Гриби

"Хочу грибів !" - заявив я Іванці на базарі, під час новорічних закупів, побачивши бабцю, обвішану сушеними грибами, мов білка зі старого мультика про ліс. Я давно їх хочу, адже нормальних не-шампіньонних грибів толком не їв з часів дитинства. Ну добре, було пару раз в карпатах після того, але запам"ятались чомусь саме гриби мого дитинства - з села на Хмельниччині. Перший раз ми з батьком назбирали їх в лісі повний кульок, а бабця як побачила що ми принесли - жахнулась, і викинула навіть ті кілька добрих, що випадково опинились у кошику. Сказала, що після такого сусідства вона їх дітям не дасть, і тата з нами в ліс не пустить. Чомусь серед всіх грибів я найкраще пам"ятаю саме решетняки - такі смачнющі гриби з зеленим низом і стовбуром - ну просто неймовірно класні були ! Щодня ми ходили з бабцею в ліс, збирали там гриби, і смажили. Ті гриби з картоплею і цибулею я не забуду ніколи...

І от через багато років я захотів повторити старі відчуття, тож ми підійшли до схожої на білку бабці, і купили в неї грибів на 80 гривень.

Прийшовши додому, я відкрив Інтернет, і знайшов рецепт грибів своєї мрії. Все дуже просто. Цибуля, власне гриби, сметана - ну просто як два байти переслати. Поки гриби апетитно шкварчали на пательні, я зварив картоплю, і став чекати свій main course, передбачаючи фантастичний обід. Треба віддати належне, рецепт виявився чудовим - на вигляд і запах - смакота, і сильно нагадує дитинство. 

Отже, поклавши  гриби і картоплю на тарілку, я сів за стіл. А на столі в мене стояв ноутбук, і відкрито на ньому було... ну прально - Гугль. 

Думаю, блін. А що таке взагалі сушені гриби ? Наскільки їх варто їсти, і яка ймовірність ними отруїтись ? І рука потягнулась до чорних кнопочкофф. 

Гугль вважав, що отруїтись сушеними грибами можна на раз-два, навіть якщо вони куплені в супермаркеті, не те що на базарі. І взагалі, що зараз отруїтись можна геть усім. Ну, думаю, чорт із ним, не відмовлятись жеж від мрії через якусь малу ймовірність отруєння. Тим більше, що відкачають, якщо вчасно помітити симптоми і проригатись. І я з деякими сумнівами відправив до рота три грибочки... Вау ! Смак дитинства ! Яка смакота !

Але мозок не спав. Отруїтись-то можна, але як отруїтись ? 

"симптоми отруєння грибами Enter"

Гугль знав про це все. Першим ділом він видав мені статтю, під час читання якої апетит почав зникати з блискавичною швидкістю.

Конечно, отравиться можно и нормальным грибом, если это перестарок. Утверждают, что в старости каждый гриб немного ядовит. Но по-настоящему ядовит и беспощаден в наших лесах один только гриб. Называется он бледная поганка. Если сравнивать со змеями, то остальные ядовитые вроде гадюки, после укуса которой человек чаще всего выживает. Бледную поганку можно сравнить только с гюрзой или коброй. Пожалуй, даже она страшнее, потому что бывали все же случаи, когда после укуса и этих змей человека вылечивали при помощи специальных сывороток. Такие случаи, вероятно, редки, но они были. Зато не удалось еще спасти ни одного человека, съевшего бледную поганку. Все лекарства мира бессильны против нее...

Красиво написано, з душой какгріцца. Хмм. Шлунок щось стисло, я закрив гугль, вигріб поганки назад у пательню, ледве доїв картоплю, та став думати чи достатньо мені трьох грибів для переходу у кращий світ. За декілька хвилин я зайшов в кімнату:

- Як гриби ? Готові ?

- Знаєш, я так почитав - може не треба їх їсти. Чорт його знає що там за гриби. Пишуть, що отрута поганок не знищується ані сушкою, ані температурою. Просто вбивця, а не гриб.

- Євген, ти дурний ? Які поганки ? Ми купили грибів на 80 гривень, щоб ти їх зготував і не їв ?

- Страшно ! Я тільки подивлюсь чи не скручусь до завтра від тих трьох, і якщо ні - завтра всі з"їм.

- А якщо виявиться, що ті, що ти з"їв на пробу, були нормальними, а нові - поганки ?

- Хммм. Ну не знаю.

Іванка сказала "добре", і хвилин за десять, зайшовши на кухню, я помітив, як вона з насолодою споживає мої поганки - аж за вухами лящить. Тарілка була повна грибів, до яких вона додала ще й солені огірки, куплені на тому ж таки базарі, які на мою думку являють собою самостійну небезпеку. 

- Та припини, які поганки, ти б вже відчув що тобі погано.

- Сонце ! Симптоми проявляються через десять годин, а може і пізніше !

- Добре. Принаймні я помру ситою і щасливою.

