Tikkun Olam: Карпати і рагулі

Вступ

Щось останній тиждень дико хочеться спати на вечір. От не може бути так, щоб хоч щось було в міру - мусить бути перекос. То спати не хотілось зовсім, зато тепер, коли є купа мателіалу у черзі, організм вимагає сну.

Але оскільки я боюся все забути, а після спілкування з ЖЕКом натхнення так і пре, то починаємо !

Всі дороги ведуть у Жденієво

можливо тому, що там зливаються дороги ціни, якості, і транспортної доступності.

Цього разу ми вирішили випробувати вже третю у Жденієво нову базу Лісова Казка, знайдену через той таки karpaty.info. Пунктом розподілу багатьох карпатських туристів є станція Воловець - дрібнесенький райцентр на перевалі, в якому немає нічого, крім газоперекачувальної станції, та чудових гір довкола. Дорогою зі Львова до Воловця потяг проходить 5 тунелів (найдовший має довжину 1.5 км), які охороняють бородаті дядьки з автоматами - бійці воєнізованої охорони УкрЗалізниці. Якщо їдеш десь в хвості поїзда, то видно, як голова заїжжає у тунель.

Воловець, гора Цицька. Підкорена 2 роки тому взимку

Цього разу я побачив пам"ятник костилю для скріплення рейок, який був тут до реконструкції станції, а потім зник. Видно, тепер його відновили. А ще в Воловці на вокзалі є купа циган, якихось дуже занедбаних людей, та просто бомжів.
Дорога до Жденієва займає біля півгодини, таксі коштує 100 грн. Ось і наша база - Лісова Казка, яка складається з дуже гарного будинку господаря, двох гостьових будинків по 4 номери, ресторана, та сауни. База цілодобово охороняється, по периметру навіть є відеоспостереження.

Будинок господаря

Один з гостьових будинків

Ранкове купання в росі

Все з дерева, все нове - база працює менше двох років. Знаходиться за селом, між лісом і річкою, тому там дуже тихо і затишно, якщо не брати до уваги два джерела безкінечного гавкіту, які сидять на ланцюгах, і цілодобово бдять, обгавкуючи кожен шурхіт. Ярослава спочатку намагалась заклинати їх піснями, як індуси кобр. Куплети типу

... і не може заснути малюююк,

бо ведмееедик його ще не спить...

допомогли ненадовго, тож дитина вирішила, що пес хоче повідомити про щось дуже важливе - вовка в горах (загроза овечкам), а на нього не звертають уваги. Одним словом, собаки там свою справу знають туго, і хліб їдять недаремно.
Номери теж хороші, і теж всі суцільно-дерев"яні. Будинок з дерева, тому вночі видає дивні звуки, ніби його хтось їсть зсередини. Адміністратор - весела тьотя Аня з чарівним закарпатським колоритом -

Айно, питань не є !

Одним словом - класне місце, заселяємось і йдемо роздивлятись околиці.
Поруч знаходиться дача Медведчука і Оксани Марченко, які відгородили собі тут біля сотні гектарів лісу, і збудували резиденцію. До дачі веде дорога біля двох кілометрів, з майже ідеалним покриттям, і навіть освітленням. А ще там є (згідно чуток) кілька басейнів, вертольотний майданчик, олені, та інші елементи солодкого життя. Місцеві хазяїна поважають - він дає багатьом роботу, та не дає рубати відгороджений ліс. Дівчата в ресторані нашої бази хваляться, що раз обслуговували олігархів, і сама Оксана Марченко дала їм на чай по 100 грн. Кажуть, вона в житті ще гарніша :-)

Прохідна. На вході суворі хлопці зі зброєю, все обнесено високим парканом.

Вся величезна територія обнесена отаким плотом.

Деякі місцеві стверджують, що пліт під напругою. Не думаю, але якась сигналізація тут очевидно є. Як і на що вона діє - загадка.

Жити в готелі за селом добре - там тихо, і ніхто не заважає побути наодинці з природою. Ні тобі машин, ні людей. Крім тих, що їдуть на роботу на дачу олігарха - там зараз явно будується щось велике. І тих, хто не помітивши знака "Проїзд заборонено", спокушається класною дорогою, і за 10 хвилин вертається назад. Але - довго йти в магазин на закупи - біля півгодини в один бік навіть моєю риссю.
Довкола чарівна природа - гори, ліси, полинини з ожиною, та дуже чиста річечка - вона знаходиться за селом, і туди стікають відходи виключно від олігархічної дачі, які, як відомо, мають ніжно-блакитний колір, та пахнуть Шанелью.

