Мене давно переслідує одна думка. Полягає вона в тому, що люди переважно не думають про зручність створюваних ними речей. З іншого боку, люди переважно не думають і про зручність речей, якими себе оточують. Часто ми купуємо дорогі речі, якими на практиці неможливо користуватись, створюємо супергарні інтер"єри, в яких неможливо жити. Є безліч прикладів того, як хороші з вигляду речі неприємно використовувати на практиці. Приклади, згадані "навскідку":
- робочий стіл, в якому частина місця є недоступним без вставання з крісла.
- скляний стіл в конференс-румі, де замість мітингу є ризик концентрування уваги на ніжках під столом.
- телефонний апарат надлегкої вагової категорії, який внаслідок дистрофії при піднятті трубки летить за дротом. Телефонний апарат, що стоїть на столі, має бути важким!
- замок в туалетній кабінці на кнопці. Чому? Та тому, що коли ти в кабінці, хочеться бути точно впевненим, що тебе ніхто не потурбує. І тому важливо, щоб замок був простий, і дія його - очевидна. Якщо я закрив кабіну на засув, я бачу, що кабіна зачинена. Якщо я натиснув кнопку - я не знаю, що кабіна зачинена. А я хочу знати! Все просто.
І таких речей - вагон. Іноді складається враження, що люди, які проектують речі, самі ніколи ними не користуються. Якщо поглянути ширше, цю ж проблему легко побачити в програмному забезпеченні. Якось в далекій молодості я написав програму, яка дозволяє будувати графіки введених текстом функцій. Для мене все було просто і очевидно, але коли я передав програму десятку людей - жоден з них не зміг збудувати жодного графіку. Просто не розуміли як. Хоча мені як автору все було очевидно. І зараз сайтів і сервісів, якими неможливо користуватись попри їх функціонал - маса.
До конкретики! У Львові з"явились світлофори, які обладнані кнопками переходу. Їх по світу є багато, і працюють вони наступним чином. Людина, яка бажає перейти вулицю, тисне кніпку, і світлофор знає, що є бажаючі перейти, і за деякий час вмикає зелений. А тепер увага - сама кніпка:
Першою реакцією було - натиснути кнопку, на який намальована ручка. Ну вона ж виступає, та ще й рука намальована. Ну точно кнопка. Тисну - а кнопки-то там нема. Це просто випуклість. Ну ок, просто приклав руку. Жодної реакції. Хм. Згори - то очевидно якийсь сигнал. Бо він червоний і з прозорого пластику. Порядно промахавшись, і так і не добившись від кнопки взаємності, забув про це. І якось в місті побачив, як мужик натиснув щось, запхавши пальці (увага) під дно коробочки! Невже це може бути правдою? Невже людей в громадських місцях з великим трафіком і без жодного контролю можуть примусити запихати пальці в невідомість? А раптом там жуйка чи голка? Ні, бути того не може. Треба глянути.
Глянув. Ну дійсно, щось там є. Що - знову ж таки незрозуміло. В те, що там та сама кнопка, я не хочу вірити навіть після того, як побачив цей напис. Якщо це дійсно так, сєй пристрій проектував божевільний. Якщо це не так, то просто придурок.
Я не читав жодної книги по дизайну чи ергономіці, але мені ясно, що така річ має бути:
- Простою як двері. Чіткий, однозначний, всім відомий, простий орган керування. Як сталева кнопка, що чітко виділяється.
- При натисканні людині потрібно чітко повідомити, що кнопку натиснено і сигнал отримано. Бажано і звуком і світлом. Бо інакше ми стоїмо і тиснемо кніпку ще і ще, допоки не буде зелене.
- Якщо цей сигнал буде періодичним, то ще краще. Бо тоді люди, які підтягнулись на перехід після натискання кнопки, не будуть клацати її знову і знову. Так зроблено в Дублні. Правда в Дубліні світлофори взагалі не працюють, але то інше питання.