"Яка смілива жінка" - подумав я, і сів за стіл навпроти. Іванка ж почала мене тролити, розпитуючи про пін-коди моїх карток, чи є в мене золоті зуби, і інші важливі речі, які тепер мали велике значення.

І тут зайшла Ярослава. Вона чула частину розмови, і підключилась до неї з властивою дітям безпосредністю і безжальністю:

- Тато, чому ти не їж гриби ?

- Вони можуть бути отруйні, боюсь.

- А чому мама їсть ?

- Мама не боїться.

- А що буде якщо вони отруйні ?

- Я помру.

- І тебе поховають ?

- Так, поховають.

- В тебе буде могила ?? Я піду розповім бабці !

- О ! Йди, все розкажи, і попроси в неї будь ласка горілки, щоб отруту нейтралізувати.

- Хм. Добре !

І з цими словами вона з великим натхненням і шаленою швидкістю зникла у сусідів, і через деякий час повернулась з пляшкою горілки. Я накапав собі дозу, випив, шлунок трохи відпустило. Іванка доїла гриби, сказала що я просто хотів бухнути, а я віддав Ярославі пляшку, попросив занести бабці, а сам  ліг на підлогу в кухні - вирівняти спину після ранкових трудів.

І тут повернулась Ярослава, зайшла на кухню, глянула на мене, побачила що я лежу, і  поцікавилась:

- Тато вже помер ?

- Ні. Помираю. Давай попрощаємось.

- "Давай до-свіданья !" (потиснувши мою руку). Мама ! Тата потрібно занести до могили. Тільки спочатку його потрібно роздягнути.

- Навіщо ? Звідки ти це взяла ?

- А навіщо йому одяг ?

сказала донечка, і почала підважувати мені голову рученятами.

І тут я не витримав - мене вже давно душив сміх. Спочатку я пробував реготіти лежачи на спині, та потім довелось перевернутись на бік, щоб не захлинутись.

- Тато ! Так не помирають. Склади ручки, ляж тихенько, і чемно помирай !

Після того в мене сталась істерика. Грибів я так і не їв,вирішив почекати наслідків, Ярослава була трохи незадоволена тим, що я неправильно помираю, а Іванка єдина серед нас була щаслива - вона наїлась грибів, ні на хвилинку не переймаючись можливими наслідками...

Дитячі шедеври - Світ НеНормальних Снігурів

Ось таку картину знайшов на кухні:

Чисто новорічний пост :)

Це новорічний пост - про алкоголь. Стаття не претендує на  повноту, об"єктивність, чи науковий підхід, і є просто фрагментами з мого власного досвіду.

Отже, кожна п'янка в мене закінчуються тим самим. Щойно фізичний алкотоксикоз (якщо він є) послаблює свої жахливі обійми, він поступається місцем роздумам і спогадам. Спогадам про вчорашній день.

Як цікаво буває мандрувати між спаленими минулим party клітинками пам"яті у пошуках живих клітин, щоб таки отримати відповідь на важливе і вічне питання - "А що ж я робив вчора ???". 

Чомусь це завжди дуже хочеться знати, незважаючи на те, що вчора вже минуло, і нічого не повернути. І того, що варте було б спогадів, там скоріш за все нічого не було. Процес захопливий - це схоже на якусь гру, де вхопившись за ниточку, ти розмотуєш клубок епізодів, подій, обличь, знаходиш нові і нові деталі, і врешті, якщо пощастить, складаєш в мозку більш-менш цільну картину - "Вчора".

Хороше паті - це паті з подіями, які мій знайомий удмурт називав "маневрами". Сидіти в кімнаті і  з серйозними обличчями хляти горілку подобається лише алкоголікам, і є хорошим форматом лише для поминок. Паті має бути веселим ! Маневри можуть бути різні. Можна утнути якусь, пардон, нешкідливу хуйню -  пограти в футбол пивними банками, написати комусь на порошному моніторі слово з трьох букв, почіплятись до дівчат, яким не пощастило потрапити в непотрібне місце в непотрібний час, погорланити пісні, чи просто  покричати дурним голосом щось на кшалт

ми вікінги блять !!!

До шкіливої деструктивної хуйні відносяться дії, що шкодять оточуючим  або виконавцю. Набити харю старому другу за те, що він став тобі на ногу, розповісти начальнику який він гондурас, вхопити когось за попу - яскраві приклади шкідливої непотрібної хуйні, яка на маневрах солідних людей неприпустима, і є ознакою або ідіотизму або юності.

Добре, коли частиною формату є танці. Танці - прекрасний компонент будь-якого паті, бо мало того що витверезвлюють, а й самі по собі є нешкідливою і веселою хуйнею, яка забирає частину енергії, що в деяких людей могла б піти на якусь додаткову нешкідливу хуйню, а в деяких і на хуйню шкідливу. Так би мовити, відводить від людей часом зайвий надмірно позитивний, або негативний потенціал.