Трохи фоток довкілля:

Сюди нас привів дєд Василь із села Збини, який зустрів нас у селі, і хотів стати моїм Учителем. Вчений, максималіст, екстрасенс, та ін. Дещо занадто нав"язливий, але розумний.

А ви думали, гриби не можуть відчувати ?

Какой класний штук. Буде в мене маєток - куплю кілька.

Дорога до дачі медведа. Зацініть покриття.

Приклад полонинки поруч. Імпровізоване ліжко

Дитина спить на природі. В цей час можна покупатись, не забуваючи про охорону.

Полонина над базою. Дуже, дуже гарні краєвиди. На горизонті справа - гора Пікуй.

Традиційно, в карпатах ми в обід спимо на природі. Для цього потрібен каремат, спальник, та бажання спати в обід, яке при такому активному відпочинку є часто навіть в мене.

Рагулі

Ахх, я забув пояснити назву поста. "Рагулі" - це таке дуже образливе західне слово, яким називають всяческих дебілів та дегенератів, людей не обтяжених моральними принципами.
Я раніше про це не думав, але схоже є таки певна кореляція між вартістю авто, і ступінню рагулізма власника. Перші два рагулі були на лендровері та довгому мерсі. Два львівські вуйка під 40 зі своїми рагулихами - дуже молодими, гламурними, соляризованими, і пофарбованими. Заселились пізно, на одну ніч. Гучна пиятика тривала до першої ночі прямо в нас під дверима, абсолютно незважаючи на інших мешканців. Спілкування між ~~уйобками~~ представниками львівської еліти йшло переважно голосним руським матом. Десь о першій ночі свято скінчилось, і я вже повернувся було собі на бочок, збираючись поспати, як у сусідньому номері почалося голосне злягання двох рагульських особєй, яке тривало ще з півгодини.
Хто жив колись дерев"яному будинку, оцінить весь трагізм ситуації. Біда в тому, що звукоізоляції в таких будинках просто немає. Мало того - є явище, схоже на резонанс - звуки літають, набираючи нових відтінків. В мене було відчуття, що спарювання відбувається просто в нашому ліжку - незабутні враження. Пізніше, посеред ночі, я прокинувся від храпу, прислухався, і легенько розбудив Іванку жеби не хропіла. На що вона образилась, бо насправді "заводила тракторця" не вона, а дядько з іншого номера !!!
Але повернемось до рагулів. На ранок вони похмілились, задовільнивши таким чином свою третю, і останню після горілки і злягання, потребу, і поїхали назавжди. Наше щастя важко було описати словами, але на вечір під"їхала нова група сусідів. Цього разу років по 25, теж з ~~якимись шматами~~ дівчатами, і, що насторожувало, теж на крутих машинах:

Власники цих авто - рагулі. BMW 745i && Camry

Навіть номери не затираю. Народ має знати своїх негідників.

Наслідки відпочинку наших сусідів. Балкон безпосередньо під нашими дверима, ранок.

Ці були не те щоб крутіші, але вони старались не відставати від старих, матьорих даунів на лендровері і мерсі. Молодість взяла верх - здоров"я в них було побільше, бо пиятика тривала вже до п"ятої ранку, а потім вони розповзлись по номерах, і відрубались. Без голосного злягання - і то дякуємо.

Мене це дістало, і цього разу я вирішив взяти реванш, і, обдумавши помсту, заснув аж до 7:30, коли мене розбудив мобільний одного з мажорів. Ну, думаю, добре - самі підказали рішення. Мобільний в них дзвонив раз 5. Спочатку прокинулась пасія цього дебіла, і згодом штурханами і матом почала піднімати свого коханого. Підняла, він поговорив з братом по разуму, та вирубився, і наступила повна тиша - всі дегенерати поснули.

Але ненадовго. Настав наш час, адже недаремно кажуть, що

свято буде і на нашій вулиці, і перевернеться в нас на куті машина із чоколядою !

О 8-й прокинулась принцеса, і мене вже нічого не стримувало - я попросив її не соромитись, і не намагатися бути тихіше, а сам врубив оцей свій рінгтон. Реінкарнований Юрко Юрченко - дякую тобі, ця пісня піднімає навіть рагуля з перепою !

Чую - зарухались. Мат. Шебуршаться Потім знову мат, потім... стук нам у стіну з абсолютно чистим і таким невинним проханням припинити шум ! Де це бачено - о 8-й ранку музика з мобільного !!!

