На Родіну

Близько 800 років тому ватага вікінгів стояла в горах Шотландії, думаючи кого б то ще пограбувати і погвалтувати довкола. Вночі мене, 28-річного вікінга, поставили на стійку пильнувати ватру, ібо ночі в Шотландії такі вітряні, що не можна навіть вийти з чуму попісяти. Десь о 4-й ранку я не витримав холоду, випив 150 single malt віскаря, і заснув. Ватра згасла. На ранок Ярл зібрав стендап-мітинг, і мене ізгналі з племені, а місцевий шаман прокляв, прирікши на безсмертя. "Будеш ти тинятись світом вічно 28-річним, аж поки не полюбить тебе...". Потужний копняк і сильний вітер не дали мені дослухати хто саме.
З того ранку я не старію, не п’янію, і небайдужий до тих, хто згідно прокляття повинен би полюбити мене...

Я розповідав цю правдиву історію купі людей, але ніколи не міг подумати, що одного разу доля поверне мене в лоно історичної батьківщини, і я опинюсь хай не зовсім в горах, але в справжній Шотландії! Тут купа старовини, активні привиди і мисливці за ними, тут живе і творить Джоан Роулінг.

Мімішний малесенький поїзд з Йорка до Единбурга йде майже три години. Йде дуже скоро, і місцями часом дуже мальовничими. Іноді північне море б’ється, таке враження, в саму колію. Виглядає це справді неймовірно гарно і велично. Тільки дорого. Потяг в обидва боки на двох - 150 фунтів (230 доларів). Але за поїздку до джерел - не шкода. 

Единбург - місто маленьке, менше Львова. Зустрічає нас чудовою погодою, яка буває тут нечасто. І фестивалем, який триває в місті весь серпень. 

Я б дорого дав, щоб в нас можна було так лежати в парку, не будучи вимащеним собачим гівном. Дикуси...

Живописний підйом з вокзалу в центр і мекку всіх туристів - вулицю Королівська Миля.

Музей шотландського віскі. Здається, з найбільшою колекцією у світі.

Головне фішка Единбурга - замок. Вхід - традиційно для Британії дорогий. 16 фунтів на дорослого. Та й часу потрібно багато. Ми не пішли.

Все місто стоїть на стрімких горбах, купа сходів, стомлюєшся швидко. Колись тут певно зроблять ліфти.

Зате це мабуть одна з причин чому тут так багато дуже симпатичних аутентичних закавулків, які я так люблю.

Grassmarket. На цій площі є два знамениті паби. Тобто два паби, історії яких я читав.

Перший - Last Drop. Названий так тому, що прямо навпроти нього знаходилось місце, де повісили просто дофіга людей. Як відомо, в старовину була така незаслужено забута традиція - вішати принародно. Тепер людей цього прекрасного шоу просто неба позбавили, але паб - лишився. Десь читав, що сюди головні ролі шоу заходили на 50 грам перед їх першим і останнім виступом. Не впевнений, що це правда. В підвалі мешкає привид, який кличе персонал по іменах, коли вони працюють самі.  

Взагалі, найзнаменитіші привиди живуть в Шотландії і Единбурзі зокрема. Місто має настільки потужну історію і настільки монументально-мрачне, що якщо я колись стану привидом (т-т-т), я неодмінно емігрую в Единбург. Тоді й з візою буде простіше, і клімат пофіг, і специфічна зовнішність шотландських дівчат буде байдужа - я ж буду безтілесний.

Другий - поруч - Меггі Діксон. Названий так на честь жіночки, яку повісили за якусь провину на площі перед пабом. Але щось там не до кінця повісили, і вона в останній момент ожила. Оскільки закону, щоб вішати двічі, не було, то її відпустили, і вона прожила ще 40 років. Ото диваки. В нас би - ну раз не вийшло, давай ще раз повісимо, або так доб’ємо. А то премії позбавлять.

Ель був жахливий. Я обожнюю ель, але це була якась гидота. Він з підвалу і його мабуть зіпсули привиди.

Фестиваль, що проходить в цей час в місті, зветься Fringe.

В замок ми не потрапили, але обходили і обфоткали його з усіх боків. Чудовий приклад кооперації людини з природою. Як його штурмувати - абсолютно не уявляю...

Нетуристична вулиця Единбурга. Там так само як і у Львові туристи товчуться на п’ятачку, вбік від туристичних троп ніхто не відходить.

Обожнюю англійькі цвинтарі. Тут ми знайшли цвинтар при церкві, за парканом - залізнична колія, а за нею гора і замок. Дивовижне поєднання кількох епох.

Чуваки грають в парі. Не шотлансдкий мотив, ні. Музику з турецького міні-диско. Щось про каченят.

Цю будівлю ми довго обходили в пошуках бабкомату. Який, доречі, видав нам дивну купюру - 10 *шотландських* фунтів. Виявляється, вперті шотландці зберегли право свого банку виробляти власні гроші. На них ніколи не буває портретів королев, їх не обміняєш за межами Великобританії, але всередині королівства вони важать так само, як і англійський фунт. Доречі, це - будівля парламенту Шотландії. Найбільш екзотичний і нелінійний будинок, який я зустрічав у Великобританії.

На свій сором не знаю що це, але виглядає дуже привабливо.

Ми лише поглазіли на двір і замок через шикарний паркан і браму.

Залізнична станція EdinBurgh Waverley, отель Balmoral, і міст. На зворотній дорозі сталась дивна штука - платформа з’явилась на моніторах за 10 хв до відправлення поїзда на Йорк. Всі терпляче чекали, а коли на табло засвітився номер - всі дружно кинулись на платформу номер 10 через єдиний ескалатор. Як сказав пізніше родич - "Щось мабуть сталось".

Думаю, це найбільший монумент письменнику у світі. Пам’ятник Вальтеру Скоту заввишки 60 метрів.

Малесенькі затишні будинки в двох кроках від туристичного пекла.

Вулиця Королівська Миля - завжди купа людей.

Найприємніший момент поїздки. Останню годину ми просто провалялись на ідеальному газоні в центрі.

Нічний вокзал міста Йорк. Ще кілька хвилин, і ми опинимось в поїзді в бік північного моря. Про море - в новій серії :-)

Единбург здався мені настільки цікавим і насиченим старовиною і туристичними речами, що дня на знайомство з ним - злочинно мало. Я б залюбки приїхав сюди на тиждень.  А якщо поцікавитись околицями - то і на два. З купою грошей в кишенях, оскільки транспорт у Великобританії - шалено дорогий. Дуже цікаве місце, як і вся Шотландія. Колись, можливо, я повернусь сюди, і знов на мить стану вікінгом.