В стані алкогольного сп'яніння люди поводять себе по-різному. Я от стаю дуже веселим, схильним до нешкідливої хуйні, всіх люблю, а при певній концентрації  і гаммі напоїв стаю схильним до філософії і духовного менторингу ближнього. Причому просто любити всіх мені в такі моменти мало, в такі моменти хочеться свої почуття якось проявити. Наприклад, з об"єктом любові можна знову ж таки випити. Найкраще - це просто обійняти його за одне плече, і, тримаючи в другій руці стакан, розповісти об"єкту який він кльовий чувак чи чувіха, і чому саме ти так вважаєш. В такі моменти сказати хочеться багато. І тягнешся в такі моменти до людей, які дійсно тобі приємні, але в силу якихось суспільних звичаїв та морального дрес-коду ти не можеш їм цього сказати на тверезий мозок. Навіть коли тебе вже не носять ноги, ти не зізнаєшся в почуттях людині, яку ти не любиш.

В цьому процесі можливі варіанти. Якщо об'єкт, не дай Боже, тверезий, він вас може не зрозуміти, особливо якщо ви робите це з ним вперше. І втікти. В такому випадку головне - не відрізати йому шляхи відступу, або хапати за гудзик і інші частини тіла, намагаючись сказати все - на це може піти до холєри часу, і це підмочить вашу репутацію. Таку людину потрібно відпустити, вона буде вам вдячна. І знайти іншу, щоб накопичений потенціал любові до ближнього перетік в її вуха, які в цей момент стають головним органом.

Як результат - на ранок люди, яким ви зізнались у почуттях, будуть кидати на вас дивні погляди, а ви будете намагатись згадати - що ж такого я вчора зробив ?

У кожної п'янки, є початок і кінець (інакше це називається неприємним медичним словом "запой"), і Ви - клієнт численних оголошень

Обрив запою на дому. Швидко, Дешево, Якісно.

Найгіршим з усіх точок зору закінченням п"янки є широко відома практика колективного "полірування" пивом під кіоском, особливо темним пивом. Особливо дешевим темним пивом. Багато років назад я полюбляв поліруватись Оболонь Оксамитовим, так от - цього робити не можна. Як би вам не хотілось полірнутись - не робіть цього. 

Але ми про духовні аспекти закінчення гулянки. З неї потрібно виходити плавно, щоб не було відчуття, що ти зашвидко сплив, отримавши алко-кесонну хворобу, наслідком якої буде невдоволеність посиденьками, а то і взагалі життям (на щастя, тимчасовий симптом). Для того людство не просто так придумало "на коня", і "на каву" опісля коня. Оскільки на каву ввечері ходити не потрібно - не будеш спати, ми ходимо на морозиво. Там тим, хто почувається ще в силі, можна замовити не більше 50 грам чогось шляхетного і смачного, і через годинку-дві, після довгих філософських розмов, розійтись, обійнявшись на прощання.

Після хорошої п'янки з друзями правильні відчуття -  льохкоє нєдомоганіє (це не включає в себе блювання), легка втрата памяті без суттєвого змазування загальної картини, відчуття очищення і ребуту мозку. Це можна порівняти з відчуттям, яке приходить після перевстановлення вінди на геть засраному компі, чи після грунтовного прибирання робочого столу в офісі.

До нових зустрічей...

Зірочка

Ось тримісячний досвід догляду за морською свинкою на ім"я Зірочка.

Спершу її фото - дуже симпатична звірушка:

Декілька розвіяних міфів і маркетингових ходів:

Прибирати клітку потрібно раз на тиждень. Ну два.

Фігня повна. За три дні морсвін так засерає клітку, що знаходитись в одному з нею приміщенні я б побажав лише тому, хто цей міф впарює покупцям. Бажано прибирати двічі на день, раз на день - необхідно.

Морсвіни-дівчатка не смердять

Неправда. Я, звичайно, не знаю, як смердять морсвіни-хлопчики, можливо в порівнянні з ними особі протилежної статі і пахнуть шанеллю, та наша смердить - хоч святих винось. Варто півдня не помити клітку, і в кімнаті є відчутне амбре.

Не кусаються

Правда. Точніше, не кусаються до крові, як це роблять, наприклад, хомяки. В морсвінів для цього погано розташовані зубки.

З хорошого ще - дитині з нею реально цікаво, на відміну від іграшок. Я думав, їй швидко набридне, та цього не сталось - бавиться щодня, і дуже добре до неї ставиться. І, доречі, розуміє, що це живе створіння, і мучити його не можна.

Дзвінок. Триллер з хепіендом

Ви знаєте, шановні читачі, що "сучасний" радіодзвінок - це, пардон, какашка ? В ньому завжди несподівано сідає батарейка, ємність якої залежить навіть від температури за бортом. Крім того, особисто в мене такий дзвінок спрацьовував взагалі через раз, можливо через велику (до 6м) відстань між кнопкою дзвінка та бібікою.