Я на вас жалобу подам ! Коллєктівную !

Одне добре в відсутності звукоізоляції - ми змогли їм відстукати назад, і легко сказати, що про них думаємо. Через стіну. Далі Ярослава попросила включити ТІК, "Олені". Судячи з мату за стінкою, а також одного з рагулів, що похмілявся в скорому часі на дворі, наша помста вдалась, що принесло нам з Іванкою неймовірну, ні з чим не зрівнянну радість від щойно зробленої ближньому пакості. Потім від адміністратора дізнались, що сусіди в неї про нас питались, бо їх обурило як негарно ми з ними повелись...
Судячи зі стилю спілкування, і ще з дечого, це були представники якихось органів. Йолкі-палкі, таких дебілів взагалі потрібно стерилізувати коштом держави, а вони нами керують. І керуватимуть, схоже, ще довго... Полісмени Х...єви :-)

Карпати

Але ладно, досить про погане. Ярослава зараз повернута на Русалоньці, тому я був цар Тритон, а вона - Аріель:

Цар Тритон і Аріель. Тут я трохи відхилився від образу - цар мав бути серйозним.

Уууух, холод такий, що русалоньки мав би відпасти хвіст.

Купання біля бази - мама верещить так, що глохнуть коники-стрибунці, і гавкає Мухтар за парканом.

Після трьох днів відпочинку я зрозумів, що неправильно порахував гроші - це вже якась стандартна біда в наших відпустках. За новим бюджетом виходило, що їсти тепер треба менше, що було дуже пічально...

Я і плавлений сирок. Скоро перейдем на збір грибів і полювання...

Проблема вирішилась пересилкою грошей на Жденіївську пошту зі Львова - за півдня гроші опинились у страшно забацаному сільському відділенні зв"язку. Перебуваючи там, я боявся, що на мене впаде дах :-)

Для довідки - харчування в ресторані в середньому виходило 200 грн в день на трьох. Ресторан виглядає так:

Ресторан сусідньої бази Смерековий Двір

Обід переважно був на природі по дорозі на дачу Медведчука, на березі річки. З отакими ковбасками на вогні:

Там ми освіжили давні навички Іванки розпалювати ватру з трьох сірників без паперу. Цікаве змагання, я вам скажу, і зовсім непроста справа. Хоча зараз в будь-якому тур. магазинчику є всякі рідини для запалювання вогню, і, соромно сказати, навіть сухі дрова :-) Все в цьому світі попсіє. Вже скоро без мембрани, пачки сухих дров з Робінзона, та карбонових палок ніхто і в гори не піде... З трьох, правда, не виходило, але без паперу - так !

Наш стіл, ковбаски - coming soon...

Як я вже казав, гори довкола на всі смаки - і лісисті і лисі. І лісисті мають тенденцію до облисіння, стрижуть їх нещадно, і підозрюю що безсистемно. А чо там, Карпати великі - всім хватить. Картина вирубки традиціно страшна, і виглядає як відкрита рана - все розворочено машинами, гниє, смердить...

Ця маленька дівчинка плаче за лісом, який ви вирубали, і тепер зайчикам і ведмедикам нема де жити.

Але зате з"являється в Жденієво все більше подібних будинків:

обидва будинки мають відеонагляд та будиночок для охорони.

Доречі, кілька слів про карпатську каналізацію - є велика підозра, що вона зливається просто в потічки і річки, оскільки біля баз часто штиняє відповідними речовинами. Якого ж розміру і якості потрібен септик для турбази на 16 скажімо номерів ? І як часто його доведеться відкачувати. Думаю, вони цим не паряться - річка перетравить... або вони скоро захлинуться у власному гівні...

На одній з гір поруч Ярослава зробила свою першу фотографію:

Ще декілька фото з життя відпускників:

Оскільки грошей було взято мало,...

Найпрекрасніша квітка полонини :-)

Уух, як ви мене всі задовбали !

Дорога Додому

Десь я вже писав, що люблю цю електричку - Мукачівку - за цікавих людей, які там часто трапляються. Ось і цього разу нашими сусідами були старший дядько, який жив у половині країн Європи, огромний культурист Вася, що їхав на змагання у Львів, та його дівчина з милозвучним закарпатським ім"ям Жужа, яке викликало у Ярослави напад сміху :-) Спочатку вони просовували Ярославі печиво через сидіння, а коли вона все поїла, просто перетягнули її до себе, і всю дорогу з нею бавились.