Новий тип тімбілдінгу

30% health left

    Блін, я все розумію - Боржава це ппц як красиво, і там звісно дуже свіже повітря, красиві парапланеристки, орли, а також дуже багато чорниць, але я щось абсолютно впевнений, що за цей одноденний простий похід здоров’я лише втратив. Бо почуваюсь так, наче мене переїхала вагонетка. В голові все крутиться такий індикатор з DOOM, що показує скока мнє жить лишилось. Так от - відсотків тридцять суб’єктивно. 

  

    Перше. Хоча піараси синоптики обіцяли хмарність, сонце шпарило як на морі, і я весь обгорів. І сховатися від того сонця абсолютно немає де. 

    Друге. Хоча по мапі все капець близько, в реальності все пздц далеко. Всі естімейти сміливо множиш на два, хоч я був тут десяток разів. 

   Що там ще? Ага! Хвилюватись потрібно не за себе, а ще за двох. Особливо коли одне з тих двох тричі за дві години летить то в каміння то в болото (а болота там просто дохера), і на кінець походу виглядає як я на літніх канікулах коли ще ходив до школи - без сліз не глянеш. 

   Як вишенка на тортік - хуйова залізниця. Який дебіл поварив сидіння в мукачівці під кутом строго 90 градусів?! Цього садиста потрібно каструвати сваркою, якою він то варив - спина після такого сидіння болить жахливо, навіть без будь-яких походів.     

     Розташування сидінь - то окрема тема. Чому не розпланувати їх одне за одним, як то зроблено скрізь?? А ніфіга, треба повернути сидіння до сидіння - в нас свій шлях і своє ноу-хау. А щоб більше влізло - зробити між цими сидіннями таку відстань, щоб коліна сусіда навпроти впирались пацієнту просто в ... ну в общем, навіть далеко не в коліна, а значно глибше. Далі. Ароматизація салону стандартно на рівні - зайве згадувати. В букеті домінує запах гівна з вагоної параші (в якій немає води), перемішаний з штинем забороненого в потягах тютюну, і розбавлений нотками парфумів пасажирів, і нехитрої туристично-селянської хавки.

     Далі. Поціаг Ужгород-Київ. Ця х...ня правда доїде до Києва?? Шо, і з живими людями? Не вірю. Там же так душно, що дівочкі розкладені по поличкам практично без всякої одежі, а на другій поличці третього купе 13-го вагона відтворена атмосфера пекла. Може Бог дасть, будемо молитися...

Згадується анекдот...

Спускається по схилу лижник. І тут бац - перечіпляється за гіляку, летить по схилу ломая крилья і тєряя пєрья. Піднімається весь в снігу, гіляках, і шишках, оглядає перекручені кінцівки, випльовує зайві зуби, і каже: "Блять, но все одно краще, ніж на роботі!"

Ефект Покемона

Історія з Покемонами наводить на думку, що більшість людей дуже легко присадити на щось. В самих покемонах нічого звісно поганого немає, але це ознака того, що суспільство дуже легко розвернути в потрібному напрямку, і нав’язати йому щось. Рецепт? Я б хотів його знати, це можна було б використати з користю. Можливо, рецепт наступний:

Перше - елемент змагання. Люди повинні бігати наввипередки. Друге - результати повинні бути легкодоступні і чітко видимі. В фейсбуці, в одязі, на обличчі - байдуже. Найкраще звісно у фейсбуці. Далі люди зроблять все самі.

Голандія

Одним з зайвих плюсів Брюгге є те, що звідти за три євро і 40 хвилин можна автобусом потрапити в Голандію - в гарненьке містечко під назвою Slius.

Так подають в Бельгії бельгійські вафлі. Шкода, що сфоткати їх вийшло лише в Голандії.

In Brugge

Одноіменний фільм я подивився вже у Брюгге, і починається він багатообіцяючою фразою Рея (доречі, він виріс у Дубліні): 

Брюгге?? Это же ебеня!

Смертники

Вже вкотре мало не загинув на трасі через убивць за кермом. Любителям обганяти на сліпих ділянках бажаю найскорішої смерті, і не забрати нікого з собою.

Бельгійське Містечко

     Я не люблю спеку. Я не люблю спеку. Я не люблю спеку. Особливо таку, яка встановилась у Львові останній тиждень - через +25 при 100% вологості місто нагадувало джунглі, і комфортно провести тут тиждень відпустки було важко. Минулого разу втеча від спеки, м’яко кажучи, не вдалась, і цей раз я вирішив вдарити напевне. Нехай це буде Бельгія. Про цю країну я знав лише те, що там колись жив і працював мій друг Сергій, і там є 100500 сортів пива. Задача була - знайти не дуже далеке місце, де не буде спекотно. Забігаючи наперед, щастя на світі нема. І ідеальної погоди також нема. Бельгія зустріла нас типовою англійською погодою - дуже мінливою, часто дощовою, але, курча, все одно це незрівнянно краще, аніж +30, які на той момент були у Львові.