І тому ми нарешті вирішили здійснити давню Іванчину мрію про справжній старомодний тру-дзвінок від 220в і на дроті. Тут не повинно було бути жодних проблем - оскільки Іванка була рушійною силою ремонту, робочі під час оного заклали дріт під дзвінок до загального коридору. Просто двожильний кабель - один кінець висить в квартирі над входом, другий - змотаний в клубочок чекає на свій час в коридорі біля кнопки.

І от, в день, коли інші робочі, через три роки після перших робочих, прийшли робити дзвінок, вже під вечір я отримав дзвінок:

- Євген, а де тут 220 ? Я бачу лише дві жили, що йдуть зі стіни на кнопку.

Хм, там їх дійсно нема. Я щодня по 10 разів бачу цей дріт - жили там всього дві, і це очевидно ті самі жили, що я бачу по 10 разів біля уявної кнопки  дзвінка в коридорі.

-  То як ? Тягнути від коробки ?

- Та тягніть, що робити. Тільки без руйнацій будь ласка - там новий ремонт.

Виматюкавши в душі перших робочих за те, що не передбачили живлення для дзвінка, я продовжив роботу. І години через дві майстер по дзвінкам знову подзвонив:

- Євген ? Ми все підключили, а дзвінок не дзвонить. Це точно той дріт ?

- Та той, той. Як не дзвонить ? А ви його прозвонювали тестером ?

- Так. І тестером, і не лише - глухо.

- Бути не може

- Може він обірваний ?

- Хмм... ну хіба ті йолопи під час ремонту обірвали свій жеж дріт. Малоймовірно.

- Є лише один варіант - ми просвердлимо нову дирку, і проведемо новий дріт.

- Та добре. Дивно де той подівся, але якщо ви точно впевнені - робіть.

На тому і порішили. Оскільки вже було темно, вони пішли додому, а я про це забув аж до неділі, коли в мене вийшла вільна хвилинка, і я вирішив таки розібратись з тим дротом.

А як розібратись ? З часів роботи в телекомі я знаю, що дріт має дзвонитись, тож першим ділом я пішов до кнопки, скрутив жилки докупи, і поліз на табуретку дзвонити дріт. 

Я людина обережна - спочатку переконався, що дроти, які майстри проклали прямо по ремонту (пі...си!) до коробки - висять у повітрі,і  впевнено взявся пальцями за дроти до кнопки...

 

І тут мене як шибане 220 ! 

Отямившись, думаю - звідки ??! Може конденсатор який ? І я тицьнув в дроти викруткою. Іскри, автомат вибило...

Стоп. Це вже містика - дзвінок лупить мене струмом, не будучи під"єднаним до силових дротів. Може вони дріт який інший туди запустили ? Відкрутив дзвінок від стіни - ні, дріт той самий. Порівняв - дріт біля кнопки і на місці дзвінка в квартирі - явно той самий.
Стоп. Якщо є двожильний дріт, на одному кінці якого жилки скручені між собою, то на іншому кінці струмом бити не може. Заліз я на драбинку, глянув в коробку, і все стало ясно - ось вони - в коробку з боку дзвінка заходить дріт, і він дуже схожий на того, хто вдарив мене кілька хвилин тому. Так ось звідки тут 220 !
І я став думати. Дріт в дзвінок заходить лише один, і на ньому очевидні 220 вольт. Але ж це неможливо ! По-перше, якщо лупить мене, як на цих дротах без жодної ізоляції позавчора працювали майстри ?? І якби вони знали, що там є 220, навіщо тоді тягнули живлення від коробки - ось жеж воно висить - непід"єднане.

Ну, думаю, це вже містика... І я вирішив подзвонити майстру, Майстер  руку давав на відсіч, що ніяких 220 там не було і бути не могло, бо він цілий день ті дроти крутив, і досі живий. Через декілька хвилин розмови,  проаналізувавши все, ми дійшли згоди, що в моїй квартирі коїться щось потойбічне, і мабуть час викликати агента Малдера з ліхтариком.
Це було схоже на хитрий баг у програмі, коли ти не розумієш що коїться, але знаєш як це обійти (пустити нові дроти на електрику і на кнопку). Якщо часу чи бажання розбиратись нема, ти робиш workaround і кидаєш досліджувати причину, але тоді в твоїй душі надовго поселяється сумнів. Або ти плюєш на терміни і швидкість, і продовжуєш обряд ікзорцизму, аж доки не виженеш бєса з коду, і не зрозумієш який жеж ти баран...

