Центр Києва після Майдану

Пройшло 5+ місяців з того часу, як я був на Майдані. Тепер все зовсім по-іншому. Центр Києва ще довго загоюватиме рани після бойових дій. Все чорне і понівечене, а запах згарища напевне не вивітриться ніколи. Ще стоять табори, ще живуть в наметах люди, ще рубає дрова біля козацького намету легендарний козак Гаврилюк, зрідка відволікаючись на фотосесії. Поодинокі бійці збирають в скриньки гроші "на цигарки", рубають дрова, носять воду. Розходитись, схоже, ніхто не збирається. Але центр справляє гнітюче повоєнне враження...

Відбитий водомет

Вулиця Грушевського. З цього місця почався перший движняк і коктейлі Молотова (друга назва - коктейль "Грушевський"):

Бруківка знята повністю по всьому центру, де вона була. Не лише на Грушевського.

Катапульта, збудована під час движухи на Грушевського.

На гранати кололи навіть гранітні сходи...

Вулиця Інститутська 

(вгору від Майдану зліва)

Найбільш драматичне місце. Саме тут загинули десятки людей в останній день. Тепер скрізь тут - квіти і фотографії. І вірші. Спроби покласти на папір почуття і сльози, які важко стримати, стоячи тут.

Спостережливість взяла гору, і я уважно обдивився сліди від куль на деревах, стовпах, і тумбах. Схоже, весь жах відбувся на невеличкому відрізку довжиною до 100 метрів. Вище станції метро Хрещатик по Інститутській слідів куль я не знайшов. А от в районі станції і нижче - багато. Причому під різними кутами. Навіщо було стільки раз стріляти в тумбу чи в стовп? Та й як в нього так точно влучити стільки разів. Можливо, пристрілювали зброю, а можливо й цілеспрямовано валили по людях, які ховались за деревами, стовпами, тумбами. Взагалі, з суто військової точки зору просування вгору по відкритій місцевості без зброї невеликою групою - видається божевіллям. Мабуть тоді все здавалось інакше. Це не повернути...

Думаю, будь-яка експертиза легко визначить по цьому стовпу звідки і з чого стріляли. Всередині, мабуть, і кулі є. Точно є. Але чи це комусь потрібно?

Сподіваюсь, слідство розбереться, а не знайде крайніх. Міністр жеж пообіцяв...

    Люди, які самі, без наказу, пішли в бій і загинули молодими за справедливість і свої переконання, не повинні загинути даремно. Нам всім потрібно бути гідними їх вчинку і пам"яті. Сподіваюсь, ми не зрадимо їх. Для цього не потрібно помирати. Достатньо просто жити як люди.

Слава Героям!