додому, прийшов, і здався.
- І як?
- Депортували, на рік закрили в'їзд. Я через рік знову поїхав. Хотів в польщі машину купити.
- Купив?
- Так. Взяв лижного костюма, типу я капєц лижник, лижі, і на кордон. Але їхав я не на лижі. Просто я подумав, що костюм великий, а в мене під ним все обвішано цигарками. Так я купив машину. На бляхах. Їздив - класна була машина. Но не було прав! Я потім здав на права, і в перший тиждень машину розбив. Брат полагодив, мамі віддали.
- А брат - такий самий непосидючий характер має?
- Ні, він скоріше винахідник. От був в когось вдома ДН. Гостей купа, всі п'ють, гуляють... Приходить брат, приносить якийсь прилад. Каже - щас побачите що я зробив. Включає в розетку, набирає воду, бере якийсь кульок, чіпляє до приладу, воно надувається. "Хочете побачити що буде?"
Підносить його до плити, а воно як їбане! Я думав вікна посипляться!
О, каже!

Я водень синтезував!

Остаточно окуївший, помітив за вікном вогні мого СТО. Я потис руку таксиста, побажав збичі мєчт, і вийшов з машини з думками про одноманітність життя і різноманітність таксистів. Рука сама собою потягнулась в кишеню. Я дістав телефон, ввів номер карти, і натиснув "Відправити". Монобанківський кіт зі свистом злизав з мого рахунку 200 гривень. На мрію. Мої чайові - його божевілля...
п.с.
Долучайтесь хто вірить в казку