І тут я застосував метод, який знову ж таки популярний в програмуванні. Якщо попередня версія працювала, а сьогодні все поламано, треба перш за все подивитись diff, а не курити неправильний кусок, аж поки в очах не почорніє.
І я згадав,  що різниця в тому, що перед роботами я для продзвонки кабеля скрутив докупи жили біля кнопки... Евріка !
Робочі, які робили ремонт, зробили все правильно - вони заклали і сигнальний дріт, і дріт живлення в одному, просто кнопка в цьому ланцюжку виконує функцію вимикача - вона замикає дроти, і на дзвінок йде 220 вольт, які я і зловив рукою. Вони не просто проклали дріт, а, знаючи як включаються дзвінки, повністю підготували нашу квартиру до цього. А майстра, який ставив дзвінок, не било струмом тому, що він перед цим не скрутив дроти на кнопці, як це зробив я з метою продзвонити кабель...

Вихідний

Субота, 22:05

На кухню зайшов виснажений чоловік з червоними від втоми очима, поганим настроєм, та згорбленою спиною. Видно було, що він добре відпочив. Він подивився на годинник, насипав на стіл жменю зернят, та включив комп. До нього прийшло натхнення - захотілось описати свій вихідний день. І він почав пиздячити по клавішам...

Субота, 8:00

Звична річ - прокинулась Ярослава. Дитина в принципі не хотіла нікого рухати, тим більше, що з недавніх часів у хаті з"явився такий собі громовідвід, що дозволяє іноді трохи відпочити від малявки - морська свинка на ім"я Зіронька. Але взяти Зіроньку Ярославі не судилось, бо мама хотіла, щоб Ярослава вдягла тапки і домашній одяг. Хвилин через 20 криків і прохань мама святкувала перемогу, але про сон можна було вже забути. Забувши про Зіроньку, Ярослава прийшла до мене в ліжко, і я трохи побув Шмакозюбром, а потім людино-горою, накинувши на себе ковдру...
В результаті після 40-хвилинних забав я втік на кухню, пославшись на сильне почуття голоду...

Прибирання

Хто мріє про велику квартиру, чи власний будинок, спробуйте для початку прибрати не найбільшу квартиру на 77 кв.м. Не грунтовно прибрати, а так - повсякденно. І не побачити, як легко це робить інша людина (наприклад, жінка), а прибрати самому. Єдине, що трохи вийшло за рамки повсякденного прибирання - я вирішив помити жалюзі на одному вікні, що зайняло більше години часу, при цьому результат виявився досить посереднім. Після прибирання я був вже ніякий, а тому перекусив, та приліг відпочити. 

Гра в слова

Знаєте, є така гра - "в слова" ? Це коли гравці називають слово, що починається з останньої букви слова, названого іншим гравцем. І я так думав, тому й погодився на пропозицію Ярослави, що знову прийшла до мене...

Я і подумати не міг, що це така активна гра - вона була більше схожа на якесь регбі, чи вільну боротьбу. Хто ж знав, що під час цієї гри один з гравців має стрибати по ліжку, перестрибуючи через іншого гравця, приймати найнесподіваніші пози, часом молотити ногами в рандомному порядку, застрибувати на шию противнику, та інше ? Тут не розслабишся - потрібно прикривати життєво-важливі місця від ударів і неконтрольованих рухів вже досить сильних ніжок і ручок. Як молодий батько, ділюсь досвідом - зазвичай крім всім відомого місця я прикриваю сонячне сплетіння, ніс (куди кілька разів отримував досить відчутно), скроні, та хребет (інакше можуть просто вбити).
Через один тайм гри в слова я був як боксер після раунду, причому, боксер, що перед боєм прибрав ринг разом із залом, і поправ жалюзі. І я попросив тайм-аут, і нарешті подумав, що трохи відпочину.

Обід

- Євген, йди їсти
- А можна я трохи пізніше ? Я дуже втомився.
- Йди зараз, потім не буде.

я пішов - почуття голоду все ж перемогло. 

Мистецтво вимагає жертв 

Поївши, я зрозумів, що не відпочину і далі - у Ярослави сьогодні виступ у "Форі", тож ми так-сяк зібрались, і пішли у палац мистецтв. Там потрібно в абсолютному творчому бардаку знайти вихователя, вдягнути артистку, і лишити її на репетиції, щоб в 16:45 прийти на власне виступ, присвячений дню св. Миколая. 

І ось я вдома ! Зайшовши в хату, я без зупинок попрямував до ліжка, впав, і вирішив, що нарешті відпочину. Пролежавши аж 20 хвилин, зрозумів, що час йти на виставу, і що жодних сил і жодного бажання туди йти я вже не маю. Та й власне  не маю ніякого бажання взагалі ні до чого, крім цього ліжка. Ну, думаю, зараз годинка вистави, і додому ! Там я ляжу на своє ліжечко, і нехай хоч фашисти на нас нападуть - не встану до ранку...

Через 2 години вистави і співів митців різних марок і систем, я не витримав:

- Сонечко, я все розумію - мистецтво, і все таке, але якщо ще хтось вийде співати - я збожеволію.