- Випуклість, та ще й така, на якій намальована рука, сприймається людиною як кнопка! Бляць, як кноп-ка! Якщо людина її тисне, вона очікує, що кнопка натиснеться, або принаймні щось станеться. Якщо руку потрібно прикладати не туди, де намальована рука, то автору треба до лікаря.
- Примушувати людину пхати руку в незнайоме місце, яке неможливо просканувати оком - це погана ідея. Дуже погана.
Дивно, що такі очевидні речі потрібно пояснювати спеціалістам. І ще більш дивно те, що такі речі закуповує місто за мої фактично гроші. Доречі, я досі не розгадав секрет цієї кнопки. Якщо хтось розгадав - скажіть!
5 comments:
Всьо правильно кажеш.
А працює це очевидно, ну як на мене:
- червонясте - це індикатор спрацьовування, щойно натиснеш на кнопку він починає блимати червоним аж до переключання сигналу світлофору. Деякі моделі обладнані звуковим сповіщенням і вібрацією кнопки7.
- під випуклістю з ручкою ховається ємнісний сенсор, виробник заявляє це як перевагу - немає moveable parts в цій проекції. Піктограмма може й невірно читається, але як на мене то таке нестрашне - сенсор спрацює і якщо намагатися натиснути, а світловий (вібро-, звуковий etc) індикатор повідомить, що все вдалося попри те, що "кнопка" з місця не зрушила.
- внизу справжня кнопка. Розташування внизу найкраще з точки зорe атмосферного вандалізму, напевне. Я хз - нею ніколи не користувалася, може людям з вадами зору її легше знайти, може просто запасна на випадок відмови сенсора.
Словом, на чиюсь ергономіку їх таки розробляли, і таких їстот, як я, напевне не бракує, у кого ця кнопка приємного кольору не викликала стільки питань і зауважень :)
Я кажу, бо біля мого будинку їх є цих кнопок. І вони працюють as expected. Щоправда, першого разу я все-таки більше натиснула, ніж доторкнулася, хоча і не очікувала, що щось натиснеться - конструкція явно бесшовна, матеріал на вигляд твердий. Сталося як гадалося, індикатор заблимав червоним і поставив усе в голові на місця - це сенсор.
У нас такі переходи, що переходяться і на червоне, але іноді від нема чого робити тисну і чекаю зеленого світла, бо кнопки прикольні :) Діти їх люблять, на підході до світлофору у дітей тут же трапляється типове "Чур я!" і боротьба за кнопку :)
сенсор для всіх людей, кнопка знизу для незрячих, ця нижня кнопка має стрілку, яка вказує напрям переходу. і має функцію вібрації. Працює так. Людина з вадами зору підходить, тисне її і тримає, як тільки можна йти кнопка починає вібрувати, і людина знає що можна йти.
Кароч не все так погано як ти думаєш. просто ми не звикли до тих інтерфейсів. Повір для людини яка ніколи не водила авто наприклад, 3 педалі, і ручка на 5ть передач теж спочатку здається якимось тупим інтерфейсом. Аяк трохи поюзають то зрозуміють що все ок. Ну і ще одне, зрозумілий з першого погляду інтерфейс не значить зручний в багато разовому користуванні. Прикладом є автоматизовані системи прокату велосипедів. Щоб вперше взяти велосипед на прокат, то треба добряче помучитись, з дуже заплутаною реєстрацією, але як тільки ти це зрубив. наступні рази робляться "сінглкліком".
Так я тис на кнопку. Тис багато разів на різних переходах. Поруч були дружина і дочка 8р. Ясно що першим ділом на "ручку" тисли. На працювало.
Я розгадав секрет кнопки! Вона спрацьовує на дотик до місця з намальованою рукою. Але спрацьовує повільно чи нестабільно, через це мало хто може дочекатись. Я потрапив в їх число.
Сигнал - червоний, на сонці ледь помітний, але помітний.
Post a Comment