День Сірка

Ми вже думали їхати з батьківського села додому, як я втретє почув від Іванки, що біля воріт наче щось заскавчало, хоча довкола не було помітно жодних ознак життя. Труба! Вздовж воріт лежала труба водовідведення, в яку стікає вода під час дощу, а посередині труби світилась пара очей, що тримались на худій собачій головешці.

- Давай, виходь, Бобік! Що за дурна ідея сидіти в холодній мокрій трубі? Тут в нас літо - хрущі над вишнями, сонячні ванни, всі діла! Кам он, є дві котлети!

Собака тихо скавчала і не рухалась Не допомагали ані викликання ані навіть котлети тестя. Згодом грюкання камінюкою по трубі все ж справило на собаку потрібне враження, і пес почав просуватись по трубі до світла в кінці тунелю. А от на виході він несподівано застряг. Собачка була наче нівроку, але задні лапи безпорадно висіли набік, і тому ходити пес жодним чином не міг. Як його витягти? Я собак боюсь - вони буває так кусаються, що ворогу не побажаєш. Одного разу пес Умка вкусив мене наступним чином. Я, здається, хотів з ним погуляти, але запрошення на прогулянку було сприйнято неочікувано експресивно, і в результаті нетривалих перемовин вийшло так, що один клик Умки опинився в мене в ніздрі, а верхній хряпнув мій ніс ззовні. Щоб був зрозумілий трагізм ситуації - спробуйте уявити, що ніс вам з усієї сили проштампували канцелярським дироколом. Кароче, боліло так, що бажання гуляти в мене відпало надовго.

    Тому я цю справу завбачливо делегував жінці з велосипедом, що саме їхала повз нас. Вона обережно висмикнула Бобика з труби, пес загарчав, і заходився неквапливо ловити мухи довкола. Пацієнт виглядав наче непогано, але тещиних котлет не їв, і води не пив. Була лише одна добра новина - з роту слина не крапає, води не боїться, значить - сказу немає. Ми потормошили пса - очевидно він має зламаний хребет через дтп, і після удару сповз в трубу, шукаючи прихисток. Поговорили з ближніми місцевими - всі морозяться, хтось пропонує закопати, хтось - дострелити щоб не мучився, але далі порад діло не йде.

Ну як її тут кинути? Вона однозначно здохне від голоду і холоду в цій смердючій трубі. В селі є ветеринар - нехай приспить пса, щоб не страждав. Сідаємо в машину, і їдемо додому до лікаря. Вдома нікого немає - неділя. Посидівши поруч, вирішуємо, що нічого зробити не зможемо. Завтра для очистки совісті ми подзвонимо ветеринару в селі, і попросимо дати собаці укол.

      Додому ми їхали мовчки. Я був дуже сумнозлий. На себе. В глибині душі кожної людини, що має совість, є скринька з вчинками, за які людині соромно все життя. Щоразу як я поповнюю цю скриньку, мені дуже прикро. Ми мали б забрати її. Але як? По-перше, судячи з усього, тварині все одно кінець. Куди забрати? Чим? Як? Я ні разу не собачник. Ми нічого не могли зробити. Але совість все одно не замовкала. Чорт забирай, ніхто не заслуговує помирати від голоду і звірів на узбіччі дороги. Особливо приручена і потім скалічена підлими людьми істота. Ми приїхали додому. Я ледь заснув. Навіть після доброї дози коньяку. Я зараз сплю в теплому ліжку, а вона лежить при дорозі і повільно помирає. Я їм суниці, а ця тварина живцем гниє в смердючій мокрій трубі. А вночі дощ. Холод. Звірі з лісу...

       В понеділок я напряг тестя подзвонити сільській владі, яка його м'яко послала. Не до тварин нам. В нас люди дохнуть і всім байдуже. Ніхто нічого не робитиме, навіть укол щоб тварина померла гідно. Ну але ми своє зробили. Ми собаку не збивали, до села стосунку не маємо. Я почекав поки мене відпустить і все забудеться, але нічого не виходило. Я не міг позбутися думки, що кинув помирати безпорадну істоту, і все ж таки вирішив хоча б пошукати в ФБ місцевих волонтерів, що опікуються тваринами. Прийшов вечір - відповіді від них не було. І в цей момент я зрозумів, що якщо завтра вранці я не поїду машиною за 200км за цим псом, і не заберу його в лікарню, я собі не пробачу.

      І я написав Юлі, щоб порадитись як упакувати пса для перевозки. Юля сказала, що це необов'язково перебитий хребет, і порадила львівських волонтерів - спитати щодо клітки для перевезення. Клітку знайшов, але в цей час тесть вже дзвонив в село сусіду, щоб глянув чи на місці хворий, і чи варто їхати. Сусід пса на місці "не знайшов". Але волонтер зі Львова сказала, що собака скоріш за все десь поруч, і порадила написати ще франківській організації Дім Сірка. Я написав, вони зробили якісь там пости в ФБ по своїх групах, і вранці повідомлення від них - терміново вкажіть свій телефон, в Коломиї зараз є волонтер, який можливо щось придумає. Волонтер подзвонив, сказав - я далеко, село чуже, і якщо хребет перебитий - все погано. Але після розмови все ж вирішили хоча б пошукати пса, і дати йому смертельний укол - щоб не страждав. А ще за годину пролунав дзвінок - "Я в селі, де шукати?". 

   Собака сидів трубі, і зі слів волонтера, все було дуже погано. На спроби виманити і вистукати - жодної реакції Очевидно, тварина виснажена, з труби її не дістати ніяк, і єдиний варіант - просто добити. Укол - доступу нема, тому - застрелити її з рушниці, яка в селі є в кожного другого. Хоча б так. Це все одно краще, ніж повільно помирати і дощовій трубі. Ми поговорили, вирішили, що "діло труба", і попрощались. Мені стало краще - я принаймні зробив все, що міг. Але якби я забрав її тоді...

    Несподівано дзвінок від волонтера повторився за півгодини, і хлопець сказав - ми зараз витягнемо пса з труби! Коли надії вже не було, якимось чином йому вдалось підключити до пошуково-рятувальної операції сільраду і когось зі школи. З цього моменту мене охопили зовсім інші почуття - тепер я просто дуже хотів, щоб собаку дістали з рури, відвезли в лікарню, і спокійно безболісно приспали. Я пообіцяв гроші, але цим людям гроші були непотрібні. І за двадцять хвилин дзвінок - "Собака в машині, везу в лікарню в Коломию", і пізніше - "собака відпочиває в клініці, і готується до обстежень завтра".

Епілог.

Сьогодні я без особливих надій набрав лікаря, щоб почути "Безнадійно все було, хребет перебитий, вирішили приспати".

- Доброго дня. Вам вчора привезли собачку з переламаним хребтом з села. Можете сказати що з нею?

- Так, ми її обстежили. В собаки перебиті лапи, зараз буде операція.

- Лапи?? Тобто хребет цілий? Вона буде ходити?

- Якщо операція пройде успішно - вона одужає. І ходитиме.

Важко описати який тягар впав в мене з душі. Я мало не плакав з радості, і майже фізично відчував, як зі скриньки з вчинками, за які мені буде соромно все життя, конвертик тихо перекладають у сусідню скриньку з написом "Ти можеш все життя пишатись цим, Євген".