І концерт таки закінчився, хоч і тривав біля трьох годин, адже всі батьки платять гроші, і всі хочуть бачити своє чадо на сцені, а дітей там чимало.

- Господи, ну тепер можна ми нарешті підемо додому ??

- Ні, сину мій. Бачиш, в Ярослави сьогодні перший виступ, і це потрібно відмітити.

Пінокіо

І ми пішли в Пінокіо. Там класно і смачно. Є там лише одна не те щоб проблема... - м"які сидіння і цікавий інтер"єр.  Тому після півлітра соку Ярослава була готова до продовження свята дитинства - сидіння моментально були використані як гімнастичний козел, живий кінь, та спортивний майданчик одночасно. Про їжу вона забула, ледь її подзьобавши, тож в результаті я не лише ви...в собі мозок, постійно закликаючи її до порядку, а й сильно обжерся.

Вийшовши в 21:30 з Пінокіо, ми пішли через парк додому. Мені було холодно, їжа стояла вище ватерлінії, настрій був жахливий, а очі злипались, тож я просто мріяв про своє ліжко, яке, здавалося, було вже так близько, що ніщо не може завадити нашому побаченню. Не то діло Ярослава. Вона йшла дуже повільно, бо стрибала по снігу, ковзала по льоду, і постійно виливала на нас свій потік підсвідомості. Посварившись з нею, а потім через це і з Іванкою, ми таки дійшли до хати.

Остановісь, мгновєньє, ти прєкрасно...

Всім відомо що буде, якщо лягти спати з набитим пузом. Тому я вирішив спочатку насолодитись горнятком гарячого чайку (ненавиджу умєньшитєльно-ласкатєльниє слова по відношенню до хавки, але цей чай обіцяв бути таким приємним, що для нього я зробив виключення).
І тут прийшла Іванка, і вирішила поговорити. Про те, що ми сьогодні недобре спілкувались, що я сьогодні злий, і що я повинен бути добрим, а не злим, і як ми це вирішимо... На той момент всі мої ментальні оболонки були вже безнадійно пробиті, тож я скоро (хвилин так за 30) зі всім погодився, і був нарешті відпущений.  Та ліжка мені вже не хотілось - до мене прийшла муза...

Епілог

Завтра - неділя...

Паспорт зірочки

Ярослава намалювала морсвіну паспорт:

У Львів прийшла зима

Перед кінцем світу вищі сили вирішили хоч раз щось зробити вчасно на цій планеті. Зима цього разу прийшла практично 1 грудня, і зараз, наприклад, Погулянка виглядає так:

ВайФай ТрамВай

Серед інших Покращень проминула просторами Інету радісна новина - у львівських трамваях буде вайфай !

Це класно, але кожен, хто бував у місцевому транспорті, зацінить сарказм влади. Випадково сьогодні проїхався чотирьма різними трамваями за маршрутом Центр-Погулянка. І зрозумів - єдине, чого бракує нашим трамваям - це вайфай ! Однак передбачаю проблему - важко мабуть буде серфити простори Інету при мінусовій температурі, коли на голову падає сніг...

 
Перший трамвай був двійка - ось він зсередини:

Не знаю, може комусь вайфай і важливіший за відсутність снігопаду в салоні, і мінімальне опалення, але я б обрав друге.

В цю шпару чудово стане вайфай-роутер фірми Cisco ! Там і система охоложення одразу вмонтована, і живлення далеко не тре тягнути.

Ні, це не в парку. Це - в трамваї.

А виглядає досить пристойно ззовні.

Другий трамвай був №7 - дуже пристойний зсередини, правда без опалення. Це ніби німецький, трофейний.

В цей можна і вайфай ставити, я не проти, трамвай класний. Бажано після опалення.

Ставити вайфай в два наступні трамваї - я вважаю маячнею. Все в кращих традиціях - дикий дубак, з даху валить сніг, в дверях 10-сантиметрові шпари, з яких люто дме вітер.

Валідатор квитків.

Ні, ви не подумайте, я за технічний прогрес. Але нафіга машині, в якої вдвалюються колеса, і дирявий дах, стереосистема ? Може, за ці гроші краще дах заштопати... ?

FotoMag зі зіпсував, або "срокі нємного пєрєнєслісь"

Користувався послугами інет-магазина Фотомаг декілька разів, і був дуже задоволений. Однак, після того як мене виперли з магазину на Бандери за 20 хв до закриття, а колезі замовлення доставляли замість трьох днів 10, і останнього випадку, я зрозумів, що магазину капєц.

Отже, замовив пару залізяк, дзвонить менеджер:

- Ваше замовлення буде у магазині у Львові 7/12/2012

- Точно буде ? Мені це критично.
- Так, буде 7.12

Реально крайній термін мені - 9.12. Ну, думаю, до 9-то точно довезуть, раз обіцяли 7-го.

Сьогодні приходить на емейл, що замовлення буде 11.12

Далі я написав лист,на який мені відповіли, що "срокі доставкі нємного пєрєнєслісь", і тепер раніше 11.12  - хоч ти стріляй нічо не буде.

