Дослідження об"єкту в с. В. Грабівниця

Про цей об"єкт я чув ще минулого року. Місцеві називають його "бункер", але що це насправді ніхто не знає, як невідомі достеменно його масштаби. Те, що дослідженно точно - до півтора кілометри підземних ходів з виходами на поверхню до вогньових точок. Існує думка про багато замурованих ходів, ніким наразі фактами не підтверджена. Перша моя вилазка туди була суто ламерська, без ліхтаря, тож подивитися вдалося лише наземну частину. Цього разу все було більш професійно - позичений в кума діодний ліхтар, планування, ну і ідейна підготовка.
Отже, електричка в 7:00 до ст. Воловець, далі автобус, попутка, ноги, і ми на місці. Всього годин п"ять.

В Воловці - традиційно для закарпаття - багато циган і взагалі підозрілих людей. До нас причепилось двоє жебраків. Просили "дєнєх" для голодних дітей. Тим дядьком орати можна, а діти голодують. Тьфу. Дали 2 гривні.

Не можу обійти увагою євротуалет Воловця. Всього за 75 копійок можна побачити і сфотографувати таку красу... Правда, я так і не скористався туалетом за призначенням, хоча й заплатив гроші - якось одразу розхотілося в туалет. Я багато бачив, але всьому є межа...
<фото видалено автром з естетичних міркувань>

Як на мене 75 коп. за таке то задорого, нє ?
Ну ладно, нема чо дивуватись, то все москалі винні. Отже, йдемо далі:

Об"єкт широко відомий, навіть вказівник угорці повісили:


Вхід теж не виглядає на геть закинутий об"єкт часів війни:


Далі - дві маленькі кімнати і тунель під землю. Взагалі, весь об"єкт являє собою мережу тунелів, від дуже вузьких до дуже широких (проїде вантажівка) з виходами на поверхню до вогньових точок і вентшахт.
Тунелі не пролягають на одному рівні, місцями йдуть вниз, місцями вгору - і досить стрімко. Ось так починається мережа тунелів:


Фото змазане через сирість - в світлі ліхтарика туман. Посередині всіх тунелів протікає вода - дренажна система. Ходити можна по дошках покладених а бортики над водою.
Ось ще приклади тунелів:


Тунель вниз - тут навіть зроблені сходи, але досить хиткі. Внизу - труба з питною водою і вихід на поверхню по нахиленому тунелю.




Широкий тунель. Схожий на прохідну кімнату.


Далі від початку дошок вже нема - починається більш дика частину об"єкту:




Тут місцями стіни і дах виглядають не надто надійно, час робить свою справу:




Арматура там доречі зо 2 см в діаметрі - дуже потужна.
На стінах вапно, яке під дією вологості тече і дуже маститься. Але місцями йти не тримаючись за стіни важко, особливо на підйомах і спусках - підлога досить слизька.
На стінах тунелів зустрічаються вказівники на вихід і якась нумерація, чи то дверей чи то тунелів. Найбільша цифра, яку бачили ми - 30.


Трапляються і більш креативні наскельні написи:


Великі тунелі:






Нахилений тунель:
Підлога мокра і тому йти важко - є ризик послизнутися і поїхати вниз. по дорозі зачепитися немає за що.


Ще тунелі:




Водопровід :-) вода питна, пробували.




Полазивши по тунелям ми знайшли світло в кінці тунелю, вихід виявився не захаращеним, і ми вилізли на поверхню:



ми з напарником:


Наземна частина цього виходу була підірвана, ось що зробив потужний вибух з двометровим залізобетоном - стіни просто розійшлися, потужна арматура розірвана як мотузок:










Назад в цей самий вхід ми не полізли - складно, вирішили знову зайти з "парадного входу".
Дверей як таких вже нема, але кожен тунель надійно ізолювався гермодверима, навіть резина на рамах ще збереглася. Двері очевидно покрали селяни, як і все що мона було винести.






Знайшли також декілька місць, схожих на замуровані ходи. Про які, доречі, ходить чимало легенд.

Спустившись в один з люків на поверхні, можна побачити таку решітку і за нею наклонний тунель в катакомби. Наклонний, напевне, для подачі припасів - тут штовхнув, там зловили - само їде.


Ось і все, далі в планах було сходження на цікаву гору Високий Камінь, що ми і здійснили. Гора цікава тим що виглядає дуже стрімко, а закінчується скелею, що є гарним оглядовим майданчиком.


Вид згори:


Сосни ростуть прямо на скелях, ось як корені обіймають каміння:



Знову наскельні написи:

не згоден, більшість біди там від місцевих.

Біда наприклад така (зверніть увагі на гори пляшок, це вже сталою в карпатах нормою:



Річка доречі дуже обміліла, отже можна без проблем перейти на інший берег не розуваючись (місцями). Все русло - скелі, дуже цікава картина:


Місцями ці скелі досить високі, і вони добре вилизані водою. Цікаво побачити як цей струмочок піднімається на рівеньцієї скелі.


Повернулись ми якраз вчасно - почалася злива. Ми точно розрахували час на який попросили таксі нас забрати :-)
В воловці встигли повечеряти в ресторані готелю. За сусідним столиком компанія молоді, розмовляють між собою закарпатською мовою. Мова сама по собі малозрозуміла, але рясно пересипана відбірним есперанто, приправленим місцевим діалектом. Мат взагалі-то погано, але якби не мат - хтозна - може б ми їх і не зрозуміли.
Офіціантка замість таблетки від голови (з ранку башня тріщала) запропонувала 50 грамм, але потім принесла на тарілці таблетку, яка смакувала мені краще за власне вечерю. За що їй велике дякую.
Ну, далі мертвий сон в поїзді Ужгород-Одеса і все - я вдома.