Як псуються люди

Жизнь свою потрібно так прожити,

щоб соромно не було за роки,

що прожив ти їх так, 

як пі...арас паскудний...
 

(С) Л. Подервянський

       Ти відкриваєш на роботі фейкбук, а там - черговий пост розчарування і зневіри. Про те, як міністр внутрішніх справ, що пафосно говорить з телеекранів про свою велику місію, роздає наградну зброю жінкам своїх кумів. Про те, як відомий борець з беспрєдєлом міліції бере хабар з впійманих ментів за мовчання. Про контрабанду, яку кришують бійці АТО. Про розкрадання мільйонів на будівництві аеропортів, доріг, і мостів. І думаєш - чому в світі так багато негідників? Звідки вони беруться? Чому людина, що потрапляє нагору, одразу стає захланною і безпринципною?

     Винісши за дужки той факт, що світ багатогранний, і ніхто не є ані повністю поганим ані повністю ідеальним, і знехтувавши тими, хто був негідником змалечку, і саме тому завжди рвався до влади, поміркуємо над тим, як курвляться хороші люди, що мають добрі наміри. 

      Уявіть, що Ви - небайдужа людина, і Ваші наміри - чисті. Ваша справа - волонтерська - ви з власної ініціативи лагодите лавки в парку (приклад суто умовний, всі збіги - випадкові). Це звісно не державна служба, але різниця тут лише в тому, що на службі неписані моральні закони зафіксовані і підписані. 

       Ви витрачаєте масу часу і зусиль на підготовку, і ось настає цей день. Вам потрібно поставити 50 "шпал", які потрібно якось завезти. Ви сідаєте в машину, під’їжджаєте до входу в парк, і завмираєте перед знаком "Цегла". Опа! Заїзд в парк заборонено!

"Кому заборонено? Мені?? Я витратив на це масу часу. Я прокидаюсь вдосвіта, забуваю про свох справи, і не можу заїхати в парк, де лагоджу лавки?? Мені - можна!" - кажете Ви собі, вмикаєте аварійку, і невпевнено проїжджаєте під знак.

     Шпали встановлено. Лавки - зелені, мами і молодь навесні - щасливі. Ви вирішуєте відсвяткувати це, і в черзі за пивом до Вас підкрадається сумнів. Уупс, в парку ж пити не можна! 

"Кому не можна, нам?? Ми вже другий вечір з обдертими манікюрами робимо добру справу, і навіть не можемо випити пива після роботи?? Нам - можна" - кажете Ви собі, розливаючи пиво в гранчаки посеред парку. Ви випиваєте лише 0.5 пива після фізично і емоційно важкої праці. Ви сідаєте за кермо, і їдете додому порожньою, вечірньою, добре знайомою дорогою, якою можете проїхати з зав’язаними очима. Що може статись?

     Почувши про Ваші подвиги у Фейсбуці, з’являється відповідальний з органів самоврядування, який також дуже ідейний. І тому він пропонує компенсувати Вам витрати на матеріали з міського бюджету. Ідея класна? Не те слово! Хоча б якась компенсація за Ваші зусилля! Для цього вам потрібні чеки. Ви йдете в магазин до знайомого, який виписує вам чеки на *потрібну* суму, включивши в неї 10 відсотків на компенсацію собі за зусилля. Представник самоврядування просить додати до чеків ще й свої 10% за ініціативу, і Ви радо погоджуєтесь. Врешті решт, Ви витратили на це масу власного часу, нервів, і сил, і Ви заслужили це!

      Тут наче все більш-менш нормально, і все це виглядає як компенсація за Вашу працю, та насправді Ви щойно порушили два Закони, одну місцеву регуляцію, і взяли з міського бюджету на 20% грошей більше, ніж мали б. Ви почуваєтесь винним? Ви вважаєте себе негідником? Зовсім ні. Ви робите важливі речі, і за це ви заслужили на деякі преференції, вірно?  

     Звісно, в такому масштабі це не так і страшно, якби не два "Але". По-перше, в масштабах іншої посади і іншого проекту (замість лавок) знак "Цегла" запросто може змасштабуватись у роздачу наградних стволів кумам, а 20% - легко стати двадцятьма мільйонами. По-друге, вибачаючи собі дрібні сумнівні вчинки, ми маємо схильність "рости" в цьому напрямку. Компроміси стають все сумнівнішими, а масштаби - все більшими. І саме так хороші люди псуються. Поступово і непомітно. Якщо не контролювати це в собі, то не встигнеш отямитись, як опинишся цілком гідним чергового розчарувального поста у Фейсбуці.

    В одному з фантастичних романів (Мігрант) в будову світу закладений так званий Коефіцієнт Свідомості. Чим кращий коефіцієнт - тим більше волі має людина. Людина з коефіцієнтом один може трактувати всі правила і закони сама. В фантастичному світі це працює, і я вважаю це найбільш справедливою моделлю. Є лише одна проблема - цей коефіцієнт ніхто не вміє вимірювати, а вимірювати його самому для себе - вірний шлях до скурвлення.