Ну ок:

Зрозуміло.
Значиться так.
Раз у вас "срокі нємного пєрєнєслісь", після того як я декілька разів
питався і наголошував, що мені важлива доставка 7.12, то в мене
перенісся тремін оплати - на невизначений термін. Можете не доставляти
замовлення.
Оскільки за останні три випадки, коли я чи мої знайомі мали справу з
вашим магазином, було три серйозні проколи з вашого боку, я припиняю
користуватись вашими послугами, і пораджу те саме зробити своїм
знайомим.

Дякую за увагу.

 

Євроремонти

Чомусь так склалось, що в нас люблять скрізь робити афігєнно дорогі і круті "євроремонти", зовсім при цьому забуваючи про практичну сторону справи. Візьмемо офіси. Потрапивши в офіс Демонваре в Дубліні, з першого разу нічого не помічаєш - офіс як офіс. Та повернувшись, розумієш наступні речі:

По-перше, там мені жодного разу не було ні душно, ні холодно. Завжди було просто комфортно, і було чим дихати. У всіх офісах українських компаній, де я був, це вічна проблема: 

• душно - всіх відкривають вікно і виходять; 
• холодно (через щойно відкрите вікно) - вікно закривається
• по батонам, капронам, шиям нещадно дує лютий кондюк - крутимо ручки на кондюку, підпираємо перфокартами шторку, або й взагалі вимикаємо нафіг.

Замість того в офісах інопланетян працює повноцінна приточно-витяжна система вентиляції, яка забезпечує достатній повітрообмін і температуру.  Вікна не відкриваються взагалі, там і фурнітури такої немає. 

При крутих ремонтах в наших офісах на цю абсолютно необхідну річ кладуть грубого практично завжди, що згодом виливається у великі проблеми - там постійно або холодно або душно. 

Те саме коріння і в іншої проблеми наших офісів,- запахів в туалетах. Так, можливо наші люди більш схильні мочитись повз унітаз, і влаштовувати інсталяції в туалетах, та щось мені підказує, що традиційний сморід у туалетах в українських офісах - через брак вентиляції. Ну здавалося б - проста ж річ - кожній здоровій людині ясно, що такий об"єкт як курилка чи санвузол вимагають підвищеного обміну повітря. Єдині, хто цього не розуміє - це ті, хто проектує офіси мрії. От мені вентиляція в туалеті важливіша, ніж італійська плитка на його стінах ! Доречі, ще про туалети. Ну хіба може людина, яка робить ремонти, не розуміти, що білий (!!!) шов між плитками в параші на підлозі за три дні стане коричнево-жовтим ? І тим не менш обирають саме цей колір - колір чистоти і невинності, який буде в лічені дні сплюндрований безжальною реальністю.

Що ще згадалось з дублінського офісу - там не гримають двері. Тобто взагалі. Я не знаю як вони це роблять, та двері не гримають. На них взагалі немає ручок, вони автоматично закриваються доводчиками, які відрегульовані таким чином, що двері не видають жодних звуків. В це важко повірити, коли, сидячи в кабінеті, чуєш бац-клац-бум щохвилини. На найчутливіших місцях найпопулярніших дверей зроблені блискучі металеві нашивки, які не протруться і не засруться, хоч пинай їх ногами десяток років, і які чистяться льохкім двіженієм рукі. Це просто як два байти переслати, і це дуже ефективно !

Однією з найбільш проблемних штук в офісах всіх фірм, де я бував, є нескінченні жмути дротів - розеток вічно мало, вони вилітають зі стін, дроти плутаються під ногами, перетираються коліщатками стільців, і т.д. Знову ж таки - в офісі Демонваре всі дроти заховані під фальш-підлоги чи фальш-стелі, а на  кожному столі, чи під ним, є просто 5 розеток. Доречі, і УПСів, які додають купу дротів, і купу головняку адмінам, я теж не бачив ніде в офісах - напевне система безперебійного живлення там централізована, як і вентиляція.

Кухня. На кухні завжди купа їжі і напоїві. Так було і на айронпорті, так є і на демонваре. Вони не знищують все шарове у лічені хвилини, як це відбувається у нас. Але це вже інша історія, облаштування офісу вона не стосується.

На підлогах скрізь - килими або ковролін. І так, доречі, у всіх готелях і офісах, де я був. А секрет, мабуть, простий - спокій працівників чи мешканців готелю. По ковроліну не чути постійного цок-цок-цок, і взагалі, він робить офіс затишнішим і тихішим. Як вони його чистять - я не знаю, але це дуже і дуже зручна штука.

Чому так ? Багато хто з наших людей бував в інопланетним офісах, де люди роками напрацьовували підходи і знають що можна і потрібно робити, а що ні.
Нічого і видумувати не треба, бери і застосовуй чужий досвід...

Філософське - про потреби

Всі викладені в пості факти - вимишлені, 

всі збіги з реальними людьми - випадкові

Ви ніколи не помічали, що жінки і чоловіки - принципово різні істоти ? 

Раніше я думав, що це все казки і жарти, щоб протилежні статі мали чим потролити одне одного, та чим більше живу, тим більше переконуюсь, що це - чистісінька правда. Різниця ця настільки принципова і грунтовна, що абсолютно не дивним є така кількість сварок, розлучень, злочинів, та навіть війн, які стаються через неї.

Візьмем, наприклад, потреби. Що потрібно чоловіку ? Одяг, пляшка пива в пятницю, тепле ліжко, будь-яка їжа аби наїстись, почитати газету перед сном, і інші (як правило, дуже прості), речі. 

Що потрібно жінці ?  Все ! При цьому що саме в це "все" входить - вона, як правило, не знає сама, але в той же час хоче це все негайно, і хоче, щоб  проблемою отримання "всього не знаю чого" перейнявся і чоловік, який поруч з нею. А як же це зробити, якщо чоловіку це непотрібно, і він і так чудово себе почуває ? Та дуже просто (на жіночу логіку) - потрібно зробити так, щоб він зрозумів, як сильно потрібно йому те, що йому не потрібно ! Для цього є багато методів. Творець і еволюція добряче попрацювали в цьому напрямку, і арсенал засобів дійсно вражає. Одне з  правил - ніколи не говорити прямо що ти хочеш. Ніколи ! Потрібно зайти акуратно і здалека, щоб чоловік отямився коли вже буде пізно. 

От жив він - не тужив, прийшов додому після важкого дня, втоптав миску борщу, ліг на диван вирівняти спину... і тут - БАЦ - раптом виявляється, що в них досі не приватизований підвал !!! І жив би він собі далі щасливо і спокійно, складав би в той підвал старі меблі і ровери, та спокійно спав, якби не принесла кохана цю чудову новину в найбільш "вдалий" момент. 

І раптом світ змінився. Виявляється, що наступні дві зарплати вже розписані - їх треба роздати нотарям, БТІшникам, сусідам, і ще чорт знає кому, щоб зробити те, що тобі (та й напевне взагалі нікому в світі) не потрібно. Мало того - тобі дають відправну точку, а кому і скільки віддати і як це зробити - ти маєш визначити сам - ти ж чоловік врешті решт !
Не хочеться ? Так ! Адже ти маєш відати купу грошей, сил, нервів на досягнення того, що тобі ще 15 хвилин тому взагалі не було потрібно. І ти думаєш - танунах, відмовлюсь !

Звичайно, ти можеш відмовитись Але ти маєш розуміти давню приказку, в яку я раніше теж не вірив, та тепер вірю у мудрість пращурів. Якщо жінка щось взяла собі в голову, вона це все одно реалізує рано чи пізно. Тема буде випливати в самих несподіваних місцях - за вечерею на річницю весілля, в ліжку, коли ти налаштувався на романтичну хвилю і передбачав чудовий вечір, під час розмов на будь-яку тему. Часто в завуальованому вигляді, так, що і не одразу зрозумієш що від тебе хочуть, та поки ти не приватизуєш підвал - спокою тобі не буде.

Або так. Скажімо, ти їдеш у відрядження. І все просто чудово - все є, всі здорові, і нічого нікому не бракує. Ти наносив води, накосив трави, накупив їди всіх сортів, закрив всі хвости, і спокійно поїхав. Вертаєшся за три дні, і бачиш, як жахливо встиг помінятись цей світ за такий короткий час ! Тепер в хаті немає НІЧОГО, і потрібно ВСЕ. Все поламано, холодильник порожній, одягу в дітей і жінки нема вапще, підвали неприватизовані, хата не освячена, дитина вже два тижня як кашляє, а мамі на ДН вже сто років нічого не купувалось.  Етсетера етсетера етсетера... Тому наступна твоя зп, або й кілька, вже розписані, частина грошей на ці потреби вже позичена і витрачена, тож ти ще й винен...

І справа навіть не в тому, що ти при цьому отримуєш віртуальний рахунок на реальні кілька десятків тисяч, а в тому, що ти не можеш зрозуміти звідки це все впало. Яка така фукусіма зруйнувала отой добробут за короткі три дні ??  

Можливо, ця фукусіма сидить десь глибоко в голові жінки, і не дає їй  бути щасливою і насолоджуватись життям, радіючи тому, що вона має тут і зараз ? Ядерний реактор, що бурлить в Її голові, продукуючи все нові і нові потреби і проблеми, нещадно розщеплюючи атоми щастя у власній голові, і голові коханого чоловіка...

Ще трохи Дубліну

Нарешті дійшли руки переглянути фото з поїздки.

В цей пост увійшли всі враження і фотографії, яким не знайшося місця в попередніх постах про Дублін.